Необізнаність про смерть спадкодавця та воєнний стан як неповажні причини пропуску строку для прийняття спадщини
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2026 року у справі № 334/8173/24
Короткий зміст позовних вимог:
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Запорізької міської ради, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Харченко Ю. Г. (далі - приватний нотаріус Харченко Ю. Г.), про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що вона є двоюрідною сестрою ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Запоріжжі та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_2 (далі - квартира), яка належала спадкодавцю на праві приватної власності. За життя ОСОБА_2 заповіт не складав.
Позивач зазначала, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , інші спадкоємці відсутні.
15 травня 2024 року вона звернулася до приватного нотаріуса Харченко Ю. Г. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , однак постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 31 травня 2024 року нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва, у зв`язку із пропуском нею шестимісячного строку для прийняття спадщини, а також у зв`язку із неподанням нею нотаріусу відповідних документів, які підтверджують її родинні стосунки зі спадкодавцем.
Позивач зазначала, що пропустила строк на прийняття спадщини з поважних причин, що пов`язані з великою відстанню між її місцем постійного проживання як спадкоємця і місцем знаходження спадкового майна. Також зазначала, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану та у зв`язку з посиленими обстрілами м. Запоріжжя, на початку січня 2023 року вона переїхала проживати до м. Ужгорода в орендовану її онуком квартиру. Вона спілкувалася з братом по телефону, він наглядав за її квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, де вона проживала разом з чоловіком. В останнє ОСОБА_2 телефонував їй ІНФОРМАЦІЯ_2 , а в подальшому він на зв`язок не виходив. Під час їхнього останнього спілкування ОСОБА_2 не скаржився на погане самопочуття чи стан здоров`я, завжди говорив, що в нього все добре. Проте, що спадкодавець помер, позивач не знала поки на початку квітня 2024 року не повернулася до м. Запоріжжя. Від правоохоронних органів вона дізналася, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Звертала увагу на те, що місцеві органи влади м. Запоріжжя не повідомили її про смерть двоюрідного брата, тому вона не змогла скористатися своїм правом своєчасно звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Крім того вважала, що на час воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини зупиняється.
На підставі викладеного позивач просила суд визначити їй додатковий строк у два місяці для подання нею заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Запоріжжі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Ленінський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 01 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визначив ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Запоріжжі та був зареєстрований у спірній квартирі, тривалістю два місяці з дня набрання рішенням законної сили.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що наведені позивачем такі причини пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини як необізнаність про смерть спадкодавця, ведення на території України воєнного стану, ведення бойових дій у м. Запоріжжі, виїзд позивача у більш безпечніше місто Ужгород, свідчать про знаходження її на далекій відстані від місця відкриття спадщини та є поважними причинами пропуску нею строку, які пов`язані з об`єктивними та істотними труднощами. У зв`язку з чим суд вважав, що наявні підстави для встановлення їй додаткового строку для прийняття спадщини після смерті двоюрідного брата.
Запорізький апеляційний суд постановою від 01 липня 2025 року апеляційну скаргу Запорізької міської територіальної громади в особі Запорізької міської ради задовольнив.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2025 року скасував.
У задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що наведені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини не є тими поважними, які б свідчили про об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для спадкоємця щодо подання у передбачений законом термін заяви про прийняття спадщини. Крім того, суд зауважив, що для подання заяви про прийняття спадщини не обов`язково їхати до нотаріальної контори, оскільки законодавство не позбавляє спадкоємця права направити таку заяву за допомогою засобів поштового зв`язку, а також подати її через орган місцевого самоврядування.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
01 серпня 2025 року адвокат ОСОБА_1 Мурашко І. О. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 01 липня 2025 року та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а також суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (статтю 1272 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, у постановах Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 127/2149/21, від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 18 січня 2023 року у справі № 580/1300/22, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд:
- не врахував об`єктивні, істотні та непереборні труднощі, що підтверджені рішенням суду першої інстанції;
- не проаналізував суб`єктивну обізнаність та добросовісність дій позивача, яка перебувала в стані фактичної необізнаності щодо смерті спадкодавця;
- не оцінив вплив воєнного стану, виїзду з регіону, догляду за хворим вітчимом, подальше переміщення до м. Ужгорода та перебування в умовах обмеженого зв`язку зі спадкодавцем як чинників, що унеможливили вчасне вчинення нотаріальної дії;
- не врахував психологічний та емоційний стан позивача, яка перебувала у переконанні, що її брат живий, а строк прийняття спадщини був зупинений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану»;
- вийшов за межі повноважень, повторно оцінивши факти без належної правової підстави й не надавши альтернативної мотивованої оцінки доказам, дослідженим судом першої інстанції.
Зазначає, що апеляційний суд порушив принципи пропорційності, справедливості, правової визначеності та легітимних очікувань, які закріплені як у національному законодавстві, так і в практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.
Позиція Верховного Суду:
Зокрема, не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім`єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування у депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей.
Саме по собі незнання про смерть спадкодавця, без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини, не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.
Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Встановивши, що спадкодавець ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивач, як спадкоємець звернулася до нотаріуса з метою прийняття спадщини після його смерті лише 15 травня 2024 року, тобто із значним пропуском встановленого статтею 1270 ЦК України строку, надавши належну правову оцінку зазначеним позивачем у позовній заяві причинам пропуску строку для прийняття спадщини (необізнаність про смерть спадкодавця, велика відстань між її місцем проживання та спадковим майном, обставини, зумовлені введенням в Україні воєнного стану), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що наведені ОСОБА_1 обставини не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Аргументи касаційної скарги про те, що позивач не знала про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач, перебуваючи на території України у м. Ужгороді, та востаннє спілкуючись з ОСОБА_2 по телефону у березні 2023 року, не надала доказів того, чому такий тривалий час, аж до часу повернення її у місто Запоріжжя (квітень 2024 року), вона не вчинила ніяких дій для того, щоб встановити причину відсутності зв`язку з її двоюрідним братом ОСОБА_2 .
З урахуванням обізнаності позивача про те, що вона є єдиною рідною людиною для ОСОБА_2 , відсутність у нього інших рідних, проживання його у місті, яке перебуває під постійними обстрілами, усвідомлення позивачем права на спадкування за законом, вона повинна була вчинити активні дії для з`ясування відсутності зв`язку з братом більше одного року, та у подальшому вчинити дії для прийняття спадщини у встановлений ЦК України строк.
Доказів того, що у позивача були об`єктивні перешкоди для того, щоб цікавитися життям та долею свого двоюрідного брата матеріали справи не містять.
Проживання позивача за межами м. Запоріжжя не виключало її можливості спілкуватися зі спадкодавцем та бути обізнаною про обставини його життя та смерті.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, врахувавши релевантну та сталу практику касаційного суду у спірних правовідносинах, дійшов обґрунтованого висновку, що наведена позивачем обставина щодо необізнаності про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини сама собою не є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Також не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини введення в Україні воєнного стану, проживання позивача за межами м. Запоріжжя, оскільки позивач мала можливість вчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте протягом тривалого часу (більше року після відкриття спадщини) не вчиняла дій щодо прийняття спадщини і не навела переконливих аргументів про наявність перешкод у зверненні до нотаріуса вже після завершення визначеного законом строку на прийняття спадщини. Колегія також звертає увагу на те, що спадкоємець мала право направити таку заяву за допомогою засобів поштового зв`язку, але цим не скористалася, та не зазначила причин, які б перешкоджали їй вчинити цю дію.
Верховний Суд також відхиляє посилання позивача в касаційній скарзі на постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» щодо зміни строків прийняття спадщини, оскільки такі зміни були виключені на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 травня 2023 року № 469.
Висновок:
З огляду на те, що спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також на те, що внесені постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 зміни щодо строків прийняття спадщини, які були виключені ще у травні 2023 року, не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на вчинення дій з прийняття спадщини, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та надання їй додаткового строку для прийняття спадщини.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи про пропуск позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини після померлого двоюрідного брата з поважних причин зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме у тому контексті, який, на думку позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених нею позовних вимог. Проте згідно з положеннями статті 400 ЦПК України переоцінка доказів у справі знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Таким чином, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.