Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 757/1790/22-ц
Короткий зміст позовних вимог:
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альянс плюс» (далі - ТОВ «ФК «Альянс плюс», Акціонерного товариства «Банк Альянс» (далі - АТ «Банк Альянс», за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору.
Позовні вимоги мотивовано тим, що договір № 7 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором прав та за договором забезпечення від 08 червня 2018 року та договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, у, укладений між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «ФК «Альянс Плюс», посвідчений приватним нотаріусом КМНО Михайловою Н. О. 15 червня 2018 року за реєстровим номером № 2012, були укладені з істотними порушеннями чинного законодавства, без правових підстав, а тому вони порушують права позивача, що зумовило останнього звернутись до суду з позовом.
Позивач з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив суд:
-визнати недійсним договір № 7 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором прав за договорами забезпечення від 08 червня 2018 року, укладений між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «ФК «Альянс Плюс»;
-визнати недійсним договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладений між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «ФК «Альянс Плюс», посвідчений Михайловою Н. О. приватним нотаріусом КМНО 15 червня 2018 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Альянс плюс», АТ «Банк Альянс», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору недійсним - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги:
17 листопада 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року та направити справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верхового Суду в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18, від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 14 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає про те, що заборгованість по кредитному договору ОСОБА_2 перед «Банк Альянс» відсутня. Також зазначає, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що ухвалою суду ПАТ «Банк Альянс» було заборонено здійснювати дії, пов`язані з продажем або іншим відчуженням будь-яким способом третім особам предметів застави за кредитним договором № 023-04/ПК від 19 жовтня 2004 року, у тому числі, предметів іпотеки - квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 .
Позиція Верховного Суду:
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм дає підстави зробити висновок, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
Висновок:
Отже, законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно, а позивачем не наведено законних підстав, що в момент вчинення оскаржуваних договорів порушено його права та/або інтереси особи, яка не є стороною цих правочинів.
Тому у справі, що переглядається, відсутні підстави для визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги.
Доводи касаційної скарги про те, що ухвалою суду ПАТ «Банк Альянс» було заборонено здійснювати дії, пов`язані з продажом або іншим відчуженням будь-яким способом третім особам предметів застави за кредитним договором № 023-04/ПК від 19 жовтня 2004 року, у тому числі, предметів іпотеки - квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 на правильність висновків судів попередніх інстанцій не впливає, оскільки вказаною ухвалою не було заборонено відступати права вимоги іншим кредиторам, а було заборонено відчужувати предмет іпотеки.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі.