Юрій Демченко,
адвокат з практичним досвідом в сфері захисту честі,
гідності та ділової репутації публічних осіб,
старший партнер АО Litigation Group
Останнє десятиліття у процесі глобальної діджиталізації надзвичайної популярності набуло блогерство. Ця діяльність передбачає ведення блогу, тобто, розміщення на своєму ресурсі відповідного контенту у вигляді роздумів, критичних статей, а також аудіо- та відеоматеріалів.
При цьому, зрозуміло, що така особа може і не бути журналістом – у сучасному світі кожен із нас може бути блогером, не маючи освіти, не дотримуючись правил журналістської етики чи то стандартів журналістики. Достатньо зареєструватись як користувач на певному медійному ресурсі чи у соціальній мережі та періодично писати короткі дописи, аналітичні статті чи знімати влоги або записувати подкасти на актуальні для суспільства теми.
Після масового становлення усіма охочими «блогерами», у всьому світі виникло питання: чи поширюються на блогерів правила ведення журналістської діяльності? Зокрема, щодо обов’язку перевірки інформації на предмет достовірності, та відсутності обов’язку розкрити джерела отримання інформації.
З цього питання ще у 2011 році висловився Окружний суд штату Орегон у США, розглянувши досить резонансну, особливо для тих часів, справу про притягнення до відповідальності за недостовірну інформацію блогерки Кристал Кокс.
Передісторія
Obsidian Finance Group — це велика фінансова компанія, яка займалась процедурою банкрутства компанії Summit, що спеціалізувалась на нерухомості. Процес банкрутства Summit був звичайною, не резонансною подією у суспільстві, і особливо не хвилював громадськість. ЗМІ не цікавила ця ситуація. І лише Кристал Кокс, цілком ймовірно переслідуючи певні корисливі інтереси та прагнучи «підзаробити», почала медійно нищити репутацію фінансової компанії, присвячуючи цій ситуації серію статей.
Так, в одному із своїх дописів "блогер-розслідувач" Кокс звинуватила Obsidian Finance Group та її власника Кевіна Падріка у вчиненні податкових шахрайств, домовленості із ЗМІ та політиками, залякуванні та погрозі викривачів та участі в різних інших злочинних корупційних діях у справі про банкрутство.
Кристал Кокс у своїх блогах неодноразово заявляла, що її розслідування викриє корупцію Обсидіана та Падріка. У відповідь компанія та її засновник подали позов проти Кокс за наклеп, стверджуючи, що всі претензії Кокс були неправдивими і завдавали шкоди репутації Падріка і його бізнесу.
Цікаво, що пані Кокс вирішила захищатись самостійно, без участі адвоката, що, мабуть, і стало однією із причин її поразки ☺
Судовий розгляд
Справа із самого початку йшла до того, що суд мав намір взагалізакрити провадження, мотивуючи це тим, що оспорювані публікації блогерки мають надто хитромудрий та гіперболістичний характер (читай – оціночні судження), а тому, хоч такі звинувачення мають формально фактичний характер, однак, пересічному читачу буде абсолютно зрозуміло, що це- неприкрита нісенітниця, і навряд чи буде сприйматись як факт будь-ким із читачів.
Проте, сторона Позивача для підсилення своєї позиції надала додаткові докази, зокрема – публікацію, яка містила у собі стовідсоткові фактичні твердження та серйозні звинувачення у вчиненні корупційних та податкових злочинів, із підкріпленнями «доказами».
Суд погодився із Позивачами, та підтвердив, що одна публікація Кокс є більш фактичною за своїм тоном та змістом, ніж інші.
В оспорюваній статті містились «докази» — аналітика податкових декларацій та декларацій про банкрутство Summit, на основі яких блогерка резюмувала, що має місце маніпулювання із показниками у податкових деклараціях та банальна крадіжка грошей. Вивчивши цю публікацію, суд ухвалив розглядати справу щодо неї по суті.
На свій захист відповідачка зазначала, що її звинувачення базуються на доказах із анонімного джерела, і вона відмовилася називати своє джерело, посилаючись на закон про захист засобів масової інформації. Так, згідно із законами штату Орегон про захист засобів масової інформації, будь-яка особа, яка займається "засобами комунікації з громадськістю", не повинна розкривати джерело своєї інформації, де "засіб комунікації" визначається як "включаючи, але не обмежуючись цим" перелік традиційних режимів засобів масової інформації, такі як газети, журнали, телебачення тощо.
Однак, під час розгляду справи суд все ж таки вимагав у Кокс навести докази звинувачень по відношенню до компанії Obsidian Finance Group, однак відповідачка відмовилась, вважаючи свою правову позицію коректною.
В процесі судового розгляду пані Кокс не надала жодних переконливих чи побічних доказів на підтвердження достовірності поширеної нею інформації. Вона наполягала на тому, що такі докази реально є, але вона не дасть їх ані суду, ані будь-кому ще.
29 листопада 2011 року відбувся судовий розгляд, і присяжні винесли рішення на користь позивачів, присудивши компанії та її власнику 2,5 мільйони доларів компенсації.
Резюме
Ця справа примітна тим, що Кристал Кокс як блогер в Інтернеті, не була журналістом і, таким чином, не була захищена законами про захист ЗМІ в Орегоні.
Словом, питання про те, чи можна вважати блогера журналістом, в США вже вирішене майже десять років тому, і цей кейс став взірцевим прецедентом для подальших судових тяганин із блогерами. Хоча пізніше суд пояснив, що його рішення категорично не виключає усіх блогів із рядів ЗМІ та зазначив, що його рішення частково базується на пропозиції самої Кокс видалити негативні публікації за плату в 2500 доларів (тобто, фактично, у її діях був корисливий мотив та умисел на збагачення шляхом інформаційного шантажу, що свідчило про недобросовісність її діяльності).
Відтак, називати себе «блогером-викривальником» не є достатнім для того, щоб мати повну індульгенцію від відповідальності за дифамацію. І це, до речі, стосується не тільки американських діячів, а і наших активних у блогерстві співвітчизників 😉