Щодо відступу від висновку про те, що один з подружжя при поділі майна може претендувати на половину вартості внеску іншого з подружжя у статутний капітал товариства
Історія справи:
Сторони спору певний час спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Згодом перебували у зареєстрованому шлюбі. Відповідач ініціював його розірвання. Позивачка звернулася з позовом до відповідача про встановлення факту спільного проживання ними однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ набутої ними під час такого проживання квартири та компенсацію половини вартості внесків до статутного капіталу трьох юридичний осіб. Відповідач у зустрічному позові просив, зокрема, стягнути з колишньої дружини половину грошових заощаджень, спільно набутих за час шлюбу.
Суд першої інстанції задовольнив частково первісний і зустрічний позови: встановив факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в межах трьох років, що передували реєстрації шлюбу; визнав спільним сумісним майном сторін квартиру і поділив її в ідеальних частках між ними; стягнув із відповідача на користь позивачки «компенсацію вартості її частки внеску» до статутного капіталу однієї з юридичних осіб; у задоволенні первісного та зустрічного позовів в інших частинах відмовив.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення. Вважав доведеним факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в межах року, що передував реєстрації шлюбу; стягнув із відповідача на користь позивачки «компенсацію вартості її частки внеску» до статутного капіталу однієї з юридичних осіб, але іншої, ніж визначив суд першої інстанції; у задоволенні первісного та зустрічного позовів в інших частинах відмовив.Вважав, що сторони не навели достатніх доказів для визнання факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в межах трьох років, що передували реєстрації шлюбу. Зазначив, що позивачка не спростувала правомірності набуття квартири особисто відповідачем.
Позивачка подала касаційну скаргу через те, що апеляційний суд помилково визначив період її спільного з відповідачем проживання без реєстрації шлюбу, оскільки вибірково взяв до уваги письмові докази щодо проведення ремонту у спірній квартирі, відхиливши інші письмові докази, а також показання свідків і докази спільного відпочинку за кордоном.
На думку відповідача, викладеній у його касаційній скарзі, апеляційний суд не врахував, що право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого з подружжя лише щодо спільних коштів, а не внеску до статутного капіталу.
Велика Палата Верховного Суду мала, зокрема, відповісти на питання про те, чи може один із подружжя претендувати (а) на визначення розміру його частки шляхом поділу частки іншого з подружжя у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, або (б) на стягнення половини вартості частки іншого з подружжя у такому капіталі, або (в) на стягнення половини вартості внеску іншого з подружжя у цьому капіталі. Вирішити, чи має право один із подружжя, який був співвласником коштів чи іншого майна, внесених у статутний капітал товариства, вимагати поділу спільної сумісної власності у такому і, відповідно, виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі товариства.
Позиція Верховного Суду:
Щодо встановлення судами факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу:
У цій справі апеляційний суд установив факт спільного проживання позивачки з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ведення ними спільного господарства і спільного бюджету у період з 8 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року.
Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про встановлення факту спільного проживання сторін у період з 1 травня 2010 року до 7 травня 2012 року, оскільки такий факт не був доведений належними доказами.
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц, № у ЄДРСР 83000767).
З огляду на зміст вказаних постанов Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком Касаційного цивільного суду у цих справах згідно з яким, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, спільний відпочинок осіб не є достатнім для визнання факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Відтак вказані висновки не спростовують правомірності судового рішення апеляційної інстанції в цій частині.
Щодо задоволення судами вимог про визнання квартири АДРЕСА_2 спільним сумісним майном:
Оскільки позивачка та відповідач проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік та дружина у період з 8 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року, а квартиру АДРЕСА_2 відповідач набув 9 лютого 2012 року, суд апеляційної інстанції правильно не поширив режим спільної сумісної власності на це майно.
Щодо поділу квартири:
Ураховуючи встановлені у даній справі обставини, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що квартира АДРЕСА_2 не є майном на яке поширюється режим спільної сумісної власності, оскільки вона придбана до моменту спільного проживання позивачки та відповідача як подружжя. Тому апеляційний суд дійшов правильного висновку, що квартира не підлягає поділу між сторонами.
Щодо вимог про поділ внесків у статутні капітали товариств:
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення первісного позову в частині вимоги про стягнення компенсації з відповідача 750 000 гривень, як половини вартості внесків у статутний капітал ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» є помилковим.
Позивачка має право вимагати виплати їй вартості частки члена колишнього подружжя у статутному капіталі, у той же час вона заявила вимогу про грошову компенсацію їй вартості частки внеску до статутного фонду.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зважає і на те, що відповідач не спростував того, що заявлений розмір позовних вимог щодо стягнення з нього 750 000 гривень не відповідає вартості його частки у статутному капіталі ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт».
За таких обставин рішення апеляційного суду в частині задоволення вимог первісного позову про стягнення компенсації половини вартості внесків у статутний капітал ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» слід змінити стосовно мотивів прийнятого рішення, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Щодо відступу від висновку про те, що один з подружжя при поділі майна може претендувати на половину вартості внеску іншого з подружжя у статутний капітал цього товариства:
Ураховуючи викладене та висновки, зроблені у розділі 2.4 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та зазначити, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).
Висновок:
Зважаючи на наведену оцінку аргументів сторін і висновків суду апеляційної інстанцій у межах предмету касаційного оскарження, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу ОСОБА_2 частково обґрунтованою, а касаційну скаргу ОСОБА_1 такою, що задоволенню не підлягає.
Таким чином, Суд постановив касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року змінити в частині мотивів, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року залишити без змін.