Україна розпочала масштабний експеримент із «перепрошивки» цілої індустрії. Набрання чинності Законом № 4223-IX «Про систему охорони психічного здоров'я в Україні» від 15 січня 2025 року та пакет підзаконних актів 2025–2026 років — це не просто бюрократична вправа. Основні положення закону ґрунтуються на рекомендаціях Єврокомісії вирішувати питання психічного здоров'я в усіх сферах національної політики. Перед нами — створення нової екосистеми, яка за своєю складністю та регуляторним тиском починає нагадувати архітектуру адвокатури чи нотаріату.
Проте, як юрист, що звик аналізувати правові конструкції через призму ризиків, я бачу в цій реформі не лише «світле майбутнє», а й контури можливого «феодального» розподілу ринку. Розберімо по черзі.
Хронологія, яку варто знати
Передусім кілька фактів для навігації в нормативному масиві. Закон № 4223 набрав чинності 8 лютого 2025 року та вводиться в дію через один рік. Тобто 07.02.2026 закон увійшов у повноцінну дію. За цей підготовчий рік КМУ мав прийняти низку нормативних актів, і він це зробив — послідовно й досить щільно: у листопаді 2025 р. з'явилась постанова № 1538 про реєстри, у лютому 2026 р. — постанова № 222 про Нацкомісію, у березні 2026 р. — постанова № 288 про сертифікацію та БПР. Все це разом формує той регуляторний каркас, який і є предметом цього аналізу.
Державна вертикаль: «Верховний суддя» при Кабміні
Фундаментом нової системи стала Національна комісія з питань психічного здоров'я. Постановою КМУ від 18 лютого 2026 р. № 222 утворено державну установу «Національна комісія з питань психічного здоров'я» та затверджено її Статут. Правовою підставою слугувала частина четверта статті 20 Закону № 4223-IX.
Що це за орган на практиці? До складу Комісії увійдуть 24 члени. Більшість із них працюватимуть на постійній основі, інші — як представники ключових органів державної влади. Персональний склад Нацкомісії затверджуватиме КМУ.
Для правника це виглядає логічно — ринок, де десятиліттями панував хаос «інстаграм-психологів», нарешті отримує цифрову рамку та інституційного арбітра. Але виникає питання: наскільки незалежним буде цей орган, якщо персональний склад затверджується урядом, а Комісія функціонально підпорядкована КМУ? Порівняйте з адвокатурою, де незалежність від виконавчої влади є конституційно обґрунтованою цінністю.
Серед ключових повноважень Нацкомісії — контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону психічного здоров'я, державних стандартів та нормативів, а також ведення Державного реєстру саморегулівних організацій у сфері психічного здоров'я та Реєстру надавачів послуг у сфері психічного здоров'я.
Тобто Комісія є одночасно реєстратором, сертифікаційним центром і верховним арбітром у спорах щодо дотримання стандартів. Така концентрація функцій — класична точка для адміністративного оскарження у майбутньому. Адвокати, які спеціалізуються на публічному праві, вже зараз можуть окреслити потенційний фронт позовів.
Феномен СРО: делегування влади чи приватизація права на професію?
Найбільш дискусійним елементом реформи є інститут саморегулівних організацій. Закон передбачає єдині стандарти сертифікації за професійними напрямами роботи психологів — через Нацкомісію — та сертифікацію психотерапевтів саморегулівними організаціями, які мають міжнародне визнання.
Держава, по суті, офіційно визнала, що вона не здатна (і не повинна) самостійно оцінювати глибину психотерапевтичних методів. Це право передано СРО. Статус СРО у сфері психічного здоров'я підтверджується внесенням до Державного реєстру саморегулівних організацій, затвердженого постановою КМУ від 26 листопада 2025 р. № 1538.
На перший погляд — ідеальний запобіжник проти псевдонауки. Але погляньмо глибше. Сертифікація стосуватиметься лише окремих і конкретних психологічних або психіатричних методів. І тільки ті методи, за якими фахівець отримає сертифікацію, він зможе використовувати у практиці.
Це означає таке: якщо в певному методі — скажімо, КПТ чи психоаналізі — статус СРО отримає лише одна асоціація, вона стає монопольним «воротарем». Не подобається керівництво СРО чи їхній етичний комітет? Альтернативи для сертифікації немає — ви або з ними, або поза професійним полем. Як адвокат, я знаю, до чого призводить відсутність конкуренції в органах самоврядування. Це прямий шлях до вимивання інакодумства під гаслом «захисту стандартів».
Дихотомія кадрів: психолог vs психотерапевт
Закон нарешті проводить демаркаційну лінію між двома категоріями фахівців, яка раніше існувала лише в академічних текстах.
Фахівці у сфері психічного здоров'я — фізичні особи, які надають допомогу у сфері психічного здоров'я, мають відповідну освіту, володіють необхідними для цього професійними знаннями та навичками, а також відповідають встановленим законодавством вимогам щодо атестації та/або сертифікації. Перелік професій фахівців у сфері психічного здоров'я затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ від 4 березня 2026 р. № 288 затверджено Порядок сертифікації фахівців у сфері психічного здоров'я, Порядок безперервного професійного розвитку та перелік відповідних професій.
Перелік професійних напрямів, за якими здійснюється сертифікація, є показово широким: він охоплює, зокрема, душпастирську опіку, а педагогічні працівники визнаються фахівцями у сфері психічного здоров'я лише за умови дотримання спеціальних вимог. Сам факт включення душпастирської опіки до переліку свідчить про мультидисциплінарний, постмедичний підхід, задекларований законом, — що саме собою варте окремої дискусії.
Принципово важливим є перехідний режим у частині фінансування. Протягом перехідного періоду — до 7 лютого 2031 року — сертифікація є добровільною. Водночас ті, хто надає послуги, що фінансуються з бюджету, повинні пройти сертифікацію вже до 7 лютого 2028 року.
Це означає, що з 2028 року сертифікація стає de facto обов'язковою для бюджетного сектору. Гроші НСЗУ підуть лише за сертифікованим фахівцем. Це створить колосальний попит на послуги СРО, які тепер контролюють не лише «етику», а й економічний вихід фахівця на ринок.
БПР та супервізія: розвиток чи оброк?
Безперервне навчання спеціалістів у сфері психічного здоров'я закріплено серед головних змін, що впроваджує Закон № 4223. Постанова № 288 деталізує цю вимогу на рівні конкретних порядків.
Вимоги щодо безперервного професійного розвитку та обов'язкової супервізії є безумовно позитивними для клієнта. Фахівець, який не вчиться, — небезпечний. Але система балів БПР може перетворитися на фінансовий «оброк». Хто буде провайдером БПР? Ті самі СРО та їхні афілійовані структури.
Ми ризикуємо отримати замкнене коло: СРО сертифікує → СРО навчає → СРО збирає бали → СРО розглядає скарги. Така концентрація функцій в одних руках завжди створює ризик конфлікту інтересів. Варто нагадати: саме заради розриву подібних замкнених кіл в адвокатурі існує відокремлення дисциплінарної функції від представницької.
Цифровізація: нові можливості та нові позови
07.02.2026 набрав чинності Порядок надання послуг у сфері психічного здоров'я з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Це відповідь на виклики воєнного часу та потреби дистанційної допомоги — особливо актуальні, зважаючи на те, що у рамках програми «Ти як?» лише протягом 2025 року психологічну підтримку на первинному рівні отримали 276 тисяч пацієнтів, а спеціалізовані центри ментального здоров'я надали допомогу понад 124 тисячам осіб.
Однак регламентація цифрових послуг відкриває величезний фронт для судових спорів. Закон встановлює обов'язки для надавачів послуг щодо забезпечення конфіденційності інформації та захисту персональних даних отримувачів послуг. У цифровому середовищі будь-який збій у системі — витік даних, несанкціонований доступ, технічна помилка при відеосесії — потенційно стає підставою для цивільного позову про відшкодування моральної шкоди.
Зверніть увагу: законодавець окремо звернув увагу на збереження таємниці пацієнтів, а також передбачив можливість отримання фахівцем від пацієнта інформації, яка становить державну або військову таємницю. Ця норма — справжня правова terra incognita. Коли психотерапевт, який не є суб'єктом відносин із режимом секретності, отримує таку інформацію, — яким є його правовий статус? Що переважає: терапевтична конфіденційність чи вимоги режимного законодавства? Жодного узгодженого механізму наразі немає.
Роботодавці: нові обов'язки без нових ресурсів
Окремий вимір реформи, який випав з публічного обговорення, стосується роботодавців. З введенням в дію Закону № 4223 запроваджується культура піклування про психологічний стан на робочому місці. Для забезпечення психічного здоров'я необхідно розробити та впровадити політику з підтримки психічного здоров'я працівників відповідно до статті 21 Закону № 4223.
Стаття 33 «Охорона психічного здоров'я на робочому місці» зазначає, що кожен роботодавець може розробити та затвердити програму психосоціальної підтримки працівників на робочому місці. Зверніть увагу на слово «може» — поки що це право, а не обов'язок. Але враховуючи динаміку розвитку трудового законодавства та практику НСЗУ, перетворення цього права на обов'язок для підприємств певних категорій — питання найближчих років.
Для адвокатів, що ведуть корпоративну практику та консультують роботодавців: вже зараз варто закладати в трудові регламенти клієнтів відповідні розділи про психосоціальну підтримку. Вартість превентивної консультації — несумірно менша за вартість трудового спору.
Резюме для професійної спільноти
Нова архітектура системи охорони психічного здоров'я — це амбітний проєкт, що виводить галузь із «сірої зони» та надає їй легітимності. Закон ухвалено, підзаконна база сформована, Нацкомісія утворена — механізм запущений.
Але юридична спільнота має тримати кілька ліній напруги одночасно.
Перша — антимонопольна: слід уважно стежити за формуванням реєстру СРО, аби «наукова обґрунтованість» не стала ширмою для кумівства, а «міжнародна акредитація» — інструментом усунення конкурентів.
Друга — процесуальна: відносини між Нацкомісією та надавачами послуг породжуватимуть адміністративні спори. Рішення про відмову у сертифікації, виключення з реєстру, накладення санкцій — все це є предметом адміністративного судочинства.
Третя — конфіденційна: законодавче регулювання взаємодії терапевтичної таємниці з вимогами режиму воєнного часу залишається неврегульованим і потребує або судового прецеденту, або законодавчого уточнення.
Завдання адвокатської спільноти, зокрема профільних комітетів НААУ, — тримати цей процес у полі правового моніторингу. Нам потрібна система, де пацієнт захищений, а фахівець — вільний від адміністративного чи «цехового» свавілля.