Короткий зміст позовних вимог:
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Василенко О. А., приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу (далі - ВМНО) Київської області Семенюк Т. В. та ОСОБА_4 , про визнання договору удаваним, визнання договору укладеним і визнання права власності.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 14 липня 2018 року між відповідачами укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,3620 га, кадастровий номер 3221882400:20:280:0001, розташованої на території Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ринкова вартість якої 153 089,00 грн.
Зазначав, що вказаний правочин є удаваним, оскільки вчинений для приховання іншого, зокрема договору купівлі-продажу земельної ділянки, за яким ОСОБА_2 передала належну їй на праві власності земельну ділянку не ОСОБА_3 , а йому (позивачу), і саме він прийняв цю земельну ділянку у фактичне володіння та сплатив за неї продавцю з власних коштів визначену у договорі грошову суму, удаваний покупець діяв лише, як номінальний покупець земельної ділянки за удаваним договором.
До укладання 14 липня 2018 року договору купівлі-продажу між ним та ОСОБА_3 існувала усна домовленість про те, що продаж земельної ділянки здійснювався за умови, що після цього покупець має в подальшому відчужити це нерухоме майно на його (позивача) користь.
18 липня 2018 року він звернувся до ОСОБА_3 з такою вимогою, однак останній не переоформив спірну земельну ділянку та став уникати будь-якого спілкування з ним.
Крім того вказував, що на момент укладання договору ОСОБА_3 не мав власних коштів для придбання земельної ділянки, що, у свою чергу, також свідчить про удаваність договору.
Посилаючись на наведене, просив:
визнати удаваним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 липня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 у якості продавця, від імені якої діяв ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 у якості покупця, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Василенком О. А. і зареєстрований у реєстрі за №3062;
визнати укладеним 14 липня 2018 року ОСОБА_2 , у якості продавця, та ОСОБА_1 , у якості покупця, договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3221882400:20:280:0001 площею 1,3620 га, розташованої на території Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області, на умовах, визначених у договорі купівлі-продажу земельної ділянки, укладеному 14 липня 2018 року ОСОБА_2 , у якості продавця, від імені якої діяв ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , у якості покупця, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А. і зареєстрованому в реєстрі за № 3062;
визнати право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221882400:20:280:0001, площею 1,3620 га, розташовану на території Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області;
стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 346,89 грн на відшкодування судового збору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 19 лютого 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 лютого 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішення спору.
Заявник зазначає, що суди не врахували, що реальним покупцем земельної ділянки був саме він, а не ОСОБА_3 (удаваний покупець), який лише тимчасово прийняв у власність земельну ділянку. На оплату земельної ділянки за визначеною у договорі ціною (153 089,00 грн) саме він сплатив продавцю власні кошти готівкою. Джерелом цих коштів були особисті його доходи, одержані у період із 1 кварталу 2006 року до дня укладення договору. Удаваний покупець на момент укладення договору не мав власних коштів, достатніх для придбання земельної ділянки за визначеною у договорі ціною.
Суди надали невірну оцінку нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_3 від 31 жовтня 2018 року. Зі змісту вказаної заяви суди повинні були встановити той факт, що реальним покупцем земельної ділянки був саме він, а не ОСОБА_3 .
Позиція Верховного Суду:
Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.
Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.
Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).
У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.
Висновок:
Встановивши, що позов про удаваність правочину пред`явлений позивачем саме в частині сторони договору, а стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу удаваним в частині сторони договору, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання укладеного між сторонами правочину удаваним.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому аргументи касаційної скарги з цього приводу є необґрунтованими.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.