Визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя, коли позивач не надавав письмової згоди на його укладення
Короткий зміст позовних вимог:
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір від 29 травня 2021 року № 7106/21/006470 купівлі-продажу транспортного засобу «MERCEDES-BENZ», модель GLE 300D, легковий універсал чорного кольору, 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, скасувати державну реєстрацію вказаного автомобіля за ОСОБА_3.
Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він з 1995 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. Спірний транспортний засіб придбано за спільні кошти подружжя, однак відповідач самостійно на власний розсуд, без згоди позивача, розпорядилась рухомим майном шляхом його відчуження на користь доньки, ОСОБА_3, якій було достеменно відомо про належність автомобіля позивачу і ОСОБА_2 на праві спільної власності. Договір купівлі-продажу є недійсним, адже при його укладенні порушено норми частини першої статті 203 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Запорізький районний суд Запорізької області рішенням від 26 жовтня 2023 року позов задовольнив.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу від 29 травня 2021 року № 7106/21/006470 транспортного засобу «MERCEDES-BENZ», модель GLE 300D, легковий універсал чорного кольору, 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, дизельний, об`ємом 1950 см куб., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Скасував державну реєстрацію цього транспортного засобу за ОСОБА_3. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя, адже позивач не надавав письмової згоди на його укладення. Правочин укладений з порушеннями статей 60, 61, 63 СК України, статей 203, 215 ЦК України.
Короткий зміст рішення апеляційного суду:
Запорізький апеляційний суд постановою від 06 лютого 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявлений позивачем спосіб захисту порушеного права не є повним і не забезпечить досягнення правової мети; вимог про застосування наслідків недійсності правочину, які б ефективно захистили права позивача, шляхом повернення і закріплення за ним відповідних майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном позивач не заявив.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи:
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Шоніна (Ящук) О. В. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зловживання відповідачами своїми правами. Новий розгляд аналогічної справи може призвести до знищення транспортного засобу або його значних амортизаційних втрат. Визнання правочину недійсним та скасування реєстрації автомобіля за ОСОБА_3 матиме результатом повернення ОСОБА_1 як одному із подружжя, чиї права порушено, частки в спільному майні подружжя, оскільки майно повернеться у власність ОСОБА_2. Скасування реєстрації і визнання правочину недійсним необхідне для вирішення питання про поділ майна подружжя.
Позиція Верховного Суду:
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частини перша та друга статті 369 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним зі співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (стаття 27 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Висновок:
Встановивши, що спірний автомобіль набутий під час шлюбу і є спільною сумісною власністю, а позивач не надавав згоди на його відчуження, автомобіль придбала донька сторін за 9 208,00 грн, яка достеменно знала про належність спірного транспортного засобу батькам і про продаж його матір`ю без згоди батька, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації.
Разом із тим суд апеляційної інстанції помилково вважав неефективним обраний позивачем спосіб захисту, оскільки визнання договору купівлі-продажу спірного автомобіля недійсним та скасування державної реєстрації призведе до повернення автомобіля у спільну сумісну власність сторін.
Твердження відповідачів про відсутність доказів щодо обізнаності ОСОБА_3 про те, що транспортний засіб був спільною сумісною власністю, суд сприймає критично, враховуючи, що ОСОБА_3 є дочкою сторін і не могла не знати про належність їм спірного майна, а тому не можна вважати, що в такому разі вона діяла добросовісно, тим паче придбавши за 9 208,00 грн автомобіль, вартість якого згідно з висновком оцінювача становить 1 607 104,00 грн.
Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Апеляційний суд, неправильно застосував норми матеріального права та помилково скасував рішення районного суду.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки апеляційний суд скасував законне рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.