
Дискримінація – явище, яке існує в багатьох сферах життя.
Вона є проявом певного обмеження щодо особи з-поміж інших з різноманітних причин, як-от раса, колір шкіри, політичні, релігійні та інші переконання, стать, вік, інвалідність, етнічне та соціальне походження, громадянство, сімейний та майновий стан тощо. Перелік не є вичерпним. У цивілізованому світі прояви своєрідного несприйняття людини суспільством не може толеруватися, необхідним є вжиття відповідних заходів, які дозволили б якщо не викорінити, то принаймні мінімізувати дане явище.
В Україні головним законодавством, яке регулює питання дискримінації, є Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
Існують два види дискримінації: пряма та непряма.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними».
Саме факт встановлення непрямої дискримінації у оплаті праці ми розглянемо сьогодні на прикладі Постанови Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України від 5 червня 2024 року у справі № 202/5012/21 (надалі по тексту – «Постанова від 05 червня 2024 року»).
Обставини справи № 202/5012/21
У серпні 2021 року Позивач звернувся до суду з позовом до АТ «Інтерпайп Дніпропетровський Втормет», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація «Вільна профспілка «Спартак», про визнання неправомірними та дискримінаційними дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення втраченого заробітку.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він з 15 серпня 2016 року працював у АТ «Інтерпайп Дніпропетровський Втормет», з 13 жовтня 2016 року його було переведено на посаду водія навантажувача цеху переробки брухту.
09 травня 2019 року він став членом Первинної профспілкової організації «Вільна профспілка «Спартак», про що роботодавець був повідомлений листом, а 19 травня 2020 року його було звільнено за дії, відповідальними за які були інші посадові особи.
Рішенням Індустріального районного суду від 13 жовтня 2020 року його поновлено на посаді.
27 червня 2021 року відповідно до наказу його повідомлено про підвищення оплати праці. У той час він дізнався, що іншим працівникам, які працюють разом з ним в цеху переробки брухту, за однакових з ним умов напруженості та завантаженості запропоновано істотно більше підвищення заробітної плати, ніж йому.
Посилався на те, що відповідач незаконно недорахував йому заробітну плату при її підвищенні всім іншим водіям в сумі, що становить різницю між новою підвищеною заробітною платою водіїв навантажувачів - не членів профспілки та новою підвищеною заробітною платою водіїв навантажувачів - членів профспілки, до яких він належить. Згідно з проведеним ним розрахунком сума недонарахованої та невиплаченої заробітної плати становить 27 395,07 грн.
Вважав, що роботодавцем порушені його права, які закріплені у законах та міжнародних актах, що забороняють дискримінацію працівників за належністю до профспілки.
Способи захисту порушених прав
Позивач звернувся до суду з позовом до АТ «Інтерпайп Дніпропетровський Втормет», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація «Вільна профспілка «Спартак», про визнання неправомірними та дискримінаційними дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення втраченого заробітку.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивач просив суд:
-
визнати неправомірними та дискреційними дії акціонерного товариства «Інтерпайп Дніпропетровський Втормет» щодо підвищення ОСОБА_4 заробітної плати в меншому розмірі ніж іншим працівникам, які обіймають таку ж саму як у нього посаду та виконуючих однакову за станом напруженості та навантаженості роботу, але які не є не членами Первинної профспілкової організації Вільна профспілка «Спартак», до якої належить він, через належність до профспілкової організації;
-
зобов`язати акціонерне товариство «Інтерпайп Дніпропетровський Втормет» переглянути умови підвищення заробітної плати т а усунути порушення закону в частині дискримінації при підвищенні його заробітної плати;
-
стягнути з акціонерного товариства «Інтерпайп Дніпропетровський Втормет» на його користь різницю в окладі інших водіїв навантажувачів, виконуючих однакову з ним за станом напруженості та навантаженості роботу, але які не є членами Первинної профспілкової організації Вільна профспілка «Спартак», та його окладу за час з 01.06.2021 до 18.05.2022 в сумі 27395,07 грн.
Результат (рішення від 12 квітня 2023 року у справі № 202/5012/21, яке залишено в силі Постановою Верховного Суду України від 5 червня 2024 року):
Позовну заяву ОСОБА_3 до акціонерного товариства «Інтерпайп Дніпропетровський Втормет», третя особа: Первинна профспілкова організація Вільна профспілка «Спартак» про визнання неправомірними та дискримінаційними дії,зобов`язання вчинити певні дії,стягнення втраченогозаробітку задоволено частково:
-
Визнано неправомірними та дискримінаційними дії акціонерного товариства «Інтерпайп Дніпропетровський Втормет» щодо підвищення ОСОБА_3 заробітної плати в меншому розмірі, ніж іншим працівникам, які обіймають таку ж саму посаду.
-
Зобов`язано акціонерне товариство «Інтерпайп Дніпропетровський Втормет» усунути дискримінаційні умови в оплаті ОСОБА_3 шляхом перегляду умов підвищення його заробітної плати.
-
Постановлено стягнути з акціонерного товариства «Інтерпайп Дніпропетровський Втормет» на користь ОСОБА_3 27395 (двадцять сім тисяч триста дев`яносто п`ять) грн. 07 (сім) коп. втраченого заробітку внаслідок дискримінаційних умов в оплаті праці.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Джерела на які здійснено посилання у Постанові від 05 червня 2024 року:
-
Загальна декларація прав людини,
-
Конституція України,
-
Конвенція Міжнародної організації праці про дискримінацію в галузі праці та знань № 11 від 15 червня 1960 року,
-
Конвенція Міжнародної організації праці «Про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності № 100» від 29 червня 1951 року,
-
Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права
-
Цивільний кодекс України,
-
Кодекс Законів про Працю України,
-
Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»
-
Закон України «Про оплату праці»,
-
Рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012,
-
Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013,
-
Рішення Європейського суду з прав людини від 11 червня 2002 року у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97,
-
Рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України», заява № 10441/06,
-
Рішення Європейського суду з прав людини від від 03 грудня 2009 року у справі «Цаунеггер проти Німеччини», заява № 22028/04,
-
Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004),
-
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 804/2823/16.
Правова позиція, викладена у Постанові від 05 червня 2024 року:
Наявні у справі докази (зокрема і додаток 01 до наказу від 28 травня 2021 року № 248/1) підтверджують, що розмір окладу на посаді водій навантажувача з 01 червня 2021 року в АТ «Інтерпайп Дніпропетровський Втормет» був різним. Відповідач не заперечував зазначеного факту та на виконання вимог ухвали Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року про витребування доказів пояснював, що зазначене зумовлене, зокрема, часом працевлаштування працівників та неможливістю знайти працівників дефіцитної спеціальності на оклад менший, ніж 13 695,00 грн.
Доказів наявності обставин виконання позивачем роботи іншої кваліфікації, складності чи інтенсивності, ніж працівниками тієї ж посади, того ж цеху, розмір посадових окладів яких є вищим від посадового окладу позивача, матеріали справи не містять.
Відповідач також не надав доказів прийняття рішення про встановлення позивачу меншого розміру посадового окладу за результатами оцінки його ступеню навантаження, показниками ефективності праці чи результатами виробничо-економічної діяльності окремого підрозділу (пункт 1.3 Положення про загальні умови оплати праці та преміювання працівників АТ «Інтерпайп Дніпропетровський Втормет»).
Посилання відповідача на те, що різниця в окладі позивача та окладах нових працівників за цією ж посадою диференціюється за часом прийняття на роботу, не відповідає пункту 3.1 зазначеного вище Положення про загальні умови оплати праці та преміювання працівників АТ «Інтерпайп Дніпропетровський Втормет», згідно з яким при прийомі співробітника на роботу чи переведенні його на іншу посаду (професію) розмір встановленого йому окладу може бути встановлений згідно з встановленим окладом, передбаченим штатним розписом для відповідної посади (професії).
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надав обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, врахував тягар доказування у справах зазначеної категорії (частина друга статті 81 ЦПК України) і дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявний факт дискримінації, допущеної відповідачем відносно позивача при нарахуванні йому посадового окладу з 01 червня 2021 року у розмірі меншому, ніж для працівників, що працюють в тому ж цеху та на тих же посадах. Роботодавець не надав обґрунтованих пояснень й доказів, які б могли свідчити про об`єктивне та розумне виправдання встановлення іншим працівникам на посаді водія навантажувача окладу (13 685 грн), який майже на 20 % перевищує оклад на цій же посаді позивача (11 210,00 грн).
Висновок
Таким чином, дана Постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України від 5 червня 2024 року у справі № 202/5012/21 є прикладом захисту порушеного права працівника в контексті оплати праці та протидії дискримінації на робочому місці.
Оскільки в теперішній час Україна перебуває в активній стадії наближення до членства в ЄС, законодавство щодо протидії дискримінації зобовʼязані неухильно дотримуватися всі громадяни, підприємства, установи та організації.
Будь-які зміни починаються з нас самих, тому важливо робити самому перший крок на шляху до кращого майбутнього нашої держави.