Оскарження дій державного виконавця: суд зобов’язаний першочергово перевірити дотримання 10-денного строку звернення зі скаргою
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2026 року у справі № 2-293/11
Короткий зміст позовних вимог:
27 грудня 2024 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») звернулось до суду із скаргою на рішення, дії старшого державного виконавця Болградського відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Болграський ВДВС) Желяскова О. С.
Скарга мотивована тим, що на примусовому виконанні у Болградському ВДВС перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа Болградського районного суду Одеської області від 06 липня 2011 року № 2-293/11 про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» суми в розмірі 350 641,46 грн. 17 грудня 2024 року на адресу банку надійшов лист виконавчої служби з копією постанови про закінчення виконавчого провадження від 03 серпня 2018 року, яке закінчене у зв`язку зі смертю боржника, на підставі пункту 3 частини першої статті 39, статі 40 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначену постанову заявник вважав протиправно, оскільки виконавець не виконав вимог закону щодо встановлення кола спадкоємців, що порушує право стягувача.
Оскільки про наявність постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року АТ «Ощадбанк» стало відомо лише 17 грудня 2024 року, заявник уважав, що десятиденний строк на її оскарження не пропущений. АТ «Ощадбанк» просило:
- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Болградського ВДВС Желяскова О. С. в частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року;
- скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року;
- зобов`язати старшого державного виконавця Болградського ВДВС Желяскова О. С. усунути порушення шляхом відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1 та вжити дій щодо виконання виконавчого листа
Болградського районного суду Одеської області від 06 липня 2011 року № 2-293/11.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 25 квітня
2025 року, з урахуванням ухвали Болградського районного суду Одеської області від 30 квітня 2025 року, скаргу залишено без задоволення.
Ухвала мотивована тим, що зазначені заявником обставини неправомірності дій державного виконавця, які полягають у закінченні виконавчого провадження, не обґрунтовані належними доказами. Будь-яких належних доказів про наявність зазначеної заборгованості перед АТ «Ощадбанк» (рішення суду, квитанцій щодо сплати, тощо) не надано.
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» залишено без задоволення.
Ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 25 квітня 2025 року, з урахуванням ухвали Болградського районного суду Одеської області від 30 квітня 2025 року, залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що смерть боржника відповідно пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» станом на 03 серпня 2018 року визначалась як підстава закінчення виконавчого провадження, при чому з`ясування правонаступництва цією нормою права у разі смерті боржника від державного виконавця не вимагалось (за змістом цієї норми, про правонаступництво йдеться у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження). Стаття 39 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови) не покладала на державного виконавця обов`язку встановлювати осіб, які проживали з боржником на момент його смерті, чи спадкоємців померлого боржника, прийняття / неприйняття ними спадщини, з`ясовувати заведення спадкової справи тощо. Неправомірності постанови від 03 серпня 2018 року про закінчення виконавчого провадження не встановлено. Апеляційний суд вказав, що не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження. АТ «Державний ощадний банк України» не надало переконливих аргументів для відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1, що було закінчене 03 серпня 2018 року. Більш того, виконавче провадження № НОМЕР_1 є знищеним у 2022 року за закінченням строку зберігання.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
14 листопада 2025 року АТ «Ощадбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 25 квітня 2025 року, з урахуванням ухвали Болградського районного суду Одеської області від 20 квітня 2025 року про виправлення описки, та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року й ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що в цьому випадку належним доказом наявності заборгованості у боржника перед банком є сам факт звернення стягувача із заявою про примусове виконання рішення та факт відкриття виконавчого провадження. Заявник вказує, що немає необхідності надавати розрахунок боргу за кредитним договором для підтвердження боргу, оскільки рішенням суду, яке не виконане боржником, встановлено розмір заборгованості боржника перед стягувачем, а виконавча служба відкрила виконавче провадження на всю суму, яка була стягнена рішенням суду. Заявник зауважує, що банк звертався 15 травня 2017 року до ВДВС та до заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби Бондаря Д. В. з відповідною заявою. Будь-яких відповідей з розгляду заяви та скарги від 15 травня 2017 року банк не отримав. Вказує, що для з`ясування питання щодо кола спадкоємців (правонаступників), зокрема тих, хто прийняв спадщину, фактично проживаючи із спадкодавцем, державний виконавець повинен був отримати цю інформацію, проте всупереч закону цього не зробив та виніс оскаржувану постанову. АТ «Ощадбанк» не може самостійно отримати необхідну інформацію щодо осіб, які були зареєстровані та проживали разом із ОСОБА_1 на момент смерті. Державний виконавець мав встановити спадкоємців боржника. Закінчення виконавчого провадження без належних правових підстав грубо порушує права стягувача на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ:
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що дії державного виконавця не суперечать вимогам закону.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з таких підстав.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Водночас загальні права й обов`язки сторін та інших учасників виконавчого провадження визначені в частині першій статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частинами першою - другою статті 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.
Аналогічні норми містить частина п`ята статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що в законі передбачено право особи на оскарження дій чи рішень органу виконавчої служби у 10-денний строк саме з моменту, коли така особа дізналася про порушення своїх прав або повинна була дізнатися про порушення своїх прав діями або бездіяльністю посадових осіб органу виконавчої служби (приватним виконавцем), за винятком випадків оскарження постанови виконавця про відкладення провадження виконавчих дій.
Висновок:
Розглядаючи цю справу по суті, суд першої інстанції не з`ясував питання дотримання заявником процесуального строку звернення до суду з цією скаргою, хоча з`ясування цих обставин має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення до суду за відсутності поважних причин є залишення скарги без розгляду або її повернення заявнику.
Апеляційний суд не усунув допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права та дійшов передчасного висновку про залишення судового рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про наявність підстав для розгляду скарги по суті без належного вирішення питання щодо дотримання процесуального строку звернення до суду, що призвело до порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
З огляду на наведене Верховний Суд не здійснює перевірки доводів касаційної скарги щодо необґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій стосовно вирішення скарги по суті.
Враховуючи, що суди обох інстанцій не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.