Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 241/742/13-ц (провадження № 61-3867св20)
Короткий зміст позовних вимог:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Центральної районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області, Служба у справах дітей Мангушської районної адміністрації Донецької області, про позбавлення батьківських прав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо її неповнолітніх дітей.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивач тривалий час не відвідує дітей, не цікавиться станом їх нього здоров`я, не сплачує аліментів на утримання дітей, у зв`язку із чим ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання неповнолітніх, тому наявні підстави для позбавлення її батьківських прав.
Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції:
Ухвалою Донецького апеляційного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Першотравневого районного суду Донецької області, ухвалою апеляційного суду справу призначено до розгляду в судовому засіданні на підставі якого було закрито апеляційне провадження, на підставі пункту 2 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до вимог статті 35 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і статті 47 ЦПК України ОСОБА_3 на час подання апеляційної скарги не мала повної цивільної дієздатності та цивільної процесуальної дієздатності для подання апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів:
У касаційній скарзі, поданій у до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати ухвалу Донецького апеляційного суду і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на вимоги частини другої статті 47 ЦПК України та частини першої статті 18 Сімейного кодексу України (далі - СК України), відповідно до яких кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Позиція Верховного Суду:
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_3 зазначала, що вона як учасник сімейних відносин має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права та інтересу. Оскільки оскаржуваним рішенням її мати ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав щодо неї, то цим рішенням порушуються і її права, і вона, досягнувши 14 років, має право на їх захист.
Суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Першотравневого районного суду Донецької області, послався на пункт 2 частини першої статті 362 ЦПК України: після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.
Однак колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Положення частини другої статті 47 ЦПК України і частини першої статті 18 СК України конкретизують положення статті 5 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року (далі - Європейська конвенція про здійснення прав дітей), про те, що сторони розглядають можливість надання дітям додаткових процесуальних прав у зв`язку з розглядом судовим органом справ, що стосуються дітей, зокрема, права здійснювати деякі або всі права сторін у такому процесі.
Відповідно до частини другої статті 47 ЦПК України суд може залучити до участі у справах, що виникають з відносин, у яких неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років особисто беруть участь, законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Статтею 9 Європейської конвенції про здійснення прав дітей передбачено, що у справах, що стосуються дитини, у випадках, коли згідно з внутрішнім законодавством суб`єкти батьківської відповідальності позбавлені можливості представляти дитину в результаті виникнення конфлікту інтересів між ними та дитиною, судовий орган має повноваження призначити спеціального представника дитини в таких справах. Сторони розглядають можливість надання судовому органу в справах, що стосуються дитини, повноважень призначати для представлення інтересів дитини окремого представника, а у відповідних випадках - адвоката.
Системний аналіз статті 18 СК України, статті 47 ЦПК України, статей 5 і 9 Європейської конвенції про здійснення прав дітей дозволяє дійти таких висновків.
Кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на особисте звернення до суду з відповідною заявою в порядку цивільного судочинства за захистом свого права чи інтересу, а також може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких він (вона) особисто бере участь.
Оскільки така особа одночасно підпадає під категорію дитини у розумінні статті 6 СК України та статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», то вона може звернутись до суду також через представників. Залучення представника є субсидіарною можливістю, яка спрямована на додатковий захист інтересів дитини.
Висновок:
Зі свідоцтва про народження ОСОБА_3 вбачається, що на час звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Першотравневого районного суду Донецької області їй виповнилось 17 років. Предметом позову у цій справі є позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її п`яти неповнолітніх дітей, у тому числі й щодо ОСОБА_3.
Ураховуючи предмет позову, зміст заявлених позовних вимог та ухвалене за результати їх розгляду рішення суду, ця справа безпосередньо стосується особистих немайнових прав і законних інтересів неповнолітньої ОСОБА_3.
Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи і зміст оскаржуваної ухвали суду, колегія суддів вважає, що оскільки рішенням Першотравневого районного суду Донецької області було позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо її неповнолітніх дітей, у тому числі щодо ОСОБА_3, і станом на день подання до Донецького апеляційного суду апеляційної скарги на це рішення суду ОСОБА_3 досягла 17 років, то відповідно до статті 147 ЦПК України і статті 18 СК України вона мала право особисто звернутися до суду за захистом своїх прав і, зокрема, подати апеляційну скаргу на рішенням районного суду.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права і порушено норми процесуального права, оскаржувана ухвала Донецького апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду справи.
Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу задовольнив, ухвалу Донецького апеляційного суду скасував та справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 241/742/13-ц (провадження № 61-3867св20) – https://cutt.ly/C3QVxwV