Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
05.11.2020

Огляд рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються захисту прав людини у сфері охорони здоров’я

Вища школа адвокатури НААУ спільно з Комітетом медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ провадять щотижневу рубрику «Огляд рішень Європейського суду з прав людини у сфері охорони здоров’я». Матеріал підготувала Ірина Сенюта, д.ю.н., адвокат, голова Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, керівник Центру медичного права ВША НААУ. Назва, посилання на рішення ЄСПЛ Helhal […]

Вища школа адвокатури НААУ спільно з Комітетом медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ провадять щотижневу рубрику «Огляд рішень Європейського суду з прав людини у сфері охорони здоров’я». Матеріал підготувала Ірина Сенюта, д.ю.н., адвокат, голова Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, керівник Центру медичного права ВША НААУ.

Назва, посилання на рішення ЄСПЛ
Helhal v. France
http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-152644

Дата ухвалення та набуття остаточного: 15.02.2015 та 15.05.2015

Обставини справи:
Заявник, який з 2006 р. має параплегію нижніх кінцівок із подвійним нетриманням сечі наразі відбуває 30-річний термін тюремного ув’язнення. У серпні 2010 р. він звернувся до судді, який відповідальний за виконання вироків, з проханням про відстрочення виконання його вироку за медичними показаннями. Він скаржився на те, що приміщення у в’язниці не пристосовані для його інвалідності, через яку він змушений пересуватися лише в інвалідному кріслі та що доводилося приймати душ лише з допомогою іншого ув’язненого, призначеного йому для цієї мети, і що фізіотерапія, яку він отримав, була недостатньою. У лютому 2011 р. суд, який відповідальний за виконання вироків, відхилив його клопотання і на підставі двох однакових медичних висновків встановив, що стан здоров’я заявника відповідав умовам позбавлення волі. Однак суд зазначив, що в’язниця не була пристосована до потреб заявника і що існували інші установи, які краще обладнані для його утримання. Скарги, подані заявником на це рішення, були відхилені.

Правова позиція:

Щодо дотримання вимог ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Оскільки заявник мав інвалідність, через яку він в основному перебував на інвалідному візку – хоча він, мабуть, іноді міг ходити за допомогою палиці та ходунків, – його скарги були розглянуті на підставі принципів, які регулюють обов’язок держави піклуватися про осіб з інвалідністю через їхню вразливість, зокрема у ситуаціях із подолання труднощів під час утримання під вартою.

Щодо якості догляду, наданого заявнику під час ув’язнення, і щодо того, чи зробили національні органи влади все від них належне, щоб забезпечити йому необхідне реабілітаційне лікування і запропонувати йому певну перспективу покращення, враховуючи те, що фізіотерапія у в’язниці йому не надавалася протягом трьох років. Протягом цього періоду не було вжито жодних конкретних заходів і не було вжито жодних зусиль, щоб дозволити заявникові пройти сеанси фізіотерапії, адаптовані до його стану здоров’я, незважаючи на неодноразові рекомендації лікарів здійснювати лікування у спеціалізованих установах. Позиція заявника, який, очевидно, не хотів переведення через віддалення від родини, не виправдовує бездіяльність адміністрації в’язниці й органів охорони здоров’я.

Щодо умов утримання та доступу до санітарних вузлів, і особливо до душів, заявник не міг потрапити в ці приміщення без сторонньої допомоги, оскільки вони знаходилися не в камері і не були пристосовані для інвалідних візків. Крім того, з урахуванням стану заявника, ув’язнений, якому було доручено допомагати заявнику в щоденних справах, повинен був допомагати заявнику митися, що було визнано генеральним інспектором в’язниць неприйнятним. Хоча в 2009 р. законодавчі органи передбачили для усіх ув’язнених з обмеженими можливостями право призначати опікуна за своїм вибором, такий захід – навіть за умови, що відповідні критерії були дотримані в даному випадку – був недостатнім для задоволення потреб заявника, якому було важко приймати душ через нетримання сечі, відсутність усамітнення і того факту, що одному з ув’язнених було доручено йому допомагати. Ця допомога не була додатковою до будь-якої допомоги, наданої медичними працівниками, і ув’язнений, призначений для надання допомоги заявнику, не пройшов підготовки, необхідної для надання допомоги людині з інвалідністю. ЄСПЛ уже не раз зазначав, якщо допомога була надана, навіть добровільно, іншим ув’язненим, це не означало, що особливі потреби заявника були задоволені або що держава виконала свої зобов’язання щодо цього відповідно до ст. 3 Конвенції.

Загалом хоча тривале утримання заявника під вартою саме по собі не було несумісним зі ст. 3 Конвенції, національні органи влади не надали йому необхідної медичної допомоги, щоб захистити його від поводження, що суперечить цьому положенню. Враховуючи його тяжку інвалідність та подвійне нетримання сечі, час, який він провів в ув’язненні без будь-якого реабілітаційного лікування, в установі, де він міг приймати душ тільки за допомогою іншого ув’язненого, поводження щодо заявника перевищують рівень страждань, неминуче властиві для тримання під вартою. Ці обставини становили таке, що принижує гідність, поводження всупереч ст. 3 Конвенції. Той факт, що не було жодних підстав вважати, що національні органи влади діяли з наміром принизити заявника, не вплинув на цей висновок.

Констатоване порушення: порушення ст. 3 Конвенції (одноголосно).
Відсутність фізіотерапії та належного доступу до санітарних умов для ув’язнених з важкими формами інвалідності: порушення