Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
13.10.2022

Особливі гарантії захисту прав дитини: достатня доказова база «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява N 39948/06

Огляд посібника Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та права дитини

  1. Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз’єднання сім’ї, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання. Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини.
  1. Як зазначає Суд, національні органи мотивували своє рішення тим, що заявники, через брак коштів і через особисті якості неспроможні забезпечувати дітей належним харчуванням, одягом, підтримувати належні санітарні умови, належним чином дбати про здоров’я дітей, а також забезпечувати їхню соціальну адаптацію та справляти на них відповідний виховний вплив, і що така ситуація була небезпечною для життя, здоров’я та морального виховання дітей. Суд визнає, що такі мотиви були безсумнівно доречними для прийняття відповідного рішення.
  2. Проте, оцінюючи, чи були вони також достатніми, Суд ставить під сумнів адекватність відповідної доказової бази для висновку про те, що матеріально-побутові умови дітей були справді небезпечними для їхнього життя і здоров’я. Суд зазначає, зокрема, що провадження у справі про опіку, розпочате в січні 2004 року, завершилося лише 23 червня 2006 року, коли було ухвалено рішення про відібрання дітей від батьків, але, як свідчать документи, протягом зазначеного періоду не було подано жодного клопотання про вжиття тимчасових (проміжних) заходів і не було зафіксовано жодного факту завдання шкоди дітям. Крім того, кілька конкретних висновків (наприклад про те, що дітей не годують і не вдягають належним чином, а також часто залишають самих удома) ґрунтувалися виключно на доповідях, складених представниками відповідних міських служб за результатами окремих, не систематичних перевірок помешкання заявників. Водночас суд не розглядав ніяких доказів на підтвердження такої інформації – не заслуховував, наприклад, самих дітей, не досліджував їхні медичні документи, не звертався до висновків педіатрів чи показань сусідів. Фактом є те, що єдиним об’єктивним доказом, наведеним у рішенні суду першої інстанції на підтвердження висновку про незадовільний стан здоров’я дітей, є медична довідка, видана за рік до того, яка засвідчувала перебування О.С. та К.С. на обліку як хворих на анемію першого ступеня, хоч її достовірність, незважаючи на відповідні спростування з боку заявників, не було перевірено. Так само, формулюючи висновок про неспроможність заявників справляти на дітей належний виховний вплив і забезпечувати їхню соціальну адаптацію, суди спиралися здебільшого на інформацію міських служб про те, що О.С. бродяжить і жебракує, проте не вимагали від них назвати конкретні дати, кількість прогулів, імена свідків та інші відповідні факти.
  1. Щодо міри, якою незадовільність виховання дітей могла бути зумовлена стверджуваною безвідповідальністю заявників як батьків, суди не вдавалися до розгляду незалежних доказів (наприклад експертного висновку психолога), аби оцінити їхню емоційну чи психічну зрілість та мотивацію в розв’язанні побутових проблем. У мотивувальній частині судового рішення немає й аналізу спроб заявників поліпшити умови свого життя – наприклад їхніх звернень з проханням забезпечити постачання природного газу, компенсувати заборгованості із заробітної плати і допомогти з працевлаштуванням.

Натомість суди, як видається, прийняли на віру подану міськими службами інформацію про те, що заявники не спромоглися поліпшити свої матеріально-побутові умови та скорегувати своє ставлення, незважаючи на фінансову та іншу підтримку, а також заходи з відповідного консультування. Окрім описових доповідей, складених за результатами перевірок, у яких вказувалося на ті самі проблеми (скажімо, як прогнилий дитячий матрац), суд не вимагав ніяких інших даних, наприклад, стосовно фактичного обсягу та достатності соціальної допомоги або змісту конкретних рекомендацій, наданих під час консультування, а також пояснень, чому ці рекомендації не дали результату. Суд вважає, що витребувана конкретна інформація у цьому зв’язку могла б допомогти визначити, чи виконали відповідні органи свій конвенційний обов’язок зі збереження єдності сім’ї і чи дослідили вони достатньою мірою ефективність менш суворих альтернативних заходів перед тим, як клопотати про відібрання дітей від батьків.

«Шульц проти Польщі (Schultz v. Poland), заява No 50510/99

Суд зазначив, що батьки першої заявниці подали клопотання про позбавлення її батьківських прав до суду. Суд зауважує, що вони, мабуть, мали прямі знання про те, як вона виконувала свої батьківські зобов’язання, і очевидно категорично не схвалювали поведінку першої заявниці.

Далі зазначається, що суди враховували минуле сімейне життя, яке було важливою передумовою для цієї справи та підсилювало висновки судів. Вони також посилаються на неодноразові зникнення першої заявниці та на її схильність зосереджуватись на особистому житті з наступними партнерами, на шкоду дітям. На думку суду, докази однозначно вказували на те, що мати емоційно незріла, не має батьківських навичок і наполегливо нехтувала своїми зобов’язаннями.

Суди наголосили на стані дітей, визнали, що вони серйозно нехтують та відстають у своєму нормальному розвитку, а тому потребують сумлінної турботи.

Суд зауважує, що суди не забороняли першому заявникові доступ до дітей. У рішенні було зазначено, що сім’я, включно з першим заявником, відвідувала трьох дітей у місцевому центрі невідкладної допомоги. Ніяких заходів не було вжито і не запропоновано вживати в майбутньому для обмеження або заборони доступу до дітей після їх розміщення в державному закладі опіки.

Щодо рішення про відмову в призначенні батьків першого заявника прийомною сім’єю, Суд зазначає аргументи, на які посилаються вітчизняні суди. Було встановлено, що їхні домашні умови серйозно загрожують стабільному розвитку дітей та їхньому загальному здоров’ю.

Спосіб, яким бабусі та дідусі здійснювали свої права на опіку над дітьми, також вважався сумнівним, зокрема, з огляду на становище дітей старшого віку. Суди посилалися на проблеми шкільного навчання та прогули Ем, про необхідність особливої уваги Дори з огляду на дефіцит її розвитку та загальні державні та соціальні проблеми. Докази, представлені в матеріалах справи, вказували, на думку Суду, що бабусі та дідусі не змогли забезпечити увагу та догляд за потребами, яких вимагають діти. Вони були в похилому віці, і якість допомоги, яку вони могли надати дітям, погіршувалася з віком. Суди дійшли висновку, що вони не дають гарантії, що вони будуть задовольняти зобов’язання прийомної сім’ї щодо трьох молодших дітей задовільно.

Суд вважає, що національні суди ретельно співвідносили інтереси дітей з інтересами першого заявника. На думку Суду, немає підстав вважати, що відповідні рішення у цій справі були свавільними чи були прийняті після поверхової оцінки доказів або на основі недостатніх доказів.

Загальний коментар до підпункту:

  1. ЄСПЛ не є судом четвертої інстанції та не покликаний переглядати рішення національних судів, а тому, зазвичай, і не вирішує питання щодо оцінки доказів по справі.
  1. Проте у сфері захисту прав дитини можна побачити зауваження Суду до проведеної оцінки доказів національними судами або обґрунтованості таких доказів.
  1. Важливим аспектом є те, що стан дотримання прав дитини насамперед знаходиться під увагою державних органів, які працюють із сім’єю (соціальні служби, органи опіки, служби у справах дітей тощо) і мають перший контакт з дитиною.
  1. Від їх висновків та дій може залежати обґрунтованість втручання в права дитини з боку держави, оскільки наступні інституції можуть і не так близько зіткнутись із проблемами, що вимагає дуже детального дослідження доказової бази та всіх обставин втручання в права дитини.

Джерело: “Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та права дитини” — тематичний посібник, автором якого є Павло Пархоменко – голова Бахмацького районного суду Чернігівської області, лектор Вищої школи адвокатури НААУ, зокрема, базового курсу з основ дружнього до дітей правосуддя і спецмодулів проєкту “Адвокат дитини: від новачка до профі”.

Посібник* доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3IDqjqS

Зареєструватися на майбутні заходи лектора:

➢ Вебінар: Місце прав дитини в практиці ЄСПЛ: особливі гарантії захисту

https://www.hsa.org.ua/vebinar-mistse-prav-dytyny-v…/

* Посібник видано в межах проєкту, що реалізується ГО «ВГЦ «Волонтер» спільно з МКР з питань правосуддя щодо неповнолітніх за підтримки Представництва ДФ ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.