Бурлак Маргарита Володимирівна - адвокат, член Центру сімейного права ВША НААУ, адвокат дитини.
Свояк Дмитро Віталійович - суддя Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області, старший викладач навчально-наукового гуманітарного інституту Національної академії Служби безпеки України, тренер Національної школи суддів України.
У цьому інтерв’ю суддя Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області Свояк Дмитро Віталійович та адвокат Бурлак Маргарита Володимирівна обговорили особливості розгляду справ, що виникають із сімейних правовідносин, в контексті керівних принципів правосуддя дружнього до дітей.
Пан Свояк наголосив на правах дитини на доступ до правосуддя та бути почутою під час розгляду справи, що стосується або впливає на неї. Насамперед, це забезпечується наданням належної уваги думці дитини з урахуванням її зрілості.
Сподіваємося, що ця бесіда стане у нагоді як правникам, які беруть участь у таких судових справах, так й громадянам, які не дотичні до юриспруденції, але стикнулися із сімейними спорами, що розглядаються у судах.
Яка особливість розгляду цивільних справ, які стосуються прав та інтересів малолітніх/неповнолітніх дітей?
• Основною процесуальною особливістю можна назвати право суду з власної ініціативи збирати докази для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, як це передбачено в ч. 2 ст. 13 ЦПК України.
Зазвичай суд це робить, коли у сторони немає адвоката, у зв’язку з чим не надаються суду ті чи інші докази, необхідні для встановлення обставин, які суттєво впливають на розгляд справи, і встановлення цих обставин впливає на права та інтереси дитини.
Це, насамперед, стосується довідок, акту обстеження житлово-побутових умов проживання дитини, письмового висновку органу опіки та піклування або інших документів, що не відповідають формі, встановленій в законі.
Наприклад, в довідці, яка видана на підставі акту обстеження житлово-побутових умов проживання дитини, не зазначено, що дитина проживає, наприклад з матір’ю або батьком, а зазначено, що дитина мешкає в такому будинку і перебуває на утриманні одного з батьків. Чи ця інформація може свідчити, що дитина проживає з матір’ю або батьком?! Питання!
Інший приклад, це з’ясування стану здоров’я дитини. Наприклад, з документів вбачається, що є якісь проблеми зі здоров’ям, але не зрозуміло про що йдеться: чи це інвалідність чи ні? Потребує така особа догляду, чи не потребує? А оскільки така інформація має суттєве значення та безпосередньо стосується інтересів дитини, вона може бути витребувана за ініціативи суду.
Важливо відмітити, що закон не визначає обсяг втручання, яке може допустити суд, збираючи докази з власної ініціативи, але суд не має підміняти собою сторону і змагальність сторін перетворювати на однобічність. Суд може лише усунути неточності. Він не може сказати стороні: «Давайте докази!», суд може сказати: «Ви маєте право подати докази або заявити клопотання!», роз’яснити наслідки таких дій чи бездіяльності.
• Чи не порушує це принцип змагальності сторін?
• Право суду з власної ініціативи збирати докази для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб не порушує принцип змагальності, насамперед тому, що це виключення із загального правила та воно (це виключення) передбачено законом.
Якщо провести аналогію з підходами, що застосовує Європейський суд з прав людини у своїй практиці, це буде «втручання» в принцип змагальності. Однак наскільки воно «легітимно» та «необхідно в демократичному суспільстві»?! В даному випадку законом передбачено правомірність втручання в принцип змагальності. Але законодавець не вирішив, який ступінь втручання буде допустимим, аби взагалі не нівелювати принцип змагальності. Тому тут вже необхідно зважати на загальні засади судочинства та внутрішнє переконання судді.
Як на мене, втручання у принцип змагальності сторін у разі збирання доказів судом з власної ініціативи може досягнути ступеня порушення цього принципу, якщо суд перебере на себе цю ініціативу на стільки, що підмінятиме собою одну зі сторін, а це вже порушуватиме й принцип безсторонності суду.
Чи проходять судді підготовку або навчання щодо порядку та способів з’ясування думки дитини в суді?
-На базі Національної школи суддів України є різноманітні курси з підвищення кваліфікації, в тому числі присвячені психологічним особливостям спілкування з малолітніми/неповнолітніми учасниками судового процесу. Особисто я проходив такі курси на базі Львівського відділення НШСУ. Зокрема, у межах тренінгу «Щодо запобігання та протидії домашньому насильству» фахівцями пропонувалися методи спілкування з дітьми та тлумачення їх поведінки.
Які питання суд ставить дитині, щоб з’ясувати її думку?
- Основне - треба почати спілкуватися з дитиною доступною мовою та в присутності людей, яким вона довіряє. Це має бути хоча б одна або дві людини, залежно від умов, за яких вона зростає: батьки/інші особи, які їх замінюють, вчитель, представник служби у справах дітей, який вже спілкувався із дитиною під час обстеження житлово-побутових умов дитини тощо.
Важливим буде запитати у дитини, як до неї звертатися: на «Ви» чи на «ти»? І якщо дитина каже, що на «ти», то бар’єр зазвичай цим вже трохи подолано. Спершу я запитую у дитини, як її звати. Наприклад: «Як я можу до тебе/Вас звертатися?» або: «Як до тебе/Вас завертається мама/тато?».
Питання формулюються залежно від інформації, яку треба отримати від дитини та її віку.
Далі запитання можуть стосуватися навчання, спілкування або щодо її оточення. Тобто прості питання, які на пряму не пов’язані зі справою та на які легко дати відповідь. Чим цікавіші будуть питання, тим з більшим інтересом дитина на них буде відповідати. Деякі судді ставлять запитання дитині у формі гри, дехто виходить з трибуни та безпосередньо підходить до дитини, або просять помалювати. Все дуже індивідуально і залежить від віку дитини та її настрою.
Далі, з-поміж цих запитань, ставляться ті, що стосуються конкретної справи. Наприклад, батько обґрунтовує позовні вимоги тим, що мати дитини нею не цікавиться та веде сумнівний спосіб життя. В цьому випадку питання доцільно сформулювати інакше, наприклад: «Хто привітав з днем народження?», «Як привітали?», «Як часто у вас відбувається спілкування?» У справах, де стоїть питання визначення місця проживання дитини, пряме запитання: «З ким із батьків ти/Ви хочеш проживати?» зазвичай ставиться уже наприкінці, коли досягнуто контакту та це питання не «закриє» дитину.
Чи видаляєте ви батьків з зали суду, коли з’ясовуєте думку дитини?
- Насамперед, варто розрізнити процедури допиту малолітніх і неповнолітніх свідків (ст. 232 ЦПК України) та врахування думки дитини (ст. 172 СК України).
Це дискусійне питання, але, як на мене, далеко не завжди думка дитини має висловлюватися нею за процедурою її допиту як свідка.
При цьому, навіть при допиті дитини як свідка, видалення учасників справи (насамперед це стосується батьків), може здійснюватися лише у виняткових випадках, коли це необхідно для з’ясування обставин справи.
Я, зазвичай, не видаляю батьків, адже це протирічить загальним засадам змагальності. Хтось може зі мною не погодитися, але моя позиція така – в цивільних справах сторони рівні, а відповідно рівні можливості, якщо, звичайно, немає зловживань. Інтереси дитини мають бути враховані, але на підставі загальних засад цивільного судочинства.
- Тобто ви даєте можливість батькам та адвокатам ставити питання дитині?
- Авжеж, інакше це порушуватиме засади змагальності, адже сторона не зможе поставити питання та почути на них відповіді. В законі немає підстав для видалення батьків, крім як при допиті дитини, а ч. 2 ст.19 Конституції України передбачає необхідність діяти у спосіб, визначений законом.
Звуження гарантій у цивільному процесі має бути наведено та обґрунтовано у відповідній ухвалі та відповідати національним і міжнародним стандартам. Видалення батьків та/чи їх представників із зали судових засідань при допиті дитини має бути обґрунтовано винятковою необхідністю, як це передбачено законом.
Як суд розуміє, що думка дитини сформована під впливом одного з батьків?
• Зазвичай це відчувається після того, як надаються пояснення однією зі сторін, а потім дитина просто передає їх слово в слово. Крім того застосовуються слова, які не відповідають її віку, розвитку, що може свідчити, що вона «навчена». Якщо задати дитині питання, до якого вона не готувалася, і вона починає губитися, це може свідчити, що її підготували.
Взагалі, це «чуття» відпрацьовується з роками практики.
В яких випадках недоцільно заслуховувати думку дитини?
• Я думаю, що тільки в тих випадках, коли дитина не має можливості висловити свою думку в силу віку, стану здоров’я, у тому числі розумових здібностей, тощо. Вважаю, що, якщо дитина вже може розмовляти, то з урахуванням її вікових особливостей можна сформулювати правильні питання та отримати на них відповіді (можливо, навіть, у нестандартній формі, наприклад у вигляді малюнку).
Думка дитини в цивільному процесі не є вирішальним доказом, а такий собі «дороговказ». Я прибічник того, що суд має враховувати думку дитини, але не як основний доказ.
Повноцінними доказами є лише показання дитини, надані під час її допиту, але ж і вони оцінюються на предмет належності, допустимості, достовірності та, у сукупності з іншими доказами, достатності.
Що впливає на внутрішнє переконання суду у сімейних справах?
• Загалом, це результат розумової діяльності та оцінки тих доказів, які вже досліджено. Важливо зазначити, що це не результат емоцій, а логічно побудовані конструкції. Воно формується з огляду на докази, знання суддею законів та на особистому, у тому числі, як кажуть, життєвому досвіді.
Що таке суддівський розсуд та яким чином він реалізується в сімейних справах?
• Якщо внутрішнє переконання це висновок, то суддівський розсуд – процес, тобто коли суддя розмірковує, яке саме рішення необхідно ухвалити з урахуванням зібраних у справі доказів.
• Які обставини можуть впливати на рішення суду в сімейних справах?
• Суддя теж людина, а тому на рішення суду, окрім доказів та норм права, які необхідно застосувати, можуть вплинути інші фактори. Але такий вплив не має бути значним.
Наприклад, у матері характерною ознакою виховання дитини може бути задоволення бажань дитини, а батько суворо підходить до виховного процесу. Кожен з цих «методів» виховання може мати свої наслідки для розвитку дитини, а тому суд, ураховуючи у тому числі власний досвід, знання та погляди на життя, повинен ухвалити правильне рішення, насамперед в інтересах дитини. Отже, певний ступінь суб’єктивізму у цьому присутній.
Однак, правильно не завжди законно, а тому у нас діє принцип верховенства права. Важливо зазначити, що принцип верховенства права може впливати на законодавство та його застосування, але не на докази самі по собі.
Яких помилок допускаються адвокати здійснюючи представництво у справах, де зачіпаються інтереси неповнолітніх/малолітніх дітей?
-Найчастіша помилка, це залучення до участі в справі служби у справах дітей, як органу опіки та піклування, хоча вона таким не є. Пряма норма закону - орган опіки та піклування це виконавчий орган міських, районних у містах, сільських, селищних рад тощо.
Хоча, в одній справі апеляційний суд врахував «висновок» служби, а вже в іншій справі, де цей же «висновок» теж подавався для доказування, він був визнаний судом першої інстанції недопустимим, оскільки законодавство передбачає, що саме орган опіки та піклування має давати висновок, а служба лише готує його проект.
Ще один приклад, це подання доказів із пропуском строку. Тобто, подання їх не разом із позовною заявою, без клопотання про поновлення строку на їх подання та обґрунтованості поважних причин.
• Клопотання про поновлення строку на подання доказів обов’язково має бути подано в письмовому вигляді?
- У ч. 4 ст. 83 ЦПК України йде мова про письмове клопотання, але, як на мене, такий формалізм може протирічити загальним засадам цивільного судочинства, що може призвести до того, що завдання цього ж судочинства не будуть досягнуті.
Якщо при розгляді такого клопотання, заявленого в усній формі, буде забезпечено реалізацію прав усіх учасників провадження, як на мене це лише сприятиме досягненню завдань щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справи.
За умов належного обґрунтування та доведеності поважності причин несвоєчасного подання, у тому числі, якщо доказу не існувало на момент звернення до суду, таке клопотання може бути задоволено.
За яких умов суд вважає висновок органу опіки та піклування необґрунтованим?
• Висновок органу опіки та піклування це джерело доказу, а не доказ. Тобто мають братися до уваги докази – інформація, яка міститься у ньому. І якщо у висновку органу опіки та піклування є логічні помилки, то їх, як мінімум, необхідно виправляти, як максимум - не брати до уваги.
У висновку органу опіки та піклування можуть бути зроблені висновки на підставі обставин, які не досліджувалися. Наприклад, посадові особи органу опіки та піклування перевірили, що дитина перебуває на утриманні одного з батьків. Вказали про це у висновку, однак жодного доказу та обґрунтування, з якого б суд міг дійти такого висновку, немає. Не зрозуміло, як ця обставина була встановлена. І що означає - «перебуває на утриманні»?!
Буває у висновках пишуть: «Не цікавиться дитиною». Звідки ця інформація? І що означає - «не цікавиться», чим це доводиться?!
Подекуди фрази, які застосовуються у висновках, можуть бути просто нелогічними. Іноді у висновку наводиться стандартний набір фраз, які характерні для справи щодо позбавлення батьківських прав, а висновок подається у справі про визначення місця проживання дитини.
Все залежить від ступеня обґрунтованості висновків органу опіки та піклування.
За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. А які критерії визначення істотності значення тієї чи іншої обставини?
- У певних категоріях справ для забезпечення єдності судової практики застосовуються висновки ВС, які є обов’язковими для застосування у подібних правовідносинах. Також застосовується практика ВСУ, а деякі судді застосовують й постанови Пленуму ВСУ (хоча я не прибічник цього). З приводу застосування приписів ст. 197 СК України є висновки ВС, які були зроблені у постановах за результатами касаційного розгляду відповідної справи.
Зокрема, судді ВС висновували, що питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. До таких обставин, з огляду на судову практику, слід відносити виключення запису про батьківство позивача; те, що відповідач не проживає разом з дітьми протягом тривалого часу, а їхнім вихованням та утриманням займається лише позивач тощо.
Чи зупиняєте ви провадження у справі про стягнення аліментів, якщо відповідач проходить службу в ЗСУ?
- Зупинення провадження в справі про стягнення аліментів не відповідає інтересам дитини. Те, що відповідач проходить службу в ЗСУ, не означає, що є беззаперечні підстави для зупинення провадження в справі. Тут наявна конкуренція норм. Що важливіше: право особи на зупинення провадження у справі, навіть обов’язкове, чи право дитини на належний рівень матеріального забезпечення?!
- Але ж, в законі встановлена імперативна норма щодо зупинення провадження в справі і виключень вона не містить.
- У нас діє принцип верховенства права, а не закону. Якщо закон не відповідає засадам верховенства права або містить ознаки неконституційності, або суперечить міжнародно-правовим актам, згода на які надана Верховною Радою України, суд застосовує нормативний акт вищої юридичної сили або керується загальними засадами цивільного судочинства. Міжнародно-правові акти, а саме: Конвенція про права дитини, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є вищими за національний закон. Також існує практика Європейського суду з прав людини як джерело права.
Чи враховує суд сам по собі факт звернення із заявою до органів поліції щодо неправомірної поведінки чоловіка/дружини? (наприклад сторона у справі доводить, що інша вживає алкогольні напої, веде аморальний спосіб життя, вчиняє сварки із сусідами - є виклики в поліцію, однак особа на момент розгляду справи не притягнута до відповідальності.)
- Заява не підтверджує існування обставин, про які в ній зазначено. Вона підтверджує лише те, що така заява існує. Засоби доказування передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, а тому це не є тим доказом, який підтверджує обставину, зазначену в заяві. Заява по суті є викладенням особою своїх показань, а тому ці показання мають бути перевірені.
Відомості, зазначені в такій заяві, можуть оспорюватися на предмет їх достовірності, оскільки особа, яка їх виклала, не попереджена про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.
Ситуація змінюється, якщо при прийнятті такої заяви, правоохоронцями особу попереджено про таку відповідальність.
Якщо у суду є сумніви стосовно достовірності даного доказу, а доказами, як вже зазначалося, є інформація, а не її носії, то в інтересах дитини суд має цю інформацію перевірити. Наприклад, викликати особу як свідка в судове засідання для допиту на предмет оцінки достовірності обставин, викладених в заяві.
Якщо ж є «результат» розгляду такої заяви, тоді її доказове значення зростає. Звісно, що у разі, якщо «результат» розгляду заяви спростовує викладені в ній обставини, це може свідчити про їх недостовірність.