Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
10.02.2022

ОГЛЯД СИСТЕМ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Матеріал підготували:
Ганна Колесник, Голова Комітету захисту прав людини НААУ
Ігор Свєтлічний, голова секції відновного правосуддя Комітету захисту прав людини НААУ, секретар Комітету захисту прав людини НААУ
Леся Бурчак, директор Лівобережного київського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Чи платять мешканці Європейського союзу за послуги адвокатів? Якими є правові позиції ЄСПЛ щодо безоплатної правової допомоги?
Чому в країнах ЄС правова допомога не завжди надається безоплатно, на відміну від України?

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу – це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати правові (правничі) послуги.
У більшості зарубіжних країн, у тому числі в країнах Європейського Союзу (ЄС), право людини на отримання правової допомоги закріплено в конституціях відповідних країн, а можливість його реалізації конкретизована у відповідних законах.
Аналізом законодавства деяких розвинених країн Європейського Союзу встановлено, що в цих країнах часто застосовується поділ правової допомоги на два види: первинну і вторинну, як і в Україні. Проте в більшості країн ЄС відсутня абсолютно безоплатна для клієнтів правова допомога у цивільних справах, натомість існує часткова оплата, тобто клієнт платить хоча б символічну суму.

До первинної правової допомоги належать нескладні і менш затратні за часом і коштами види правової допомоги, наприклад консультування. Для їх отримання або не вимагається надання жодних документів, або перевірка права на отримання безоплатної правової допомоги дуже спрощена.
До вторинної правової допомоги, зазвичай, належать більш трудомісткі види, найчастіше представництво в суді. Для цього виду допомоги характерне обмеження за колом осіб, категоріями справ, судовими інстанціями або видами судів. В Україні також.
У багатьох країнах ЄС, як і в Україні, первинна правова допомога завжди надається безоплатно будь-якій особі. Це пов’язано з тим, що питання, за якими надається первинна правова допомога, носять досить уніфікований характер і вимагають швидкого надання інформації. У такій ситуації перевірка на відповідність критеріям буде складнішою ніж надання первинної допомоги будь-якій заявнику. Якщо говорити про те, кому надаються безоплатні правові послуги вторинної правової допомоги, у тому числі призначення адвоката та підготовка документів, то передбачається, що це люди, які знаходяться у важкому фінансовому становищі, тобто найбільш вразливі верстви населення.

Слід відзначити, що в різних країнах світу дуже різняться відповідні критерії. Кожна держава самостійно встановлює критерії, за якими визначається наявність права на безоплатну правову допомогу. У цілому можна виділити два критерії: фінансовий – відсутність необхідних коштів і предметний – категорія справи.

Перший, фінансовий критерій, встановлений в Україні та в більшості європейських країн. При визначенні доходу враховується середньомісячний дохід особи, наприклад, у Молдові за шість місяців, що передують поданню заяви. В Україні приблизно така ж сама система, але враховується дохід на члена сім’ї. Для Молдови, як і для України, характерна ситуація, при якій вторинна правова допомога у цивільних справах надається особам, чий дохід не досягає рівня, встановленого законом про безоплатну правову допомогу, або аналогічним.
Другий, предметний, підхід практикується в більшості європейських країн. Зокрема, в Німеччині особа, яка має нижче певної суми євро в місяць, має право отримати будь-який з видів безоплатної правової допомоги та при цьому на нього не покладається обов’язків щодо співфінансування послуг. При перевищенні цієї планки людина не має права претендувати на отримання безоплатної правової допомоги у вигляді консультування і позасудового представництва, але може скористатися допомогою представника в судовому розгляді. При цьому отримувач зобов’язаний щомісяця виплачувати внесок у розмірі від 15 до 300 євро (залежно від величини доходу).

Термін «дохід» тут позначає заробітну плату, пенсії, допомоги, стипендії тощо за вирахуванням необхідних витрат (податки, страховки, витрати, пов’язані із забезпеченням себе житлом, на утримання дітей та інших непрацездатних членів сім’ї).
Таким чином, у німецькій системі можна спостерігати поєднання двох різних способів встановлення фінансового критерію: твердий показник щодо консультування та позасудового представництва і диференційована шкала щодо представлення інтересів у суді.
Цей підхід практикується, до прикладу, також у Фінляндії та багатьох країнах ЄС, де встановлена шкала доходів особи, яка претендує на надання безоплатної правової допомоги. При визначенні категорій одержувачів безоплатної правової допомоги закон Фінляндії про безоплатну правову допомогу оперує терміном «доступні засоби». Підрахунок коштів здійснюється з урахуванням щомісячних доходів, необхідних витрат, майна й обов’язків з виплати аліментів самого заявника або дружини.

Ще один підхід полягає в індивідуальній оцінці майнових активів особи, що звернулася, її можливості оплатити правову допомогу, а також співвідноситься з вартістю необхідної правової допомоги.
Наприклад, стаття 172 Цивільного процесуального кодексу Хорватії встановлює, що право на безоплатну правову допомогу має бути надано, якщо несення витрат, пов’язаних з правовими процедурами, позбавить індивіда або його сім’ю засобів до існування. Наявність або відсутність такого ризику оцінюється суддею в кожному конкретному випадку.
У липні 2004 Європейський Суд з прав людини у справі McLibel (справа McDonald’s v Steel & Morris (1997), також відомій як «справа Маклібела» про наклеп, подана McDonald’s проти активістів-екологів Хелен Стіл і Девіда Морріса) ухвалив, що відсутність права на правову допомогу у випадках наклепу відповідно до закону, який був чинним під час випадку McLibel, порушила права відповідача. Це важливо знати, бо до цього випадку справи щодо наклепу не попадали під фінансування. На цей час закон дозволяє лорду-канцлеру самостійно вирішувати фінансування правової допомоги в окремих випадках.

Правова допомога в кримінальних справах у Великій Британії забезпечується через фірми повірених (солісіторів) та адвокатів (баристерів) які працюють у приватній практиці. Є обмежена кількість державних захисників, безпосередньо найнятих Службою Юридичної допомоги в офісах Державного захисника, щоб забезпечити захист у відділеннях поліції і в судах. Правова допомога забезпечується не тільки через повірених і адвокатів у приватній практиці, але також адвокатів, що працюють у центрах правової допомоги.
Усі приватні юристи країн Європейського Союзу присвячують частину свого вільного часу веденню справ, за які вони не отримують оплати. Це престижно і є справжнім pro bono.

Юристи, які працюють у державних центрах надання правової допомоги, отримують заробітну плату, правозахисні організації фінансуються за рахунок благодійних внесків і грантів, проте приватні юристи витрачають свій час без будь-якого відшкодування.
Таким чином, узагальнюючи сказане, можна виділити декілька різних моделей безоплатної правової допомоги. Ці моделі розрізняються за діючими в їх рамах суб’єктами, а також за тими функціями, які бере на себе держава в кожній з них.
Чому правова допомога доступна всім у країнах Європейського Союзу? Згідно зі статтею 47 Хартії основних прав Європейського Союзу (https://bit.ly/3ozVNFd): «Те, кто не располагает достаточными средствами, освобождаются от судебных расходов в той мере, в которой это освобождение необходимо для обеспечения эффективного доступа к правосудию». Тобто правова допомога доступна для тих, хто відчуває нестачу в ресурсах, оскільки правова допомога необхідна, щоб гарантувати ефективний доступ правосуддя.

У кожній країні Європейського співтовариства діють свої умови та правила. Але загалом кожен житель Європи, навіть турист, біженець без статусу або нелегал, зможе скористатися безоплатною або частково оплачуваною, тобто майже безоплатною, правовою допомогою.
Як приклад з практики, можемо зазначити, що в Німеччині через благодійну організацію типу «Карітас» необхідно було платити лише 50 німецьких марок на місяць за ведення справи адвокатом.
У Литві до первинної допомоги належать правове інформування, правові консультації, складання документів, адресованих державним або муніципальним органам, за винятком процесуальних документів. Вторинна – це перш за все складання документів, захист і представництво в суді. При цьому платежі від конкретної людини відсутні, витрати на первинну безоплатну правову допомогу повністю фінансуються державою, вторинна безоплатна правова допомога у цивільних справах залежить від матеріального становища отримувача, як і в Україні.
У Болгарії інший поділ: первинна включає в себе консультації, спрямовані на досягнення угоди «поза залою суду» до початку слухань або до направлення справи до суду, і підготовку документів, необхідних для передання справи в суд. Вторинна правова допомога також надається у вигляді представництва в суді.

У Королівстві Данія, щоб покрити витрати на правову допомогу у цивільній справі, претендент повинен відповідати таким критеріям: не повинен заробляти більше ніж еквівалент приблизно 50 тисяч євро на рік і його вимоги (сторони в позові або спорі) повинні бути розумними.
Щодо кримінальних справ, то отримувач правової допомоги у Королівстві Данія має сплачувати послуги адвоката лише у випадку, якщо у нього є «значний фіксований дохід».
У Королівстві Нідерланди до вторинної правової допомоги, крім представництва в суді, належать медіацію і посередництво (допомога посередника у врегулюванні спору).
Кримінальних справ у Нідерландах дуже мало, незважаючи на відносно ліберальне законодавство. Поліція в Амстердамі, до прикладу, працює у таких собі кіосках у центрі міста і лише кілька днів на тиждень. Комунікація відбувається здебільшого електронною поштою.
Правова допомога в Італії передбачена італійським законодавством. Стаття 24 Конституції Італії гарантує доступ до правової допомоги та захисту (в цивільних, адміністративних і кримінальних справах) людям, які не в змозі незалежно оплатити послуги адвоката через нестачу їх доходу (приблизно, якщо дохід менше ніж прожитковий мінімум).

Підсумовуючи, можемо зробити висновки про те, що принципи та стратегії надання безоплатної правової допомоги в Україні потребують удосконалення та гармонізації з правом Європейського Союзу.