Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
13.11.2020

Огляд рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються захисту прав людини у сфері охорони здоров’я

Вища школа адвокатури НААУ спільно з Комітетом медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ провадять щотижневу рубрику «Огляд рішень Європейського суду з прав людини у сфері охорони здоров’я». Матеріал підготувала Ірина Сенюта, д.ю.н., адвокат, голова Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, керівник Центру медичного права ВША НААУ. Назва, посилання на рішення ЄСПЛ Jevtović […]

Вища школа адвокатури НААУ спільно з Комітетом медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ провадять щотижневу рубрику «Огляд рішень Європейського суду з прав людини у сфері охорони здоров’я».
Матеріал підготувала Ірина Сенюта, д.ю.н., адвокат, голова Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, керівник Центру медичного права ВША НААУ.

Назва, посилання на рішення ЄСПЛ
Jevtović проти Сербії
http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-198711

Дата ухвалення та набуття остаточного: 03.01.2020 та 03.03.2020

Обставини справи:
Заявник Маліша Євтович – громадянин Сербії, який народився в 1974 р. і проживав у Белграді. Зараз він відбуває покарання у в’язниці. Справа стосувалася жорстокого поводження щодо нього з боку тюремних охоронців, яке, за його твердженням, було катуванням.

Заявник був заарештований у 2005 р. за звинуваченням у вчиненні сексуальних дій проти трирічної дівчинки, що призвело до її смерті. Він був затриманий у 2009 р. та засуджений до 40 років позбавлення волі, що було підтверджено під час апеляції у 2011 р. Під час попереднього ув’язнення в районній в’язниці в Белграді з 2005 до 2011 р. та у виправному ізоляторі Пожаревац-Забела між 2011 та 2013 р.р. відбулося чотири випадки, зокрема: 11 червня 2007 р., 18 грудня 2009 р., 22 грудня 2011 р. та 24 грудня 2011 р., коли він стверджував, що отримав травми.

У кожному випадку охоронці в’язниці застосовували силу, включаючи гумові палки, до заявника. В’язничні органи встановили, що стосовно перших трьох інцидентів охоронці застосували виправдану та законну силу для підкорення заявника, або після сварки з іншим в’язнем, або через те, що він відмовився виконувати правила тюремного режиму. Четвертий випадок не був зареєстрований в жодних офіційних записах, але його зафіксував Омбудсмен після відвідування заявника та заслуховування його скарг. В’язниця не змогла з упевненістю визначити, як заявник отримав тілесні ушкодження в інциденті.

Заявник подав конституційну скаргу у вересні 2011 р. У липні 2013 р. Конституційний Суд встановив, що заявник зазнав порушення свого права на свою фізичну та психічну цілісність, як через фактичну шкоду, так і через відсутність належного розслідування у всіх чотирьох інцидентах. Він присудив йому 1000 євро на відшкодування моральної шкоди та зобов’язав відповідні органи прискорити офіційне розслідування інциденту 24 грудня 2011 р. Заявник натомість стверджував, що він не втратив статусу жертви, оскільки жорстоке поводження щодо нього не було визнано катуванням.

Правова позиція:

Суд повторює, що слово «жертва» в контексті ст. 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позначає особу, на яку безпосередньо вплинули спірні дії чи бездіяльність, причому існування порушення Конвенції може бути зрозумілим навіть за відсутності преюдиції. Отже, рішення чи заходи, сприятливі для заявника, в принципі не є достатніми для позбавлення його чи її статусу «жертви». Стосовно скарг, передбачених ст. 3 Конвенції, про які йдеться, національні органи влади повинні: (i) визнати порушення Конвенції, прямо або по опосередковано; (ii) присудити компенсацію або принаймні надати особі можливість подати заяву та отримати відшкодування шкоди, завданої внаслідок такого жорстокого поводження; та (iii) провести ретельне та ефективне розслідування, яке може призвести до виявлення та покарання відповідальних осіб.

Порушення ст. 3 Конвенції, на думку Суду, не може бути усунуто лише присудженням компенсації потерпілому, оскільки, якщо влада зможе обмежити свою реакцію на випадки умисного жорстокого поводження з боку представників державних органів лише виплатою компенсації, не вчиняючи достатньо дій для притягнення до кримінальної відповідальності та покарання винних, у деяких випадках представники держави можуть зловживати правами тих, хто перебуває під їх контролем, користуючись своєю безкарністю. Загальна юридична заборона катування та нелюдського та принизливого поводження, незважаючи на її фундаментальне значення, була б таким чином неефективною на практиці.

Ось чому присудження заявнику компенсації за шкоду, яку він зазнав унаслідок жорстокого поводження, є лише частиною загальної необхідної дії. Факт, що національні органи влади, можливо, не провели ефективного розслідування, був би, однак, вирішальним для цілей оцінки статусу жертви заявника.

Констатоване порушення: ст. 3 Конвенції (як матеріального, так і процесуального аспекту).