Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
15.04.2020

Обробка персональних даних за новими правилами: захист чи порушення прав людини

У межах співпраці ВША НААУ та Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ продовжуємо розкривати актуальні питання царини медичного права. У зв’язку із ситуацією, яка складалась у світі, зокрема в Україні, з пандемією COVID-19 продовжуємо серію публікацій COVID-19 і права людини. Матеріал підготувала Ірина Сенюта — адвокат, доктор юридичних наук, доцент, голова Комітету медичного […]

У межах співпраці ВША НААУ та Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ продовжуємо розкривати актуальні питання царини медичного права. У зв’язку із ситуацією, яка складалась у світі, зокрема в Україні, з пандемією COVID-19 продовжуємо серію публікацій COVID-19 і права людини.

Матеріал підготувала Ірина Сенюта — адвокат, доктор юридичних наук, доцент, голова Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, завідувач кафедри медичного права ФПДО Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, професор Школи права УКУ, лектор ВША НААУ, керуючий партнер АО «MedLex», член Правління EAHL, головний редактор журналу «Медичне право».

Практика сьогодення майорить різними сплесками недотримання прав людини, проте, коли це отримує узаконення на рівні закону, постає чимало питань щодо збереження принципу верховенства права в державі. Турбулентність, формування «нормативних мотрійок» змін призводять до хаосу в законодавстві, створюють колізії, прогалини, а відтак, слугують порушенню прав людини, не досягненню балансу між приватністю і громадським здоров’я.
На сайті Vesti.ua (URL: https://vesti.ua/people/gde-v-kieve-zafiksirovan-covid-19-vesti-publikuyut-ulitsy-i-nomera-domov) розміщено публікацію за назвою «Де в Києві зафіксовано COVID-19. Вєсти публікують вулиці і номера будинків». Отож, кожен охочий може побачити адресу будинку, і навіть з вказівкою, де приватний дім. А, отже, далі справа техніки, аби не дізнатись усі інші персональні дані мешканця.

13 квітня 2020 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 555-IX (далі — Закон від 13.04.2020) (URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/555-20), яким внесено зміни до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Набирає чинності цей Закон 18.04.2020 р. У Прикінцевих та перехідних положеннях якого міститься п. 2, у якому зазначено:

«2. Установити, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та протягом 30 днів з дня його відміни:
1) дозволяється обробка персональних даних без згоди особи, зокрема даних, що стосуються стану здоров’я, місця госпіталізації або самоізоляції, прізвища, ім’я, по батькові, дати народження, місця проживання, роботи (навчання), з метою протидії поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), в порядку визначеному в рішенні про встановлення карантину, за умови використання таких даних виключно з метою здійснення протиепідемічних заходів.
Протягом 30 днів після закінчення періоду встановлення карантину, такі дані підлягають знеособленню, а у разі неможливості знищенню».

Отож, кілька зауваг до наведеного вище:

1. Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

2. У п. 2.1 Рекомендацій для держав-членів РЄ «Повага до демократії, верховенства права та прав людини в умовах кризи, спричиненої COVID-19» зазначено, що навіть за умов надзвичайної ситуації верховенство права має переважати. Багато конституцій передбачають спеціальний правовий режим, що збільшує повноваження органів виконавчої влади у разі війни чи великої стихійної катастрофи чи іншого лиха. Також законодавчий орган може приймати надзвичайні закони, спеціально створені для вирішення кризи, які виходять за межі вже існуючих правових норм. Будь-яке таке нове законодавство повинно відповідати конституції та міжнародним стандартам і, де це застосовно, підлягає перегляду Конституційним Судом.

3. Конституційною гарантією захисту персональних даних є ст. 32 Основного Закону держави, в якій зазначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Важливо підкреслити, що в ст. 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Відзначимо, що ст. 32 Конституції України підпадатиме під таке обмеження. 25.03.2020 р. Уряд прийняв рішення про запровадження режиму надзвичайної ситуації на всій території України.

4.Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 р. № 2 рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень ч. 1, 2 ст. 32, ч. 2, 3 ст. 34 Конституції України, до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження (частина друга статті 11 Закону № 2657). Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30 жовтня 1997 року № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. У Законі від 13.04.2020 вказано випадок, який допустив таке втручання – з метою протидії поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

5. Аналіз визначень «надзвичайної ситуації» (ст. 2 Кодексу цивільного захисту України) та «надзвичайного стану» (ст. 1 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану»), дає підстави твердити, що саме останній допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

6. У ст. 1 «Сфера дії Закону» Закону України «Про захист персональних даних» зазначено, що Закон регулює правові відносини, пов’язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних. У преамбулі Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов’язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

7. Відтак, з наведеного чітко випливає: а) що правовідносини, пов’язані із обробкою персональних даних повинні регламентуватись Законом України «Про захист персональних даних», а Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» регламентує лише права осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб; б) законодавець зумів вмонтувати особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, що є невід’ємними і непорушними (ст. 8 Законом України «Про захист персональних даних») в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» до Закону від 13.04.2020, який вносить зміни до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Нериторичним є питання: чому законодавець зміни, які стосуються обробки персональних даних, не вніс до спеціального Закону України «Про захист персональних даних», а втручання в основоположне право «загубив» у прикінцевих і перехідних положеннях закону та загалом, з яких законних підстав обмежено таке конвенційне і конституційне право в умовах режиму надзвичайної ситуації!?
У ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» зазначено, що персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про інформацію», інформація про фізичну особу (персональні дані) – відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

8. Аналіз положення п. 1 ч. 2 р. «Прикінцеві та перехідні положення» дає підстави твердити:

а) обробка персональних даних дозволяється виключно з метою здійснення протиепідемічних заходів. У ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що протиепідемічні заходи – комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій. Отож, з цього спектрального та невичерпного переліку заходів можна лише здогадуватись, хто ж такі дані матиме за необхідність обробляти, адже чітко не вказано переліку суб’єктів. З буквального тлумачення норми їх слід буде шукати в рішенні про встановлення карантину. З дефініції поняття «карантин», закріпленої в ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», такими заходами повинні бути лише адміністративні та медико-санітарні. Нагадаємо, що карантин в Україні введено з 12 березня 2020 Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 № 211. І лише через практично рівно місяць виникла «гостра» необхідність обмежити право людини. Видається, що фальстарт був у «Вєсті.ua», які обрали своєрідний «захід протидії» COVID-19, порушивши право особи на повагу до свого приватного і сімейного життя, адже наведена інформація, яка може конкретно ідентифікувати особу.

б) привертає увагу також те, що здійснюватиметься обробка даних, тобто збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних. Проте чітко не визначено, яке ж коло осіб підпадатиме під таку примусову обробку даних: лише ті, що хворі на COVID-19, контактні особи, бактеріоносії чи загалом кожна особа. З огляду на буквальне тлумачення норми, видається, що кожна особа, як і рішення про карантин стосується кожного.

в) обсяг даних, які оброблятимуться, невичерпний, проте визначено, що це, зокрема такі: 1) стан здоров’я; 2) місце госпіталізації або самоізоляції; 3) прізвище, ім’я, по батькові; 4) дата народження; 5) місце проживання; 6) роботи (навчання). Чому приміром, не зазначено дані про місце обсервації, тобто перебування особи щодо якої є ризик поширення інфекційної хвороби в обсерваторі з метою її обстеження та здійснення медичного нагляду за нею. І чому, коли закріплено мету: протидія поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), то не визначено чітко осіб, персональні дані яких будуть примусово оброблятись.

г) незрозумілим залишається, з якою все ж метою було запроваджено такі обмеження, якщо: 1) згоду на обробку персональних даних не потрібно надавати, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних», якщо така необхідна в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування або надання медичних послуг, функціонування електронної системи охорони здоров’я за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я чи фізичною особою – підприємцем, яка одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та її працівниками, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю, працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних.

Отож, зокрема, медичні працівники не отримують згоду на обробку персональних даних своїх пацієнтів, адже така здійснюється у силу закону. І тому в Україні була скасована форма «Інформована добровільна згода пацієнта на обробку персональних даних» наказом МОЗ України від 08.08.2014 р. №549; 2) про передачу персональних даних третій особі володілець персональних даних не повідомляє, у разі якщо така здійснюється на виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, передбачених законом.

Як видається, запровадження таких обмежень прав людини не є виправданим в умовах сьогодення, бо і чинне законодавство давало можливість протидіяти поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) в досліджуваному аспекті. Аналіз законодавства дає підстави твердити, що до компетенції окремих органів влади належать ті, які необхідні для здійснення протиепідемічних заходів. Приміром, Закон України «Про Національну поліцію» містить чимало повноважень поліцейського, спрямованих у т.ч. на надання медичної допомоги (п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію»). Окрім того, поліцейський зобов’язаний зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків (п. 5 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію»). Видається, що необхідно було внести зміни саме до Положення про Міністерство охорони здоров’я України, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №267, розширивши повноваження у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення та поклавши обов’язок зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Ще привертає увагу така нормативна колізія:

У ч. 2 ст. 31 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що обов’язковій госпіталізації у спеціалізовані лікарні підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб. Редакція норми ч. 2 ст. 31 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» збережена без змін і в Законі від 13.04.2020. Незалежно від обов’язкової госпіталізації на стаціонарне лікування, що передбачена в законі, Стандарт медичної допомоги, що затверджений Наказом МОЗ України «Організація надання медичної допомоги хворим на корона вірусну хворобу (COVID-19)» від 28.03.2020 №722, передбачає також амбулаторне лікування. Отож, знову видається дивним, чому при внесенні змін до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» по COVID-19 це не було враховано законодавцем. А в результаті законотворення вкотре підтверджено, що медична допомога щодо COVID-19 надається лише у спеціалізованій лікарні, а наказ МОЗ суперечить закону.

У США діє Закон про медичне страхування, який передбачає конфіденційність у галузі охорони здоров’я. В американських джерелах палко дискутується тематика «приватність проти публічного здоров’я». Баланс між захистом приватності та збиранням інформації, яка є критичною для суспільних благ, змінюється у ході поширення хвороби. Кількість даних службовців охорони здоров’я також потребує збору та розкриття змін. Зараз пандемія COVID-19 прискорюється, і збір детальної інформації про стан здоров’я населення є, таким чином, дуже важливим. Коли вірус починає циркулювати в громаді, можливо, не так важливо точно знати, де перебуває хвора людина. Якщо вірус уже є скрізь, ця інформація не матиме більшої користі для громади. Отже, важливим є ступінь та тривалість поширення інфекції.

Крім того, лише те, що особиста інформація про людину та її здоров’я є важливою для працівників охорони здоров’я, не означає, що інформація важлива для широкого загалу. Ось чому, незважаючи на запитання журналістів, чиновники охорони здоров’я давали лише обмежену кількість інформації про людей, в яких було виявлено COVID-19.

Служби охорони здоров’я хвилюються за стигматизацію людей або громад, уражених захворюваннями, тому вони мають на меті розкрити громадськості лише необхідну інформацію. Антиазіатський расизм у США та інших країнах світу спричинив спалах, оскільки осередок коронавірусу виник у Китаї. Люди, які перебували на круїзних суднах із позитивними випадками, повідомили, що їхнє повернення додому супроводжувалось неприємними телефонними дзвінками від незнайомців, а жителі Нью-Рошель, Нью-Йорк, яка є першою зоною COVID-19 в США, сказали, що переживають за те, що їхнє рідне місто назавжди буде пов’язане з вірусом.
Люди не можуть очікувати такого ж рівня конфіденційності щодо особистого здоров’я під час надзвичайних ситуацій у сфері охорони здоров’я, пов’язаних із інфекційними захворюваннями, як і в інших умовах. Але дії державних службовців охорони здоров’я, як і збирання інформації, не повинні робитись для обмеження конфіденційності, однак необхідно прийняти баланс публічних і приватних інтересів.

Будьте здорові! Бережіть себе й оточуючих!