Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
16.11.2021

Плата за землю. Основні аспекти

Євген Кошулько, адвокат, регіональний представник Комітету з аграрного, земельного та довкілевого права НААУ у Полтавській області

Земельний кодекс України, а саме норми статті 206, вказують на те, що використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Дуже часто з вуст клієнтів ми чуємо запитання: “В якій формі справляється плата за землю?”, “Коли виникає обов’язок здійснювати плату за землю?”, “Хто звільняється від плати за землю?”, та багато інших.

Тож спробуємо розібратися та відповісти на ці питання, проаналізувавши відповідні норми законів.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю – це обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати.

Земельний податок згідно з п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ – це обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Орендна плата за землю відповідно до статті 21 Закону України “Про оренду землі” – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Отже, ми бачимо, що плата за землю може бути у формі земельного податку або орендної плати.

 

Більш детально зупинимося на земельному податку.

Згідно зі ст.ст. 269, 270 ПКУ платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об’єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про оцінку землі” для визначення розміру земельного податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Таким чином, базою оподаткування земельним податком відповідно до п. 271.1 статті 271 Податкового кодексу України є:

– нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XII ПКУ;

– площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.

Це означає, що відомості про земельну ділянку повинні значитися в Державному земельному кадастрі.

 

Коли виникає обов’язок здійснювати плату за землю?

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (абзац перший пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, платниками земельного податку є власники земельних ділянок і постійні землекористувачі, які відповідно до чинного законодавства набули права власності та/або постійного користування земельною ділянкою.

Далі зупинимося на орендній платі.

Згідно з п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ орендна плата є обов’язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частина друга статті 21 Закону України “Про оренду землі” вказує на те, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Щодо орендної плати за землі державної та комунальної власності, то відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПКУ підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 ст. 288 ПКУ).

Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Об’єктом оподаткування орендною платою є також земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.3 ст. 288 ПКУ).

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди землі між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4 ст. 288 ПКУ).

 

У якій формі здійснюється плата за землю?

Проаналізувавши відповідні норми Податкового кодексу України та ЗУ “Про оренду землі”, вбачаємо, що земельний податок та орендна плата (за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності) справляються в грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

 

Які категорії фізичних осіб звільняються від плати за землю?

Відповідно до статті 281 Податкового кодексу України від сплати земельного податку звільняються такі категорії фізичних осіб:

– особи з інвалідністю першої і другої груп;

– фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;

– пенсіонери (за віком);

– ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

– фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Від сплати земельного податку також звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передання земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи.

 

Отже, підсумовуючи, можемо зазначити, що плата за землю є значною частиною наповнення місцевих бюджетів, яка повинна здійснюватися відповідно до законодавства, не порушуючи його. В іншому випадку сторона, яка його порушила, буде нести відповідальність.