Щодо передчасності відмови у відкритті провадження за заявою про встановлення фактів одноосібного виховання дитини та зникнення безвісти матері
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2025 року у справі № 756/6461/24
Короткий зміст вимог заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення:
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересовані особи: Оболонське районне управління Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - Оболонське РУ ГУНП у м. Києві), Управління соціального захисту населення Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - Управління соціального захисту населення Оболонської РДА), ОСОБА_2 , про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Заява обґрунтована тим, що він та ОСОБА_4 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина по черзі проживала з кожним із батьків, оскільки рішенням Дебальцівського міського суду Донецької області від 03 вересня 2013 року (справа № 224/2767/13-ц) шлюб між ними було розірвано. До 24 лютого 2022 року вони були зареєстровані та фактично проживали у м. Світлодарську Донецької області.
У зв`язку із введенням воєнного стану, у квітні 2022 року заявник з дочкою були вимушені евакуюватися на деокуповану територію Київської області (АДРЕСА_3), а надалі – до АДРЕСА_1 ), що підтверджується відповідними довідками внутрішньо переміщених осіб від 28 квітня 2022 року та від 13 вересня 2022 року.
Мати дитини ОСОБА_4 залишилася на території окупованого м. Світлодарська Донецької області, понад 2 роки зв`язок із нею та будь-які відомості про неї відсутні.
Рішенням Виконавчого комітету Бучанської міської ради від 16 серпня 2022 року № 349 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .
Оскільки фактичне переміщення заявника з дочкою до м. Бучі Київської області відбулося 09 квітня 2024 року, то саме з цієї дати дитина перебуває на його повному утриманні.
Посилаючись на наведене, з метою захисту прав та інтересів малолітньої дочки ОСОБА_3 , заявник просив:
1) на підставі частини другої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановити юридичний факт щодо визначення фактичного місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем проживання буд. АДРЕСА_2 ;
2) на підставі частини першої статті 43 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України) встановити юридичний факт зникнення безвісти з 24 травня 2022 року (дата окупації м. Світлодарська) матері дитини - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка не бере участі в утриманні та вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 ;
3) на підставі пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України встановити юридичний факт, що батько малолітньої дитини ОСОБА_3 громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно утримує та виховує малолітню дитину без участі зниклої безвісти матері ОСОБА_4 ;
4) на підставі частини другої статті 315 ЦПК України встановити юридичний факт, який має значення для охорони прав та інтересів, як малолітньої дитини, так і її батька, щодо наявності у ОСОБА_1 статусу одинокого батька, який самостійно виховує та утримує малолітню дитину, що необхідно для отримання державної соціальної допомоги.
Короткий зміст судових рішень:
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 29 травня 2024 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_5 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини батьком без участі матері з метою оформлення документів, необхідних для отримання ним соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину.
Оскільки правовідносини у цій сфері носять публічний характер, а спір не пов`язаний з виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов`язків заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин, а тому суд дійшов висновку, що такий спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Щодо визнання фізичної особи зниклою безвісти, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження із вимогою про встановлення факту саме зниклої безвісти, що на відміну від визнання фізичної особи безвісно відсутньою не є можливим у порядку окремого провадження, оскільки правовий механізм надання особі статусу зниклої безвісти регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та не передбачений нормами глави 4 розділу IV ЦПК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 29 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, поданій у порядку окремого провадження, ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за зареєстрованим місцем проживання у м. Світлодарську Донецької області, особою, що зникла безвісти на території ведення активних бойових дій та збройних конфліктів.
Водночас набуття особою статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, здійснюється у позасудовому порядку. Особа набуває такого статусу з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до відповідного Реєстру.
Зважаючи на наведене, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що встановлення факту визнання особи зниклою безвісти не є можливим у порядку окремого провадження, оскільки правовий механізм надання особі статусу зниклої безвісти регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та не передбачений нормами глави 4 розділу IV ЦПК України.
Урахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), апеляційний суд дійшов висновку про те, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
ОСОБА_1 просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для її матері.
Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав для припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки ЦПК України не регулює порядку розгляду справ про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин, а питання щодо встановлення факту самостійного виховання батьком дитини, не підлягає судовому розгляду у порядку окремого провадження, оскільки у цій справі існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги:
У квітні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 29 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , з підстав порушення правил юрисдикції, суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, належно вимог заяви не перевірили, висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 204/3782/19, не врахували.
Суди не звернули уваги на те, що у зв`язку зі знаходженням органів місцевого самоврядування м. Світлодарська Донецької області на тимчасово окупованій території, встановити факт самостійного виховання дитини батьком без участі матері з метою оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги, у позасудовий спосіб фактично неможливо.
Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, згідно з яким справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належить встановлювати у судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у справі наявний спір про право, не звернув уваги на те, що згідно з рішенням Виконавчого комітету Бучанської міської ради від 16 серпня 2022 року № 349 її місце проживання визначено з батьком.
02 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про витребування та дослідження витягу з реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин щодо матері дитини ОСОБА_4 , яке суд апеляційної інстанції не розглянув.
Водночас у судовому засіданні 29 січня 2025 року заявник самостійно надав суду такий витяг, однак на порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції витяг не дослідив, оцінки йому не надав.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що законний представник дитини не може оформити соціальну допомогу на дитину без встановлення фактів, що мають юридичне значення, у судовому порядку, а тому дійшов помилкового висновку про те, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Позиція Верховного Суду:
Щодо вимог заяви про встановлення факту одноосібного виховання батьком дитини
Звертаючись до суду із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, ОСОБА_1 просив на підставі пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України встановити юридичний факт, що батько малолітньої дитини ОСОБА_3 - громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно утримує та виховує малолітню дитину без участі зниклої безвісти матері ОСОБА_4 .
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини у цій сфері носять публічний характер, а спір не пов`язаний з виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов`язків заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин, а тому суд дійшов висновку, що такий спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що суд апеляційної інстанції належно не перевірив дотримання судом першої інстанції норм процесуального права під час вирішення питання про відкриття провадження, висновків щодо порушення чи дотримання ОСОБА_1 правил юрисдикції не зробив.
Правильно урахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23, апеляційний суд фактично змінив підстави для відмови у відкритті провадження зазначивши, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, тобто дійшов висновку про відмову у відкритті провадження з інших підстав, у той же час оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
Щодо вимог заяви про встановлення факту зникнення безвісти матері дитини - ОСОБА_4
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту зникнення безвісти з 24 травня 2022 року (дата окупації м. Світлодарська) матері дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка не бере участі в утриманні та вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , заявник посилався на частину першу статті 43 ЦК України.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовував, зокрема тим, що будь-яка інформація щодо ОСОБА_4 з початку квітня 2022 року відсутня, тобто більше двох років зв`язку з нею немає. Встановлення зазначеного факту йому необхідне для підтвердження факту самостійного утримання дитини, що має юридичне значення для одержання пенсії, призначення пенсії у разі втрати годувальника, або відшкодування шкоди. Правовою підставою для задоволення його вимог він зазначив частину першу статті 43 ЦК України.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження із вимогою про встановлення факту саме зниклої безвісти матері дитини, що на відміну від визнання фізичної особи безвісно відсутньою, не є можливим у порядку окремого провадження, оскільки правовий механізм надання особі статусу зниклої безвісти регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та не передбачений нормами глави 4 розділу IV ЦПК України.
У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що такий висновок судів є помилковим, скільки органи місцевого самоврядування м. Світлодарська Донецької області розташовані на тимчасово окупованій території та тимчасово не здійснюють свої повноваження, і отримати будь-яку інформацію не є можливим. Суд апеляційної інстанції не дослідив долучений до матеріалів справи витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, від 25 грудня 2024 року.
Перевіряючи такі доводи заявниці, Верховний Суд виходить з такого.
Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (частини перша - третя статті 294 ЦПК України.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі з тих підстав, що встановлення факту саме зниклої безвісти, на відміну від визнання фізичної особи безвісно відсутньою, не є можливим у порядку окремого провадження, суд першої інстанції належно не встановив дійсного змісту та мети вимог ОСОБА_1 , який просив встановити такий факт на підставі частини першої статті 43 ЦК України.
У випадку незрозумілого для суду викладу обставин та мети у заяві про визначення особи зниклої безвісти, з посиланням на норму матеріального права, якою врегулювано визнання особи безвісно відсутньою, суд першої інстанції мав процесуальне право та можливість залишити таку заяву без руху, зокрема, з метою уточнення заявлених вимог.
Крім того, у судовому засіданні 29 січня 2025 року суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, від 25 грудня 2024 року, згідно з яким ОСОБА_4 24 грудня 2024 року набула статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин.
Долучивши зазначений витяг до матеріалів справи, апеляційний суд фактично такий висновок не дослідив, оцінки йому не надав, мотивів щодо його врахування/відхилення не навів.
Крім того, суди попередніх інстанцій не розглянули вимог заяви ОСОБА_1 про: встановлення юридичного факту щодо визначення фактичного місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем проживання буд. АДРЕСА_2 (пункт 1 прохальної частини заяви); про наявність у ОСОБА_1 статусу одинокого батька, який самостійно виховує та утримує малолітню дитину (пункт 4 прохальної частини заяви).
За таких обставин доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального є обґрунтованими, а висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 - передчасним.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
Висновок:
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Аналізуючи наведене, ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 29 травня 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.
З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду судом, який ухвалить остаточне рішення по суті вирішення спору.