Юрій Демченко,
адвокат з практичним досвідом в сфері захисту честі,
гідності та ділової репутації публічних осіб,
старший партнер АО Litigation Group
Цього разу до обговорення пропоную нещодавнє рішення Європейського Суду з прав людини від 25 червня 2020 року у справі за скаргою Радо Мілевича проти Хорватії (заява № 68317/13).
Цей прецедент ЄСПЛ буде корисний колегам, які представляють інтереси публічних осіб – відповідачів у дифамаційному спорі, у зв’язку із традиційними «методами захисту» від кримінального переслідування — говорячи про політичні переслідування, фальсифікації чи особистий мотив певної політичної постаті.
Передісторія
Заявник – Радо Мілевич – тривалий час був обвинуваченим у кримінальній справі за фактом вбивства чотирьох осіб.
Жахлива подія мала місце у 1991 році, висвітлювалась усіма провідними ЗМІ у державі. Події розвивались таким чином, що чотирьох хорватів було вивезено (викрадено) із тюрми у місті Глина і в подальшому їх було страчено.
Радо Мілевич проходив по справі як співучасник.
Під час досудового слідства г-н Мілевич неодноразово акцентував увагу суспільства на тому, що його обвинувачення носять виключно замовний характер, і справа щодо нього зухвало сфальсифікована. Він пояснював це тим, що проти нього виступав хорватський полковник у відставці П., який і педалював звинувачення проти Мілевича і підігрівав медійну сферу у цьому напрямі. Мілевич неодноразово і прямо звинувачував пана П. у тому, що саме він ініціював кримінальне переслідування проти Мілевича.
В подальшому, у 2012 році пан Мілевич був повністю виправданий судом. Під час судового розгляду було встановлено його фактичну причетність до вивезення в’язнів із тюрми, однак, не було доведено його особисту причетність як до вбивства, так і не було доведено , що обвинувачений достеменно знав про наміри інших осіб стратити в’язнів.
Однак, тактика захисту Мілевича щодо публічного обвинувачення у фальсифікації справи полковника П. знайшла свій фідбек у вигляді позову про наклеп. Пан П. позивався до Мілевича про захист ділової репутації, пояснюючи це тим, що позиція Мілевича – безпідставна і є відвертим наклепом.
Позиція національних судів
Суди Хорватії одностайно визнали винним пана Мілевича у вчиненні дифамаційного правопорушення, вказавши, що він дійсно поширив недостовірну і негативну інформацію, яка не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду.
У той же час, Мілевич не погодився із таким судовим рішенням, і у 2013 році звернувся до Страсбурзького суду, посилаючись на порушення Державою вимог статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рішення Суду
В результаті розгляду скарги пана Мілевича ЄСПЛ констатував порушення Хорватією положень статті 10 Конвенції.
Європейський Суд вказав, що обвинуваченому має гарантуватись право вільно висловлюватись на свій захист без побоювання отримати дифамаційний позов.
Суд констатував, що судові органи Хорватії не взяли до уваги підвищений рівень захисту, який заслуговували заяви підозрюваного як елемент захисту в кримінальному процесі. І хоча заяви були надмірними, однак, вони не були злісними і, ставлячи під сумнів достовірність свідчень свідків і загальні передумови переслідування його в судовому порядку, заяви були тісно пов'язані із першопричиною таких закидів – реальним кримінальним провадженням відносно Мілевича
Європейський Суд не спростовував тезу стосовно завдання шкоди репутації полковнику П., і вказали, що Мілевич мав би бути більш обережним і обачливим у своїх висловах. Однак, ЄСПЛ резюмував, що хоча і було завдано шкоди немайновим правам Позивача, національні суди не дотримались справедливого балансу між свободою вираження поглядів заявника в контексті його права на захист себе з одного боку і правом полковника на захист своєї репутації — з іншого. Відповідно, мало місце порушення статті 10 Конвенції.
Резюме
Даним рішенням ЄСПЛ, фактично, «легалізував» один із медійних способів захисту обвинувачених, який досить часто практикується, у тому числі, українськими політиками – офіційне оприлюднення своїх міркувань щодо «політичних замовлень» чи «особистих мотивів» у кримінальному переслідуванні особи.
Хоча така тактика може бути дещо маніпулятивною, однак, у світлі фундаментального конвенційного права особи на свободу вираження поглядів, необмежене право вільно заявити на широкий загал про «фабрикування справи» і «замовний характер» кримінального переслідування, безумовно, має бути реалізоване у сучасному демократичному суспільстві. Особливо, у випадках, коли такі закиди небезпідставні.