Податкова інформація з інформаційних баз не може бути єдиною підставою для висновку про нереальність господарських операцій
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 липня 2026 року у справі № 826/15288/17
Коротка історія справи:
У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоінвестмонтаж» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.08.2017 №0006351401, №0006361401, №1438140303.
Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач покликався на безпідставність висновків відповідача про порушення положень законодавства та неправомірне формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій з контрагентами, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися. Позивач стверджує, що такі висновки податкового органу ґрунтуються виключно на припущеннях без урахування того, що реальність виконання підтверджується сукупністю первинних документів.
Позивач також не погоджується із застосуванням штрафних санкцій за несвоєчасне подання податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь фізичних осіб, оскільки відповідна податкова звітність була подана у встановлені законодавством строки.
Рішенням Окружного адміністративного суду від 16.04.2018 позовні вимоги задоволено повністю.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшов переконання, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та належним чином документально оформлені.
Суд першої інстанції відмітив, що позивач належним чином підтвердив використання придбаних робіт у власній господарській діяльності, де сам позивач виступав безпосереднім підрядником. Тому, на переконання суду першої інстанції, спірні господарські операції здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
Щодо застосування штрафних санкцій за несвоєчасне подання звітності, суд першої інстанції зазначив, що податковий розрахунок за формою 1-ДФ за І квартал 2015 року був поданий ним у встановлений строк. При цьому зазначив, що самостійне виправлення допущених помилок виключало підстави для притягнення позивача до відповідальності.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30.10.2018 скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.08.2017 №0006351401 та №0006361401 та у цій частині відмовив в задоволені позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, досліджуючи реальність спірних господарських операцій, встановив лише факт формального документування зазначених операцій та їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності.
На думку апеляційного суду, на користь цього висновку свідчать такі факти:
- предметом спірних господарських операцій були будівельні роботи, але до перевірки та суду не були надані в повному обсязі підтверджуючі первинні документи, а саме: журнали обліку виконаних робіт (КБ - 6), який є підставою для складання звітності з виконання будівельно-монтажних, робіт, використання основних- матеріалів, здійснення контролю за обсягами робіт тощо; акти на приховані роботи; журнал будівельних робіт; журнал оперативної документації об`єкта; звіти про хід та результати наданих робіт; накази про призначення відповідальних, інструкції та журнали з охорони праці;
- у реквізитах договору між сторонами вказано номер рахунку підприємства, який був відкритий пізніше, ніж дата укладення договору;
- у контрагентів відсутні основні засоби для виконання будівельних робіт, а кількість задокументованих у первинних документах людино-годин очевидно не відповідає чисельності працівників, облікованих у таких контрагентів.
Доводи касаційної скарги:
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо штрафних санкцій за несвоєчасне подання звітності, Головне управління ДФС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідач у касаційній скарзі наполягає, що строк подання податкової звітності був пропущений позивачем, а тому зазначає про правомірність нарахування штрафних санкцій.
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що податкова звітність була подана своєчасно. Водночас виявлені в ній помилки позивач самостійно виправив у визначений законом строк до проведення перевірки, що виключає застосування штрафних санкцій.
З касаційною скаргою звернулося також Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоінвестмонтаж», яке, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.
Позивач, обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції в цій частині ґрунтуються на припущеннях та не підтверджуються належними і допустимими доказами.
Зокрема, позивач звертає увагу на те, що твердження про відсутність у його контрагентів основних засобів та достатньої кількості працівників для виконання спірних робіт не підтверджені належними доказами, а фактично відтворюють лише висновки акта перевірки. При цьому позивач наголошує, що контролюючим органом не проводилися зустрічні звірки (перевірки) контрагентів, які б підтверджували такі висновки.
Також позивач зазначає, що ним до матеріалів справи надано належні первинні та інші документи, які, на його думку, підтверджують реальну можливість контрагентів виконувати відповідні роботи, зокрема щодо наявності у них ліцензій, виробничо-технічної бази та інших необхідних ресурсів.
Відповідач не подав відзиву на касаційну скаргу позивача. Про відкриття касаційного провадження повідомлений належним чином.
Позиція Верховного Суду:
У цій справі висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються виключно на податковій інформації з відповідних баз даних. Такі відомості були враховані судом поряд з іншими обставинами, які, за оцінкою суду, свідчили про сумніви щодо реального характеру спірних операцій, зокрема невідповідністю обсягів задекларованих робіт наявним трудовим ресурсам контрагентів, відсутністю достатньої матеріально-технічної бази для їх виконання, фізичною неможливістю виконання задекларованого обсягу робіт, а також ненаданням позивачем повного комплексу первинної виробничо-технічної документації, яка за характером спірних правовідносин могла підтверджувати фактичне виконання робіт.
Отже, відомості з інформаційних баз даних були використані судом апеляційної інстанції не як самостійний та вирішальний доказ, а як один із елементів доказової сукупності, якому оцінка надана разом з іншими доказами у справі, що відповідає усталеному підходу Верховного Суду щодо дослідження реальності господарських операцій.
Колегія суддів вважає слушним також висновок суду апеляційної інстанції щодо врахування обставини, що у реквізитах договору між сторонами зазначено номер банківського рахунку, який, як установлено судом, був відкритий пізніше дати укладення цього договору, що обґрунтовано поставило під сумнів достовірність відповідного документа та реальність оформлення спірних правовідносин саме у зазначений у договорі час.
При цьому позивач у касаційній скарзі не навів жодних переконливих пояснень щодо вказаної невідповідності та не спростував установлених судом апеляційної інстанції обставин, якій надано належну правову оцінку.
Важливо зауважити, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховним Судом не встановлено порушення судами норм процесуального права при дослідженні та оцінці наявних доказів.
Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).
Отже, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.
Відтак, доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами було порушено норми матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.