Підготував статтю Сергій Лисенко – член Ради Комітету з питань захисту бізнесу та інвесторів, що діє в складі НААУ.

Для швидкого вирішення проблем у сферах державної реєстрації майнових прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців і громадських формувань, у тому числі протидії рейдерським захопленням, призвана Колегія з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України.

Колегія є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України та його територіальних управліннях, що в межах повноважень, визначених Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (зі змінами), здійснює колегіальний розгляд скарг у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців і громадських формувань. За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегія формує висновок, а Мін’юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

У цій публікації питання компетенції Колегії та порядку розгляду нею скарг розглядати не будемо, а поговоримо про сформовану судову практику з приводу оскарження сформованих Колегією висновків і прийнятих Мін’юстом на їх підставі рішень, які з тих чи інших причин не відповідають вимогам закону.

Звертаю увагу, що постановою КМУ від 17 червня 2022 р. № 696 було внесено значні зміни в Порядок № 1128, у тому числі у зв’язку з введенням воєнного стану в Україні. Тому, ознайомлюючись із цією публікацією, необхідно брати до уваги зазначені зміни.

1. Предмет оскарження та належний відповідач

Згідно з частиною 10 статті 34 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань" рішення, дії або бездіяльність Мін`юсту та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 1128 у разі скасування судом рішення Мін`юсту про задоволення скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст не пізніше наступного робочого дня з дня надходження судового рішення також забезпечує внесення відповідних відомостей до реєстрів відповідно до закону.

Отже, наказ Мін`юсту може бути оскаржений до суду згідно з прямою вказівкою закону, і відповідати за таким позовом має саме Мін`юст (належний відповідач), як орган влади, що прийняв відповідне рішення.

Висновок про відмову в задоволенні позову через неможливість оскарження лише наказу Мін`юсту без заявлення одночасно інших вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і статей 55, 124 Конституції України.

Підсумуємо. У постанові Верховного Суду від 11.10.2021 у справі № 910/5971/20 колегія суддів у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що предметом оскарження в цій категорії спорів є саме наказ Мінʼюсту про задоволення скарги у сфері державної реєстрації і додаткових вимог у позовній заяві зазначати непотрібно. Належним відповідачем буде саме Міністерство юстиції України.

2. Підсудність

З початку роботи Колегії питання підсудності було наріжним каменем, об який спотикалися багато адвокатів, намагаючись оскаржити її висновки у сфері державної реєстрації. Станом на 2019 рік, тобто з плином трьох років, судова практика визначення підсудності таких спорів остаточно сформувалася.

Частиною 13 статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Практика Верховного Суду визначила, що ця категорія спорів має приватноправовий характер, тому належить саме до юрисдикції господарських судів. Такий висновок обумовлений тим, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі № 826/13961/17 висловила позицію, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічноправовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічноправових відносин і стосується саме цих відносин. Спір щодо оскарження результатів розгляду скарг у сфері державної реєстрації має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, в разі оскарження наказу Мінʼюсту або його територіальних органів, результатами якого є скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, або скасування реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, такий спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду в господарських судах України.

3. Підстави для скасування наказів Мінʼюсту або його територіальних органів

Зазначені в цьому розділі порушення можна визначити, як типові. Стосуються виключно порушення процедури розгляду скарг, а не розгляду спорів щодо законності проведення реєстраційної процедури. І здебільшого вони зумовлені значним навантаженням на Колегію кількості справ, які підлягають розгляду в короткий термін, встановлений законом.

Незалучення суб’єктів оскарження та інших заінтересованих осіб

Під час розсліду справи № 923/128/19, постанова від 02.02.2022, Верховний Суд у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що законодавство встановлює не право, а обов`язок комісії під час розгляду скарги запросити до цього процесу суб`єктів оскарження та інших заінтересованих осіб, які зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей у реєстрі, надати цим особам копію скарги та доданих до неї матеріалів і своєчасно повідомити осіб, запрошених до розгляду скарги по суті, про час і місце її розгляду в один зі встановлених Порядком № 1128 способів.

Запрошення відповідних осіб має на меті не лише поінформувати їх про розгляд скарги, але й забезпечити їм реальну можливість взяти участь у засіданні з тим, щоб їхні пояснення були прийняті та враховані, тобто, щоб усі заінтересовані особи у розгляді вказаної скарги були почуті.

Неповідомлення скаржника та/або його представника, суб`єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі, не може вважатися формальним порушенням; це порушення ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість рішення, прийнятого за наслідками розгляду скарги (аналогічний висновок міститься у п. 44 постанови Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 480/388/19, у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 826/3539/17).

Недотримання скаржником строків звернення зі скаргою та вимог щодо її оформлення

У постанові від 10.11.2021 у справі № 910/9855/20 та постанові від 02.02.2022 у справі № 923/128/19 Верховний Суд у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що у разі, коли встановлено порушення вимог законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб`єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

Таким чином, недотримання особою, яка подає скаргу, передбачених законом вимог щодо її оформлення, неподання доказів порушення внаслідок прийняття державним реєстратором рішень її прав, виключає можливість розгляду скарги та є безумовною підставою для відмови у її задоволенні.

4. Забезпечення позову

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі № 910/4445/21 зробив певний аналіз судової практики щодо питань забезпечення позову в справах про оскарження наказів Мін’юсту у сфері державної реєстрації.

Так, звертаючись до правової позиції, сформульованої Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, Суд зазначив, що у немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Посилаючись на пункт 22 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 910/7451/21, Суд зазначив, що визначений частиною першою статті 137 ГПК України вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених законами України або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Враховуючи викладене, заборона вчинення реєстраційних дій є одним із заходів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань". У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 09.11.2018 у справі № 915/508/18.

Захід забезпечення позову як зупинення дії наказу Міністерства юстиції України не допускається, оскільки він не належить до вичерпного переліку видів заходів забезпечення позову, перелік яких зазначений у статті 137 ГПК, прямо не передбачений ні процесуальним законом, ні іншим Законом України.

У спорі про скасування наказу Міністерства юстиції України не допускається вжиття судом заходу забезпечення позову з таким формулюванням: "заборона вчинення реєстраційних дій шляхом зупинення дії відповідного наказу". Адже він вміщує в собі два заходи забезпечення позову, що тотожні за своїм змістовним навантаженням та цілями (один з яких не передбачений ні процесуальним законом, ні іншим Законом України, ні міжнародним договором, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України).

Належним засобом забезпечення позову, зокрема, є заборона Міністерству юстиції України (та/або його структурним підрозділам тощо) вчиняти будь-які дії щодо виконання наказу, у тому числі шляхом заборони Мін’юсту скасовувати певну реєстраційну дію.

Висновки

Судова практика в спорах щодо оскарження рішень Мін’юсту у сфері державної реєстрації визначається своєю стабільністю. Сподіваюся, останні внесені зміни до Порядку № 1128 не принесуть нових несподіванок. Але про це можу розказати окремо в рамах майбутнього вебінару.