Обмін земельної ділянки, отриманої в порядку безоплатної приватизації, не змінює режиму особистої приватної власності одного з подружжя
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2026 року у справі № 361/9790/21
Короткий зміст первісних та зустрічних позовних вимог:
У листопаді 2021 року до Броварського міськрайонного суду Київської області звернулась ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, вимоги якої в подальшому уточнила шляхом подання відповідної заяви від 21 лютого 2023 року.
В обґрунтування позову зазначила про те, що вона із відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі у період з 15 серпня 2009 року до 07 липня 2019 року. Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 12 жовтня 2021 року шлюб між сторонами розірвав.
За час перебування у шлюбі відповідач набув у власність земельну ділянку площею 1,5 га, розташовану на території Погребської сільської ради Броварського району Київської області, цільове призначення - для садівництва, кадастровий номер 3221286400:04:006:0002.
Право власності на цю земельну ділянку виникло у відповідача на підставі договору міни від 13 лютого 2016 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою А. А. та зареєстрований у реєстрі за № 268.
У позові звертала увагу, що відповідно до пункту 13 договору міни для його укладення була необхідна її письмова згода як дружини. Справжність її підпису була засвідчена тим самим нотаріусом і внесена до реєстру за № 258.
Водночас, земельна ділянка площею 0,2004 га, яку відповідач передав іншій особі за договором міни, знаходилася в АДРЕСА_1 та була надана Управлінням Державного комітету України із земельних ресурсів у Броварському районі 28 грудня 2010 року під час зареєстрованого шлюбу сторін та, на переконання ОСОБА_1 призначалася для забезпечення потреб сім`ї.
Після припинення шлюбу сторони не змогли досягти домовленості щодо поділу спільно набутого майна, та, зокрема, зазначеної земельної ділянки.
ОСОБА_1 у позові наголошувала, що без її відома та згоди відповідач 22 червня 2021 року здійснив поділ спірної земельної ділянки на дві окремі ділянки площею по 0,75 га кожна. У результаті такого поділу були сформовані нові земельні ділянки з кадастровими номерами 3221286400:04:006:0192 та 3221286400:04:008:0102, що відрізняються від первісного кадастрового номера земельної ділянки.
На думку позивача, оскільки спірне майно було набуте сторонами під час перебування у шлюбі, воно є об`єктом спільної сумісної власності.
Позивач просила суд:
- визнати земельну, яка розташована та території Погребської сільської ради Броварського району Київської області, загальною площею 1,5 га, цільове призначення - для садівництва, кадастровий номер 3221286400:04:006:0002, спільною сумісною власністю подружжя;
- здійснити поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме земельної ділянки яка розташована та території Погребської сільської ради Броварського району Київської області, загальною площею 1,5 га, цільове призначення - для садівництва, кадастровий номер 3221286400:04:006:0002;
- визнати за нею право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221286400:04:008:0102, площею 0,75 га, цільове призначення - для садівництва, яка є частиною земельної ділянки, кадастровий номер - 3221286400:04:006:0002 та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221286400:04:006:0192, площею 0,75 га, цільове призначення - для садівництва, яка є частиною земельної ділянки, кадастровий номер 3221286400:04:006:0002 та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
23 лютого 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив:
- визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,75 га з цільовим призначенням для садівництва, що розташована на території Погребської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221286400:04:006:0192;
- визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,75 га з цільовим призначенням для садівництва, що розташована на території Погребської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221286400:04:008:0102.
В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог зазначав, що спірне майно не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки воно набуте в обмін на земельну ділянку, яка належала йому на праві особистої приватної власності.
Вказував, що до укладення шлюбу ОСОБА_2 звернувся до Світильнянської сільської ради із заявою про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку. На підставі відповідних рішень органу місцевого самоврядування та після затвердження проєкту землеустрою йому було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2004 га, розташовану в с. Світильня Броварського району Київської області.
13 лютого 2016 року він уклав договір міни, за умовами якого передав належну йому частку зазначеної земельної ділянки в обмін на земельну ділянку площею 1,5 га для ведення садівництва, розташовану на території Погребської сільської ради Броварського району Київської області. Посилаючись на положення договору, позивач за зустрічним позовом зазначав, що обмін здійснювався без доплати, а тому отримана земельна ділянка є майном, набутим внаслідок розпорядження його особистою приватною власністю.
У подальшому спірну земельну ділянку було поділено на дві окремі земельні ділянки площею по 0,75 га, яким присвоєно кадастрові номери 3221286400:04:006:0192 та 3221286400:04:008:0102.
Крім того, вказав, що після припинення сімейних відносин між сторонами була досягнута домовленість щодо добровільного врегулювання майнових питань, на виконання якої він оформив довіреність для відчуження на користь
ОСОБА_1 належних йому земельних ділянок. При цьому стверджував, що зазначені земельні ділянки також були набуті внаслідок договорів міни його особистого майна, а тому належать йому на праві особистої приватної власності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 28 квітня 2023 року, яке Київський апеляційний суд залишив без змін постановою від 14 листопада 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив. Визнав за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,75 га із цільовим призначенням для садівництва, що розташована на території Погребської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221286400:04:006:0192. Визнав за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,75 га, надану для садівництва, що розташована на території Погребської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221286400:04:008:0102.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що у 2009 році ОСОБА_2 реалізував своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки площею 0,2004 га, кадастровий номер 3221288401:01:0296:0017, право власності на яку оформлено державним актом від 28 грудня 2010 року. У подальшому ОСОБА_2 розпорядився частиною цієї земельної ділянки шляхом укладення 13 лютого 2016 року договору міни, за умовами якого він набув у власність земельну ділянку площею 1,5 га. Надалі зазначену земельну ділянку було поділено на дві окремі земельні ділянки. Місцевий суд дійшов висновку, що земельна ділянка, приватизована ОСОБА_2 у 2010 році, є його особистою приватною власністю, оскільки набута внаслідок реалізації права на безоплатну приватизацію до 08 лютого 2011 року.
Місцевий суд зазначив, що майно, набуте внаслідок обміну особистого майна, також не набуває статусу спільної сумісної власності подружжя, оскільки його джерелом є особиста приватна власність одного з подружжя. Відтак земельна ділянка площею 1,5 га, отримана за договором міни, а також земельні ділянки, утворені внаслідок її поділу, не є об`єктами спільної сумісної власності подружжя та не підлягають поділу.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
ОСОБА_1 зазначає, що суди в оскаржуваних рішеннях суди застосували статтю 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17, від 24 березня 2020 року у справі № 367/3800/14-ц, від 15 вересня 2021 року у справі № 127/29550/19, від 18 жовтня 2021 року у справі № 607/2394/20. Наголошує, що суди помилково ототожнили юридичні факти набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221288401:01:0296:0017 та земельну ділянку з кадастровим номером 3221286400:04:006:0002, хоча з правової точки зору обставини, що свідчать про набуття права власності на ці земельні ділянки, є різними. Звертає увагу, що набуття права власності на земельну ділянку 3221286400:04:006:0002 відбувалось під час укладеного між сторонами шлюбу та за рахунок майна, яке належало подружжю на праві спільної сумісної власності.
Заявник у касаційній скарзі також вказує на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми статті 65 СК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3298/14-ц. Стверджує, що наявність її згоди на укладення ОСОБА_2 договору міни земельної ділянки від 13 лютого 2016 року свідчить про створення цією згодою у ОСОБА_2 повноважень на укладення договору та визнання ОСОБА_2 того факту, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221286400:04:006:0002 набувається ними у спільну сумісну власність подружжя.
Обґрунтовуючи довід касаційної скарги щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 жовтня 2020 року у справі № 161/7515/15-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 759/14004/15-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі № 756/536/19 та інших, заявник вказувала, що суди не продемонстрували їй як стороні у справі того, що вона була почута, оскільки не вказали мотивів відхилення її тверджень стосовно того, що спірне майно підпадає під категорію майна із похідним правом власності, а тому на нього розповсюджується дія презумпції спільної сумісної власності подружжя.
Позиція Верховного Суду:
У справі, що переглядається, суди врахували, що Світильнянська сільська рада рішенням 29 сесії 05 скликання від 16 грудня 2009 року № 658 затвердила матеріали проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (згідно додатку 1 - ОСОБА_2 ), що розташовані в с. Світильня та передала безкоштовно в приватну власність за рахунок земель запасу (рілля) земельних ділянок площею 2,0712 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Отже, беззаперечним є висновок, що земельна ділянка із кадастровим номером 3221286401:01:029:0017, частина якої в подальшому стала предметом договору міни, укладеного 13 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , була попередньо набута ОСОБА_2 в порядку безоплатної приватизації, а тому, в силу законодавчих вимог, належала йому на праві особистої приватної власності.
Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.
Так, зокрема, за змістом пункту 3 частини першої статті 57 СК України майно, набуте дружиною, чоловіком, за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто є особистою приватною власністю.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, встановивши, що внаслідок укладення договору міни ОСОБА_2 набув право власності на нову земельну ділянку у зв`язку із передачею у власність іншій стороні цього договору 1/5 частини земельної ділянки, належної йому на праві особистої приватної власності, місцевий суд, з яким також погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати таку земельну ділянку спільним сумісним майном подружжя.
Колегія суддів Верховного Суду також зазначає, що подальший поділ зазначеної земельної ділянки та формування в результаті такого поділу двох нових земельних ділянок із присвоєнням їм окремих кадастрових номерів не змінює правового режиму цього майна та не є підставою для виникнення права спільної сумісної власності подружжя.
Так, частиною другою статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) поділ раніше сформованих земельних ділянок визначено одним із способів формування земельних ділянок.
При цьому поділ земельної ділянки є виключно способом формування нових об`єктів цивільних прав та внесення відомостей до Державного земельного кадастру, а не самостійною цивільно-правовою підставою набуття права власності. Унаслідок поділу припиняє існування первісна земельна ділянка як окремий об`єкт цивільних прав, натомість утворюються нові земельні ділянки, право власності на які виникає у того самого власника після їх державної реєстрації відповідно до статті 125 ЗК України.
За змістом частини першої статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. У даному випадку такою правовою підставою набуття права власності був договір міни, укладений щодо майна, яке належало ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. Сам по собі поділ земельної ділянки не породжує нового титулу набуття права власності, а тому не змінює ані підстав його виникнення, ані правового режиму відповідного майна.
Презумпція спільності майна подружжя, передбачена статтею 60 СК України, у цьому випадку не застосовується, оскільки походження спірного майна безпосередньо пов`язане з реалізацією права особистої приватної власності ОСОБА_2 , а не з його набуттям за рахунок спільних коштів або спільної праці подружжя.
Отже, утворення внаслідок поділу двох нових земельних ділянок є лише наслідком технічної процедури формування нових об`єктів нерухомого майна і не трансформує особисту приватну власність у спільну сумісну власність подружжя, оскільки правовий режим новоутворених земельних ділянок визначається правовим режимом земельної ділянки, з якої вони були сформовані.
Посилаючись на викладене, Верховний Суд вважає безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що набуття права власності на земельну ділянку 3221286400:04:006:0002 відбувалось під час укладеного між сторонами шлюбу та за рахунок майна, яке належало подружжю на праві спільної сумісної власності.
Щодо тверджень заявника про те, що спірне майно підпадає під категорію майна із похідним правом власності, а тому на нього розповсюджується дія презумпції спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
Підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника).
Відповідно до правил ЦК України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331), переробка речі (стаття 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (стаття 333), набувальна давність (стаття 344) та інші.
Найбільш поширеним похідним способом набуття права власності є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України).
Так, у контексті спірних правовідносин, Верховний Суд зазначає, що безоплатна приватизація земельної ділянки є первісним способом набуття права власності, оскільки виникає внаслідок реалізації особою передбаченого законом права та прийняття компетентним органом відповідного рішення.
Разом із цим, сам по собі первісний чи похідний (у даному випадку - шляхом укладення договору міни земельної ділянки) характер способу набуття права власності на майно не визначає правовий режим такого майна. Вирішальне значення має передбачена законом підстава набуття майна та джерело його набуття. Якщо майно набуте за рахунок майна, що належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності, правовий режим такого майна не змінюється незалежно від того, чи виникло право власності первісним чи похідним способом. Відповідно, набуття ОСОБА_2 земельної ділянки за договором міни, укладеним щодо належного йому на праві особистої приватної власності майна, не змінює її правового режиму як особистої приватної власності, а подальший поділ цієї земельної ділянки також не породжує нової підстави набуття права власності.
Сам факт того, що нотаріус отримав згоду іншого з подружжя на укладення договору міни, не свідчить про зміну правового режиму майна з особистої власності на спільну сумісну, оскільки такі умови в договорі міни відсутні, а нове майно набуте за рахунок особистого майна одного з подружжя.
Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо незастосування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3298/14-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 367/3800/14-ц, від 15 вересня 2021 року у справі № 127/29550/19, від 18 жовтня 2021 року у справі № 607/2394/20, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.