Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками новели КК України та КПК України, а саме:

• 1. Командна відповідальність.
• 2. Воєнні злочини.
• 3. Геноцид.
• 4. Злочини проти людяності.
• 5. Інші зміни та доповнення.

У рамках характеристики новел КК України та КПК України акцентовано на наступному:

1. Командна відповідальність

Стаття 86 ДП І. Той факт, що порушення Конвенцій і цього Протоколу було вчинене підлеглою особою, не звільняє її начальників від кримінальної або дисциплінарної відповідальності в разі, якщо вони знали, що мають у своєму розпорядженні інформацію, яка повинна була б надати їм можливість дійти висновку в обстановці, що існувала на той час, що така підлегла особа вчиняє або має намір вчинити подібне порушення, і якщо вони не вжили всіх практично можливих заходів у межах своїх повноважень для відвернення або перепинення цього порушення.

Стаття 87 ДП І. Обов’язки командирів. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, повинні вимагати від воєнних командирів, оскільки це стосується осіб, які входять до складу підлеглих їм збройних сил, та інших підлеглих їм осіб, щоб вони не допускали порушень Конвенцій і цього Протоколу і, в разі потреби, перепиняли ці порушення та повідомляли про це компетентні власті.

Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, повинні вимагати від кожного командира, який знає про те, що його підлеглі чи інші особи, що перебувають під його контролем, мають намір вчинити або вчинили порушення Конвенцій або цього Протоколу, вжиття необхідних заходів щодо запобігання подібним порушенням Конвенцій або цього Протоколу і, за потреби, щодо порушення дисциплінарного чи кримінального переслідування проти тих, хто вчинив такі порушення.

КК України. розділ VI передбачає співучасть у кримінальному правопорушенні, зокрема стаття 31-1: кримінальна відповідальність військових командирів, інших осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників.

Римський статут МКС передбачає відповідальність командирів та інших начальників.

Відповідно до настільної книги судді: матеріали для розгляду справ про міжнародні злочини: за попередньою редакцією зверталася увага, що ККУ наразі не передбачає невжиття заходів (тобто відповідальність командування) військовими командирами (окрім ситуацій, коли йдеться про українських військових командирів) як форму відповідальності або як окремий кримінальний злочин. Тим не менш, така поведінка може підпадати під дію статті 438, оскільки вона кодифікована в Додатковому протоколі I, тобто за частиною статті 438, яка стосується “порушення правил та звичаїв війни, визнаних міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України”.

У справі Челебічі, яка розглядалася в МКТЮ і стосувалася скоєння воєнних злочинів у таборі для військовополонених Челебічі, Судова палата визнала Мучича, одного з обвинувачених, відповідальним згідно з принципом командної відповідальності, зокрема, за вбивства, тортури, умисне заподіяння сильних страждань, нелюдське і жорстоке поводження.

Судова палата встановила, що Мучич де-факто обіймав посаду начальника в’язниці-табору в Челебічі. Цей висновок Судової палати ґрунтувався на тому, що Мучичу підпорядковувався заступник начальника табору і тюремні охоронці, які виконували його накази в таборі. Докази на користь того, що Мучич міг здійснювати свої фактичні повноваження, випливають з того факту, що він мав право звільняти затриманих з табору, мав владу над охоронцями і можливість застосовувати до них дисциплінарні стягнення, а також контролював,хто відвідував затриманих. З огляду на його посаду, Судова палата встановила, що Мучич знав або мав підстави знати про порушення МГП, скоєні в таборі, але не зміг запобігти цим діям або покарати винних. У зв’язку з цим Судова палата встановила, що, окрім прямого визнання того, що Мучичу було відомо про вчинення злочинів у таборі, він також мав презюмовану обізнаність, що під час його умисних прогулів, які були частими і регулярними, його підлеглі вчинятимуть правопорушення.

Відповідно, Судова палата дійшла висновку, що злочини, скоєні в таборі для військовополонених у Челебічі, були настільки частими і відомими, що Мучич ніяк не міг не знати або не чути про них. Незважаючи на це, він не запровадив жодної системи моніторингу та звітності, за допомогою якої йому б повідомляли про порушення, скоєні в таборі, і не покарав нікого за жорстоке поводження з ув’язненими. (Настільна книга судді: матеріали для розгляду справ про міжнародні злочини. С. 631).

Обставини, що підлягають встановленню:

Специфіка відображатиметься у п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України, а саме:

1) Подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) – мають бути встановлені:

• вчинення воєнних злочинів безпосередніми виконавцями; • статус військового командира або іншої особи, яка фактично діє як військовий командир;
• наявність фактичного командування і контролю або фактичної влади і контролю;
• бездіяльність військового командира або іншої особи, яка фактично діє як військовий командир;
• причинно-наслідковий зв’язок бездіяльності військового командира або іншої особи, яка фактично діє як військовий командир, та вчинених злочинів;
• відсутність відповідальності військово-го командира або іншої особи, яка фактично діє як військовий командир як виконавця або іншого співучасника.

2) Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення –

• мають бути встановлені або фактичне знання (знав, що зазначена підлегла особа вчинила або мала намір вчини-ти злочин);
• або обов’язок знання (повинен був і міг знати, за термінологією ст. 31–1 КК України).

Для встановлення відповідальності за статтею 28(а) мають бути виконані наступні умови (Bemba case):

• 1) підозрюваний повинен бути військовим командиром або особою, яка фактично виконує його обов’язки;
• 2) підозрюваний повинен мати ефективне командування і контроль або ефективну владу і контроль над силами, які вчинили злочини;
• 3) злочини стали результатом нездатності підозрюваного належним чином здійснювати контроль над своїми підлеглими;
• 4) підозрюваний знав або повинен був знати, що його підлеглі вчинили або збиралися вчинити злочини;
• 5) підозрюваний не вжив розумних і необхідних заходів для запобігання або припинення злочинів, або нене передав справу компетентним органам для розслідування та притягнення до відповідальності.

Не обов’язково доводити прямий причинно-наслідковий зв’язок між бездіяльністю начальника та злочинами, вчиненими підлеглими. Необхідно лише довести, що бездіяльність командира збільшила ризик вчинення інкримінованих злочинів (Bemba case).

Обсяг обов’язку вживати «всіх необхідних і розумних заходів» нерозривно пов’язаний з обсягом матеріальних можливостей командира запобігти або припинити вчинення злочинів або передати справу компетентним органам для розслідування та кримінального переслідування. Дійсно, командира не можна звинувачувати в тому, що він не зробив того, що не мав повноважень зробити (Bemba case).

«Ефективний контроль» вимагає, щоб командир мав матеріальну можливість запобігти або припинити вчинення злочинів або передати справу до компетентних органів. Будь-який нижчий ступінь контролю, наприклад, можливість здійснювати вплив – навіть суттєвий – на сили, які вчинили злочини, буде недостатнім для встановлення відповідальності командира (Bemba case).

Така відповідальність запитується лише тоді, коли не встановлено індивідуальної кримінальної відповідальності (Bemba case).

Якщо Палата попереднього слідства переконується, що обвинувачений сам брав участь у злочинах через інші форми відповідальності, вона відмовляється підтверджувати звинувачення у неспроможності запобігти цим злочинам і покарати за них (Gbagbo case).

2. Воєнні злочини

Стаття 438 КК України передбачає відповідальність за воєнні злочини, зокрема за:

1. Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій – караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людини, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Воєнні злочини також передбачені у РС МКС, зокрема:

• Стаття 8 (2)(b) (vi) вбивство або поранення комбатанта, який, склавши зброю чи не маючи більше засобів захисту, беззастережно здався – в частині умисного вбивства; в іншій частині – інші порушення законів та звичаїв війни.

• Стаття 8 (2)(b) (xi) віроломне вбивство або поранення осіб, що належать до ворожої нації чи армії – в частині умисного вбивства; в іншій частині – інші порушення законів та звичаїв війни.

• Стаття 8 (2)(b) (i) умисне спрямування нападів на цивільне населення як таке або на окремих цивільних осіб, що не беруть безпосередньої участі у воєнних діях – якщо заподіяно смерть.

• Стаття 8 (2)(b) (iii) умисне спрямування нападів на персонал, об’єкти, матеріали, підрозділи або транспортні засоби, задіяні в наданні гуманітарної допомоги чи в місії з підтримання миру відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, доки вони мають право на захист, яким користуються цивільні особи або цивільні об’єкти згідно з міжнародним правом збройних конфліктів – якщо заподіяно смерть.

3. Геноцид

Стаття 442 КК України передбачає кримінальну відповідальність за геноцид:

1. Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи як такої шляхом:

1) позбавлення життя членів цієї групи;

2) заподіяння членам групи серйозної шкоди;

3) створення для групи життєвих умов, спрямованих на повне чи часткове її фізичне знищення;

4) впровадження заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню в такій групі;

5) насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, –

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

2. Прямі та публічні заклики до вчинення діянь, передбачених частиною першою цієї статті, проголошені з метою повного або часткового знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи як такої, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких діянь з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів –

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього під геноцидом розуміється будь-яке з наступних діянь, вчинене з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку:

• вбивство членів такої групи;
• заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або психічного розладу членам такої групи;
• умисне створення для такої групи умов життя, розрахованих призвести до її повного або часткового фізичного знищення;
• впровадження заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню в такій групі;
• примусове переміщення дітей такої групи до іншої групи.

РС МКС офіційний переклад, стаття 6:

Для цілей цього Статуту «геноцид» означає будь-яке з таких діянь, які вчинено з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

• вбивство членів такої групи;
• заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або психічного розладу членам такої групи;
• умисне створення для такої групи умов життя, розрахованих на доведення її до повного або часткового фізичного знищення;
• впровадження заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню всередині такої групи;
• насильницька передача дітей цієї групи до іншої групи.

4. Злочини проти людяності

Стаття 442-1 КК України. Злочини проти людяності:

Умисне вчинення в межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення:

1) переслідування будь-якої групи або спільноти, яка може бути ідентифікована, тобто обмеження прав людини за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, статевими або іншими підставами (ознаками) дискримінації, визначеними міжнародним правом як неприпустимі;

2) депортації населення, тобто примусового і за відсутності підстав, передбачених міжнародним правом, переміщення (виселення) відповідної групи осіб з території, на якій вони законно перебували, на територію іншої держави;

3) насильницького переміщення населення, тобто примусового і за відсутності підстав, передбачених міжнародним правом, переміщення (виселення) відповідної групи осіб з території, на якій вони законно перебували, до іншої місцевості у межах однієї держави;

4) зґвалтування, сексуальної експлуатації, примушування до зайняття проституцією, примусової вагітності, примусової стерилізації або будь-яких інших форм сексуального насильства;

5) обернення в рабство або торгівлі людьми;

6) насильницького зникнення;

7) незаконного позбавлення волі;

8) катування;

9) інших умисних нелюдських діянь подібного характеру, які супроводжуються заподіянням сильних страждань, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень чи серйозної шкоди психічному або фізичному здоров’ю.

Умисне вчинення в межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення злочину апартеїду, винищення, вбивств.

1. Для цілей цієї статті під нападом на цивільне населення слід розуміти багаторазове (два і більше разів) вчинення будь-якого з діянь, зазначених у цій статті, проти цивільного населення на виконання або на підтримку політики держави чи організації, що спрямована на вчинення такого нападу.
2. Для цілей цієї статті під насильницьким зникненням слід розуміти арешт, затримання, викрадення або позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі з подальшою відмовою визнати факт такого арешту, затримання, викрадення або позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі або з приховуванням даних про долю такої людини чи місце її перебування, а так само відмову від визнання факту арешту, затримання, викрадення або позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі чи приховування даних про долю такої людини чи місце її перебування.
3. Термін “злочин апартеїду” у цьому Кодексі вживається у значенні, наведеному в Міжнародній конвенції про припинення злочину апартеїду та покарання за нього від 30 листопада 1973 року.
4. Для цілей цієї статті під винищенням слід розуміти позбавлення життя однієї чи більше осіб шляхом умисного створення життєвих умов, спрямованих на знищення частини населення, у тому числі шляхом позбавлення доступу до води, продуктів харчування або лікарських засобів.
5. Для цілей цієї статті під катуванням слід розуміти умисне заподіяння особі сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання.

Римський Статут:

Для цілей цього Статуту «злочин проти людяності» означає будь-яке з таких діянь, коли вони вчиняються в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти будь-якого цивільного населення, з усвідомленням такого нападу:

• депортація або насильницьке переміщення населення;
• переслідування будь-якої групи або спільноти, яку можна виокремити, з політичних, расових, національних, етнічних, культурних, релігійних, гендерних (у значенні пункту 3) мотивів, або за іншими ознаками, що загально визнані неприйнятними згідно з міжнародним правом, у поєднанні з будь-яким діянням, зазначеним в цьому пункті, чи будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію Суду;
• обернення в рабство;
• ув’язнення або інше істотне позбавлення фізичної свободи в порушення основоположних норм міжнародного права;
• катування;
• зґвалтування, сексуальне рабство, примушення до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація чи будь-яка інша подібна за тяжкістю форма сексуального насильства;
• насильницьке зникнення осіб;
• інші нелюдські діяння подібного характеру, що умисно заподіюють сильних страждань чи тяжких тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров’ю.
• вбивство;
• винищення;
• злочин апартеїду;

a) «напад, спрямований проти будь-якого цивільного населення» означає лінію поведінки, що включає багаторазове вчинення діянь, зазначених у пункті 1, проти будь-якого цивільного населення в рамках проведення політики держави або організації, спрямованої на вчинення такого нападу, чи з метою сприяння реалізації такої політики.

b) «насильницьке зникнення осіб» означає арешт, затримання або викрадення осіб державою чи політичною організацією або з їхнього дозволу, за їхньої підтримки чи за їхньою мовчазною згодою з подальшою відмовою визнати таке позбавлення волі або повідомити про долю чи місце перебування цих осіб з метою залишення їх без законодавчого захисту протягом тривалого періоду часу.

c) «обернення в рабство» означає здійснення щодо особи будь-якого або всіх повноважень, притаманних праву власності, і включає здійснення таких повноважень у ході торгівлі людьми, зокрема жінками та дітьми;

d) «депортація або насильницьке переміщення населення» означає насильницьке переміщення відповідних осіб шляхом виселення або інших примусових дій з території, на якій вони законно перебувають, за відсутності підстав, що допускаються міжнародним правом;

f) «примусова вагітність» означає незаконне позбавлення волі будь-якої жінки, яка стала вагітною в примусовому порядку, з метою зміни етнічного складу будь-якого населення або вчинення інших серйозних порушень міжнародного права. Це визначення в жодному разі не повинно тлумачитися як таке, що впливає на національне законодавство щодо вагітності;

b) «винищення» включає умисне створення умов життя, розрахованих на знищення частини населення, inter alia позбавлення доступу до продуктів харчування й лікарських засобів;

e) «катування» означає умисне заподіяння сильного болю або страждань, фізичних чи психічних, особі, яка перебуває під вартою або під контролем обвинуваченого; однак катування не включає болю або страждань, що виникають лише в результаті законних санкцій, невід’ємних від цих санкцій або заподіяних ними випадково.

5. Інші зміни та доповнення

1. Зміни у Кримінальному кодексі України :

Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо кримінальних правопорушень, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України.

1. Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили кримінальні правопорушення за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

2. Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які за межами України вчинили будь-який із злочинів, передбачених статтями 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, підлягають в Україні відповідальності згідно з цим Кодексом незалежно від випадків (умов), передбачених частиною першою цієї статті, якщо такі особи перебувають на території України і не можуть бути видані (передані) іноземній державі чи міжнародній судовій установі для притягнення до кримінальної відповідальності або якщо в їх видачі (передачі) відмовлено.

Для порівняння, Конвенція про міжнародне співробітництво при розслідуванні та переслідуванні злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів та інших міжнародних злочинів (Любляно-Гаазька конвенція): кожна Держава-учасниця також вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення своєї юрисдикції щодо таких злочинів у випадках, коли передбачуваний злочинець перебуває на будь-якій території, що перебуває під її юрисдикцією, і вона не видає передбачуваного злочинця жодній з держав, зазначених у пунктах 1 або 2, або не передає передбачуваного злочинця компетентному міжнародному кримінальному суду чи трибуналу.

2. Зміни до КПК України:

• У частині шостій статті 176 цифри “437–442” замінити цифрами “437–442-1 – під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258- 258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід – тримання під вартою.
• В абзаці восьмому частини четвертої статті 183 цифри “437–442” замінити цифрами “437–442-1” – Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.
• У першому реченні частини восьмої статті 214 цифри “437, 438, 442” замінити цифрами “437–439, 442, 442-1” внесення відомостей про юридичну особу, щодо якої можуть застосовуватися заходи кримінально-правового характеру, до ЄРДР.
• Абзац перший частини другої статті 216 після цифр “442” доповнити цифрами «442-1» – підслідність, слідчі органів безпеки.
• Абзац перший частини другої статті 297-1 після цифр “442” доповнити цифрами “442-1” спеціальне досудове розслідування.
• Примітку до розділу IХ-2 виключити: Дія цього розділу поширюється виключно на співробітництво з Міжнародним кримінальним судом, з метою поширення його юрисдикції на осіб (громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства), які на момент вчинення злочину, що підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, були підпорядковані та/або діяли, з метою здійснення збройної агресії проти України, та/або на підставі рішень (наказів, розпоряджень тощо) посадових осіб, військового командування, або органів державної влади Російської Федерації або іншої країни, що здійснювала агресію, або сприяла її здійсненню проти України.

Першоджерело - https://tinyurl.com/mrxbsjp5