Огляд правових позицій Верховного суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду за вересень 2020 року
Василь Дерлюк, адвокат, арбітражний керуючий, член Комітету з питань банкрутства, що діє в складі НААУ 1.Правові позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. — головуючого, Погребняка В.Я., Пєскова В.Г. (постанова від 02.09.2020, справа №923/1494/15) Яких питань стосуються? Питання субсидіарної відповідальності в банкрутстві та строків позовної давності її застосування (приписи ч. […]
Новини та події
15.10.2020

Василь Дерлюк,
адвокат, арбітражний керуючий,
член Комітету з питань банкрутства, що діє в складі НААУ

1.Правові позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. — головуючого, Погребняка В.Я., Пєскова В.Г. (постанова від 02.09.2020, справа №923/1494/15)

Яких питань стосуються?
Питання субсидіарної відповідальності в банкрутстві та строків позовної давності її застосування (приписи ч. 5 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, ст. ст. 257, 264, 265 ЦК України)

Короткі висновки:
— Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійний цивільно-правовий вид відповідальності, покладення якого на третіх осіб (засновників (учасників, акціонерів), інших осіб, у т.ч. керівників) законодавство не пов’язує з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення.
— Притаманною ознакою цивільно-правової відповідальності є те, що особа, яка є відповідачем, повинна доказати відсутність своєї вини
— Після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, до поки такі особи не доведуть протилежного.
— Можливістю подання в межах справи про банкрутство заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства наділений виключно ліквідатор банкрута і саме на ліквідатора покладено виявлення наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника.
— Саме детальний аналіз ліквідатора фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.
— Заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана ліквідатором до суду у разі, коли буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство. З цього слідує, що ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута. Підтвердженням цього є те, що розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою (абз. 1 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").
— Ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом є тою обставиною, яка свідчить що ліквідатор довідався або міг довідатися про наявність ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії. З урахуванням цього і встановлюється чи подана заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його керівника та засновника, подана у межах визначено ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

2.Правові позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого — Пєскова В.Г., суддів: Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я. (постанова від 03.09.2020, справа № 910/16413/19

Яких питань стосуються?
Питання відкриття провадження у справі про банкрутство (встановлення відсутності спору про право як обов’язкова умова)

Короткі висновки:
— Процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства (стаття 215 Господарського кодексу України, стаття 166-17 Кодексу України про адміністративні правопорушення), а також недопущення доведення боржника до банкрутства (стаття 219 Кримінального кодексу України). Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів. Однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.
— Перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов`язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності спору про право є завданням підготовчого засідання господарського суду
— Наявність спору про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, є підставою для відмови у відкритті провадження у справі з огляду на положення частини шостої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства. Встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
— Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.
— Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень,
— відомості з якого відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище.

3.Правові позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г. (постанова від 09.09.2020, справа № 908/2805/19

Яких питань стосуються?
Питання щодо статусу заявника апеляційної скарги та, відповідно, наявності у нього права на апеляційне оскарження постанови про визнання боржника банкрутом.

Короткі висновки:
— Особи, які не брали участі у справі також мають право подавати апеляційні скарги на таке рішення суду, нарівні з іншими учасниками відповідної справи. Обов`язковою умовою для наявності такого права є вирішення судом у справі питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки. У такому разі особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї такого права, обґрунтувавши наявність трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) права, (2) інтереси та (3) обов`язки. У свою чергу суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому, або ж це рішення матиме вплив на інтереси скаржника тощо.
— Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

— Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
— Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України;

— У справі про банкрутство учасники поділяються на дві групи: визначені учасниками за законом (абзац п`ятнадцятий статті 1 Закону про банкрутство, абзац двадцять третій статті 1 КУзПБ) та особи, які стали учасниками справи в процесі провадження (у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство (стаття 1 Закону про банкрутство); інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір (стаття 1 КУзПБ).
— У справі про банкрутство, що здійснюється за загальною процедурою, особа, яка має до боржника кредиторські вимоги, набуває саме процесуального статусу кредитора — сторони та учасника провадження у справі про банкрутство з правом на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, які визначають права та обов`язки учасників провадження у справі про банкрутство, після звернення із заявою із кредиторськими вимогами у справі про банкрутство, розгляду такої заяви судом та визнання його вимог до боржника господарським судом з прийняттям відповідного рішення.

— Контролюючі органи наділені повноваженнями щодо оскарження судових актів в зв`язку із виникненням у контролюючого органу обов`язку щодо проведення податкової перевірки в силу особливостей здійснення провадження у справі про банкрутство, передбачених ст. 94 та 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тобто за так званою "скороченою процедурою" через відсутність процедури розпорядження майном, та правового статусу контролюючих органів у цих справах.

— Якщо провадження у справі було відкрито в порядку загальних норм — на підставі частини 5 статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинний до 21.10.2019), то контролюючий орган не наділений безумовним правом на оскарження судових рішень у даній справі про банкрутство, а має дотримуватись порядку виявлення кредиторів, визначеного Законом, та довести факт порушення учасниками провадження у справі його прав.

4. Правові позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. — головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г. (постанова від 15.09.2020, справа № 915/1261/16

Яких питань стосуються?
Питання правомірності припинення судом процедури розпорядження майном та визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (аналізуються ст.6, 49 КУзПБ, ст.26 ЗУ Про банкрутство)

Короткі висновки:
— Господарський суд проводячи підсумкове засідання у справі про банкрутство, приймає рішення про введення наступної судової процедури щодо боржника з застосуванням судового розсуду. Судовий розсуд — це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Законом про банкрутство, ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
— Процедура санації є пріоритетною судовою процедурою у справі про банкрутство, оскільки є системою заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

— Висновок суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури без з`ясування причин щодо неможливості проведення зборів кредиторів та засідання комітету кредиторів, а також обставин щодо неприйняття на зборах рішення щодо переходу до наступної процедури щодо боржника, які пов`язані зокрема із проведенням незаконних реєстраційних дій щодо зміни складу учасників ТОВ, буде передчасним.
— Боржник визнається банкрутом за умови встановлення господарським судом його неспроможності відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані вимоги кредиторів інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
— Визнаючи боржника банкрутом, суд повинен встановити його неплатоспроможність шляхом здійснення аналізу повноти проведених розпорядником майна заходів, передбачених у процедурі розпорядження майном, та дослідити надані розпорядником майна належні та допустимі докази на підтвердження повноти проведення процедури розпорядження майном, визначеної законодавством з банкрутства.

— Підставою для визнання боржника банкрутом є недостатність його майна для задоволення вимог кредиторів, що встановлюється судом шляхом зіставлення активів і пасивів боржника. Розмір пасиву боржника визначається згідно з реєстром вимог кредиторів, затвердженим судом в порядку Кодексу України з процедур банкрутства. Відомості про активи боржника має містити звіт розпорядника майна про фінансово-майновий стан боржника. Такий звіт має бути предметом розгляду зборів кредиторів (комітету кредиторів), і на його підставі кредитори приймають рішення про введення наступної судової процедури. У подальшому відомості про фінансово-майновий стан боржника (актив) мають бути предметом розгляду в судовому засіданні у справі про банкрутство.
— Без встановлення фінансового стану боржника, наявності чи відсутності майнових активів у нього, за рахунок яких можна продовжити виробничу діяльність з метою погашення кредиторської заборгованості, без перевірки можливості застосування до боржника іншої, ніж ліквідація, судової процедури, висновок про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є передчасним, адже таке рішення повинно прийматися за наявності належних та допустимих доказів про відсутність можливості відновити платоспроможність боржника та погасити вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

5. Правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г., (постанова від 16.09.2020, справа № 911/593/20

Яких питань стосуються?
Питання відкриття провадження у справі про банкрутство (встановлення наявності спору про право)

Короткі висновки:
— Перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов`язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності спору про право; встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі є завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.
— Заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову, предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора, який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство беззаперечно свідчить про наявність спору про право, у розумінні положень частини шостої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства.

— Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.
— Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище. Водночас, відсутність будь-яких заперечень боржника з приводу зазначеної вимоги кредитора може свідчити про її визнання, а відтак і про відсутність спору між сторонами про право.
— Наявність спору про право між заявником та боржником є підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство на підставі частини шостої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства.

6.Правові позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г., (постанова від 16.09.2020, справа № 5006/5/39б/2012

Яких питань стосуються?
Питання визнання недійсними результатів другого повторного аукціону з продажу майна.
Короткі висновки:
— правова природа продажу майна з торгів (аукціону) дає підстави для визнання (за наявності підстав) результатів таких торгів (аукціону) недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, у тому числі й на підставі норм цивільного законодавства (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.06.2016 у справі № 6-370цс16, від 14.12.2016 у справі № 3-1406гс16 та постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.10.2019 у справі №5006/5/39б/2012).

— при вирішенні спору про визнання недійсними результатів торгів (аукціону) необхідним є встановлення чи мало місце порушення вимог законодавства при його проведенні; чи вплинули ці порушення на результати аукціону; чи мало місце порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює результати аукціону (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 911/494/17, від 25.04.2018 у справі №910/16955/17, від 11.06.2019 у справі № 920/1316/14, від 26.09.2019 у справі у справі № 11/19, від 18.08.2020 у справі №5023/4363/12).
— Розглядаючи вимоги про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника, господарський суд має системно застосовувати норми Закону про банкрутство, оцінюючи в цілому правомірність дій ліквідатора з обрання ним певних способів продажу майна боржника, правомірність формування ним складу майна, яке виставляється на продаж (як цілісного майнового комплексу, так і окремих лотів), дотримання ліквідатором вимог частини третьої статті 98 Закону про банкрутство щодо добросовісності та розсудливості, забезпечення балансу інтересів боржника та кредиторів (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 26.02.2019 у справі № 911/3132/17, від 21.11.2019 у справі № 20/5007/1475-Б/12, від 28.11.2019 у справі № 5009/2987/12).

— Належним суб`єктним складом, а відтак сторонами спору про визнання результатів аукціону недійсними є склад учасників за участю продавця, переможця аукціону та організатора цього аукціону (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 14/325"б", від 18.08.2020 у справі №5023/4363/12).
— Вимагати визнання недійсним результатів аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть боржник (зокрема арбітражний керуючий від імені боржника), кредитори, зареєстровані учасники аукціону, особи, які вважають себе власником майна, що виставляється на аукціон (висновок Палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 02.10.2019 у справі № 5006/5/39б/2012)
— Вирішення спору про визнання недійсними результатів другого повторного аукціону з продажу майна банкрута також залежить від дослідження судами обставин щодо оплати переможцем вартості лоту та обставин переходу права власності на майно боржника, що матиме наслідком можливість оцінки правомірності вчинення ліквідатором на підставі положень статті 73 Закону про банкрутство заходів щодо залучення до організації та проведення другого повторного аукціону з реалізації заставного майна (що було предметом продажу на спірному аукціоні) іншого організатора аукціону.
— Від того, хто є власником заставного майна (проданого на спірному аукціоні) на момент вирішення спору, залежатиме визначення суб`єктного складу сторін у даному спорі про визнання результатів аукціону недійсними.

7. Правові позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г., (постанова від 16.09.2020, справа № 910/13208/19

Яких питань стосуються?
Питання забезпечення позову у справі, що розглядається в межах справи про банкрутство

Короткі висновки:
— Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вправі вжити заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, передбачені загальними положеннями статті 137 ГПК України, а також інших заходів, застосування яких, за переконанням суду, є необхідним у конкретному випадку, з урахуванням спеціальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.01.2019 по справі №5016/1284/2012(5/45).
— Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову і обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

— Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з останньою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
— У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

— Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
— Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
— Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

— Метою забезпечувального зобов`язання, такого як застава (іпотека), є набуття кредитором (заставодержателем) переважного перед іншими кредиторами боржника (заставодавця) права задоволення своїх вимог за рахунок переданого в забезпечення зобов`язання майна боржника (предмета застави(іпотеки)), що прямо випливає зі змісту статті 1 Закону України «Про заставу». Незважаючи на те, що скаржник формально не є учасником спірних правовідносин, які випливають із Кредитного договору, винесена з метою забезпечення даного позову ухвала суду про накладення арешту на заставне майно очевидно та безпосередньо впливає на майновий інтерес заставодержателя цього майна, який у такому випадку захищає своє право реалізувати набуте за договором іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна в установленому законом порядку.

— Звернення із позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину — Договору поруки та визнання права застави (іпотеки) за собою на нерухоме майно, яке вже відчужено на користь третіх осіб, свідчить про наявність реальної загрози, що невжиття заходів забезпечення позову (шляхом накладення арешту на майно, передане в іпотеку, та заборону вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо такого майна) може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом. Тоді як сама лише можливість відчуження майна власниками майна, а саме оголошення про продаж спірних об`єктів нерухомості, розміщені в мережі Інтернет, можуть бути підставою для обґрунтованого припущення щодо можливості продажу чи відчуження цього майна будь-яким іншим способом і у разі, якщо достовірно встановити особу, яка розмістила це оголошення, не видається за можливе, а тому свідчить про необхідність вжиття заходів забезпечення позову у даному конкретному випадку.
— Щоб встановити правову природу арештів, слід визначити що являє собою по суті арешт. Наслідком такої дії (арешту) є накладення заборони на право розпоряджатися майном, це тимчасовий захід, який триває до визначення подальшої долі відповідного майна. Відтак, накладення арешту, як спосіб забезпечення, не порушує права власності нинішнього власника спірного майна.

8.Правові позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого — Пєскова В.Г., суддів: Банаська О.О., Катеринчук Л.Й., (постанова від 17.09.2020, справа № 904/4262/17

Яких питань стосуються?
Питання штучно створених вимог на підставі договору купівлі-продажу та визнання недійсним такого договору в межах справи про банкрутство (судова колегія покликається до практики Верховного суду України та Верховного суду в інших справах)

Короткі висновки:
— Включенням до реєстру штучно створених вимог на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушується цивільне право позивача на задоволення його вимог, а також майнових інтересів, враховуючи, що позивача також визнано кредитором у провадженні про банкрутство; за таких обставин позивач вправі звернутися із позовом про визнання спірного договору недійсним відповідно до положень частини 3 статті 215 ЦК України ( правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 24.06.2015 у справі № 915/55/14 (провадження № 3-358гс15)).
— Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)

— Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення… Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (правовий висновок Верховного суду у постанові від 28.11.2019 у справі №910/8357/18

— Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (правовий висновок у постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
— Господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15)».

— Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019)… Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може» (правовий висновок постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18; аналогічні за змістом висновки стосовно фраудаторних правочинів висловлено Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011)

9. Правові позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого — Пєскова В.Г., суддів: Банаська О.О., Катеринчук Л.Й., (постанова від 17.09.2020, справа № 10-18/5218

Яких питань стосуються?
Питання затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута

Короткі висновки:
— Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи. Затверджуючи звіт ліквідатора, господарський суд повинен дати оцінку належності проведення ліквідатором всієї ліквідаційної процедури, дотримання ним черговості задоволення вимог кредиторів, відповідності законодавству про банкрутство всіх обов`язкових додатків до звіту ліквідатора, зокрема, оцінити повноту пошуку, виявлення майнових активів банкрута, для включення їх в ліквідаційну масу, дати оцінку діям ліквідатора щодо пошуку, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, надати оцінку повноті реалізації ліквідатором активів боржника, а також з`ясувати чи здійснювались ліквідатором заходи для виявлення та повернення дебіторської заборгованості банкрута. Висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Розглядаючи ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора, в судовому засіданні господарський суд перевіряє обґрунтованість, правомірність та повноту дій ліквідатора, а також, достовірність змісту ліквідаційного балансу.

— Розгляд судом клопотання про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу є процесуальною дією, яка передбачає як заслуховування звіту ліквідатора, так і думки кредиторів, які можуть підтримати звіт або надати свої заперечення проти його затвердження. Оцінка аргументів і ліквідатора, і присутніх у засіданні кредиторів є запорукою надання аргументованої оцінки повноті дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі. Відсутність кредиторів у судовому засіданні з розгляду клопотання про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу на переконання судової колегії не може свідчити про повноту і всебічність з`ясування обставин із цього питання.
— В Кодексі України з процедур банкрутства не міститься вимоги про обов`язок ліквідатора надавати копії доданих до звіту документів не лише суду, але й учасникам справи.

10. Правові позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г., (постанова від 23.09.2020, справа № 907/555/14

Яких питань стосуються?
Питання розгляду заяви ліквідатора банкрута про стягнення з колишнього ліквідатора безпідставно набутих грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України. Також аналізуються питання принципів господарського судочинства, з дотриманням яких має прийматися будь-яке рішення

Короткі висновки:
— З огляду на положення статей 4, 104, 110, 112 ЦК України, глави 23 ГК України, законодавство з питань відновлення платоспроможності боржника та банкрутства (як Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і Кодекс України з питань банкрутства), є частиною цивільного/господарського законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний закон, також норм Цивільного/Господарського кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для стягнення безпідставно набутих грошових коштів, що належать боржнику, на підставі положень статті 1212 ЦК України.

— Спір, в порядку частини четвертої статті 10 Закону про банкрутство, підлягає розгляду у справі про банкрутство у вигляді відокремленого провадження із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, передбаченого ГПК України з урахуванням вимог частини шостої статті 12 цього Кодексу, тобто особливостей процедури банкрутства. Особливості процедури банкрутства, в даному випадку, полягають у тому, що грошові кошти, що є предметом стягнення у даному спорі, були отримані та розподілялися в ліквідаційній процедурі арбітражним керуючим як ліквідатором банкрута, що виконував свої обов`язки відповідно до вимог Закону про банкрутство.
— Будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням визначених ст.129 Конституції України принципів рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості визначені як одні з основних засад судочинства, які виражені також у ст.ст. 2, 7, 13 ГПК України.

— Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).
— Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
— Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи першою та апеляційною інстанціями може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.

— Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії").
— Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
— Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").
— Також, колегія суддів враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 40 постанови від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

11. Правові позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Катеринчук Л.Й. — головуючої, Васьковського О.В., Пєскова В.Г., (постанова від 24.09.2020, справа № 916/3619/19

Яких питань стосуються?
Питання відкриття провадження у справа (встановлення відсутності спору про право)

Короткі висновки:
— Підставою для відмови у відкритті провадження у справі законодавцем у частині шостій статті 39 КУзПБ визначено те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження. Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмета) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо. Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі №910/4658/20 (пункти 69-71), від якої колегія суддів під час розгляду справи №916/3619/19 не вбачає необхідності відступати.

— Колегія суддів звертається до правового висновку Верховного Суду у постанові від 03.06.2020 у справі №905/2030/19 про те, що у разі відсутності належного виконання господарського грошового зобов`язання, у кредитора є можливість, окрім звернення до суду з позовом до боржника, скористатися можливістю застосування щодо такого боржника процедур, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства, для задоволення своїх кредиторських вимог у тому випадку, коли відсутній спір про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження. Положення КУзПБ не встановлюють обов`язку для ініціюючого кредитора доводити те, що боржник не має можливості виконати майнові зобов`язання, строк виконання яких настав. Доведення обставин можливості виконати майнові зобов`язання, строк яких настав, КУзПБ покладено саме на боржника.
— У постанові від 23.06.2020 у справі №910/1067/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що достатнім є сам факт наявності у господарському суді двох спорів про право, результати вирішення яких можуть вплинути на розмір заявлених вимог ініціюючого кредитора. Неврахування судами факту існування двох спорів про право, є такими помилками, які порушують принцип пропорційності господарського судочинства. З огляду на таке Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про скасування ухвали місцевого суду про порушення справи про банкрутство та про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство. Отже, встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є необхідною передумовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Протилежне матиме наслідком відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство.

— Заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову (предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство беззаперечно свідчить про наявність спору про право, у розумінні положень частини шостої статті 39 КУзПБ, правовий висновок про що зроблено Верховним Судом у постанові від 13.08.2020 у справі №910/4658/20 (пункт 95).
— Встановлення господарським судом у підготовчому засіданні обставин наявності відкритого позовного провадження з розгляду спору щодо дійсності грошового зобов`язання, на підставі якого заявлено вимоги ініціюючого кредитора до боржника, зумовлює обов`язок суду відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство за такою заявою кредитора в порядку частини шостої статті 39 КУзПБ.
— За вимогами, які не погашені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду, за відсутності доказів, що беззаперечено свідчать про наявність спору про право у вимогах ініціюючого кредитора у вигляді позову (позовів) щодо оспорення дійсності правочинів, на яких ґрунтуються вимоги ініціюючого кредитора, який (які) пред`явлено до кредитора до моменту його звернення із заявою про відкриття щодо боржника справи про банкрутство в порядку статті 34 КУзПБ, відкриття ровадження у справі про банкрутство є обгрунтованим.

12.Правові позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. — головуючого, Катеринчук Л. Й., Пєскова В. Г. (постанова від 24.09.2020, справа № 909/548/1)

Яких питань стосуються?
1)питання уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) у справі про банкрутство, процесуальна дієздатність уповноваженої особи якщо немає свідоцтва адвоката та якщо у протоколі не визначено конкретного обсягу повноважень)

Короткі висновки:
— Набуття статусу уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника відбувається за певних умов — наявності рішення загальних зборів щодо уповноваження зазначеної особи на представництво інтересів боржника, а також у випадку володіння цією особою більш як половиною статутного капіталу (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 904/2820/15).
— За наявності однієї з наведених умов така особа з моменту відкриття (порушення) провадження у справі про банкрутство боржника набуває статусу уповноваженої особи учасників боржника в силу закону (подібний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 922/4054/15).

— Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII, як підстава обов`язкового представництва інтересів учасників ТОВ адвокатом, набрав чинності 30.09.2016.
— Відповідно до підпункту 11 пункту 161 розділу XV Конституції України "Перехідні положення" представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, — до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

— Якщо провадження у справі про банкрутство порушено до набрання чинності Законом № 1401-VIII представництво учасників у цій справі здійснюється за правилами, які діяли до набрання чинності цим Законом. Тому аргументи скаржника щодо відсутності у уповноваженої особи свідоцтва адвоката, є безпідставними та такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права.
— Відсутність зазначення в протоколі конкретного обсягу повноважень щодо представництва ним учасників ТОВ передбачає представництво їх інтересів без жодних обмежень.

2)питання доповнення до касаційної скарги
Короткі висновки:
— скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги, особа може лише упродовж строку на касаційне оскарження; суд касаційної інстанції не уповноважений під час розгляду касаційної скарги змінювати такий строк.
— у разі подання доповнення до касаційної скарги після спливу строку на касаційне оскарження встановленого статтею 288 ГПК України та відсутність поважних причин пропуску цього строку, ці доповнення судом касаційної інстанції не беруться до уваги та залишаються без розгляду.

3)питання передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Короткі висновки:
— Згідно із частиною п`ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
— Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак суд не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон під час проведення реформ або запровадження покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх усе ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
— При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, беруться до уваги такі чинники: 1) існування "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів (висновок викладений в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 30.06.2020 у справі № 908/2155/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15).

— Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

4)питання відкладення розгляду справи
— Клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, мотивоване неможливістю забезпечити в судове засідання явку свого представника, безпідставне, оскільки юридична особа не позбавлена права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з § 2."Представники" Глави 4 "Учасники судового процесу" Розділу І "Загальні положення" ГПК України. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 13, 74, 80 ГПК України).

5)питання реалізації процесуальних прав учасників
Короткі висновки:
— Учасник справи, який не є скаржником, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право на подання письмового відзиву на касаційну скаргу іншого учасника справи (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 43/122). Таке право реалізується учасником справи на протязі строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі.
— Положення пункту 4 розділу X ГПК України щодо продовження процесуального строку, зокрема на подання відзиву, на період дії карантину застосуванню під час розгляду касаційної скарги не підлягають, якщо учасників справи повідомлено про право на подання відзивів на касаційну скаргу до 10.03.2020, тобто до дати запровадження постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 карантину на усій території України, якою є 12.03.2020,
— Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву (аналогічної позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі № Б-11/45-3/270-21/145, від 19.505.2020 у справі № 904/11261/15).
— Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.
— 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, яким статтю 197 ГПК України після частини третьої доповнено новою частиною (частиною четвертою) такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або ДСАУ". На реалізацію зазначених положень наказом ДСА України № 196 від 23.04.2020 затверджено "Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза приміщенням суду" яким передбачено, що учасники судового процесу беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
— ПКМУ від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22.05.2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25.05.2020 перевезення пасажирів метрополітенами.
— Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів; учасники справи, які не забезпечили своєї явки в судове засідання, мають повідомляти суд про їх намір взяти участь у судовому засіданні, зазначити причини, з урахуванням обставин послаблення протиепідемічних заходів, які безпосередньо перешкоджають їх участі в судовому засіданні безпосередньо або через представників.
— Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

6)Питання розгляду касаційної скарги після закінчення розгляду касаційної скарги іншої особи
Короткі висновки:
— Для розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення розгляду касаційної скарги іншої особи суд згідно зі статтею 305 ГПК України має встановити наявність таких умов для відкриття касаційного провадження за цією скаргою: 1) особа, яка подала скаргу не була присутня під час касаційного розгляду справи; 2) доводи, що покладені в основу касаційної скарги, не розглядалися під час касаційного розгляду справи за касаційною скаргою іншої особи.
— Особа, яка брала участь як учасник справи в суді першої інстанції має бути повідомлена про розгляд цієї справи у судах апеляційної та касаційної інстанції.
— Не може бути обмежень в силу конституційних засад гласності та відкритості судового процесу щодо участі в справах позовного провадження, які розглядаються в межах справи про банкрутство учасників основної справи про банкрутство, що може виражатися як власне в присутності в судових засіданнях так і в актах активної процесуальної поведінки таких учасників через подачу заяв, клопотань, пояснень тощо.
— Кредитор (комітет кредиторів), арбітражний керуючий, інші учасники справи про банкрутство, які беруть у ній участь мають бути повідомлені про відкриття провадження у справі позовного провадження, яка розглядається в межах справи про банкрутство, а у разі участі учасників основної справи про банкрутство у справі позовного провадження — повідомлені про дату, час і місце судового засідання на будь-якій стадії розгляду та незалежно від інстанційної юрисдикції тощо.

Питання норм процесуального права
Короткі висновки:
— Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина шоста статті 242 ГПК України).
— Розгляд справи судом апеляційної інстанції за відсутності сторони або інших учасників справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення сторони, учасника справи про дату, час та місце судового засідання (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 915/1471/19, від 10.10.2019 у справі № 904/3835/18).

— Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження.
— Розгляд судом справи за відсутності скаржника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, згідно з пунктом 5 частини першої статті 310 ГПК України є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 904/10956/16).
— Раніше ухвалене рішення суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення розгляду касаційної скарги іншої особи, скасовуються. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 758/6863/14-ц.

13. Правові позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. — головуючого, Огородніка К.М., Пєскова В.Г. (постанова від 29.09.2020, справа № 918/335/17)

Яких питань стосуються?
1)питання визнання недійсним правочину щодо безоплатної передачі худоби та спростування майнових дій щодо безоплатної передачі худоби та стягнення вартості безоплатно відчуженого майна в сумі грошових коштів та за ринковими коштами; питання документального підтвердження господарських операцій

Короткі висновки:
— Правочин — поняття, яке охоплює поняття договору. Кожний договір — є правочином, але не кожний правочин є договором.
— Згідно абзаців 1, 2, 4 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку — продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Тому, суди попередніх інстанцій вірно встановили відсутність доказів проведення господарської операції з передачі ВРХ від позивача до відповідача.
— Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що згідно частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, по перше — фіксують факти здійснення господарських операцій і, по друге — слугують підставою для бухгалтерського обліку цих операцій. А на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник (частина 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

— Лише реальні зміни майнового стану платника податків є визначальною ознакою господарської операції. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Насамперед йдеться про реальність і товарність господарської операції, на підставі якої внесено дані до інформаційної системи "Єдиний державний реєстр тварин", а також про підтвердження/непідтвердження товарності господарської операції належними і допустимими доказами.
— Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, для підтвердження господарських операцій з передачі голів ВРХ необхідно дослідити докази — документи, які б не лише формально описували зовнішню форму, а і розкривали внутрішню суть такої операції, її справжність та економічну вигоду, ділову мету. Оскільки такі документи відсутні у матеріалах справи, і вони не були надані сторонами, окрім Звітів Державного підприємства "Агентство реєстрації ідентифікації тварин" про рух поголів`я ВРХ, які не є первинними документами, а тому неможливо підтвердити реальність та товарність спірної господарської операції з передачі голів ВРХ.

— Звіти Державного підприємства "Агентство реєстрації ідентифікації тварин" про рух поголів`я ВРХ не відповідають ознакам первинного документа відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
— Ненадання доказів, що підтверджують вчинення господарських операцій унеможливлює встановлення чи завдано збитків боржнику чи кредиторам, чи приведено боржника до неплатоспроможності, чи наступили юридичні чи фактичні наслідки.