Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками негаторний та віндикаційний позови у практиці Верховного Суду, а саме:

1. Підхід ВС щодо категорії ефективного / неефективного способу захисту як самостійної підстави для відмови у позові. Розмежування негарного та віндикаційного позовів.

2. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном відповідно до ст. 391 ЦК України (Негаторний позов).

• 2.1. Основна характеристика негаторного позову.
• 2.2. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном відповідно до статті 391 ЦК України в окремих видах правовідносин.
• 2.3. Застосування статті 391 ЦК України у земельних правовідносинах.

3. Витребування майна із чужого незаконного володіння відповідно до ст. 387 ЦК України (Віндикаційний позов).

• 3.1. Основна характеристика віндикаційного позову.
• 3.2. Особливості витребування майна із чужого незаконного володіння в окремих видах правовідносин відповідно до статті 387 ЦК України.
• 3.3. Витребування земельних ділянок.
• 3.4. Витребування земельних ділянок лісогосподарського призначення.
• 3.5. Витребування інвестором об’єкта інвестування.
• 3.6. Витребування частки у майні, що є спільною сумісною власністю.

У рамках характеристики негаторного та віндикаційного позовів акцентовано на наступному:

1. Підхід ВС щодо категорії ефективного / неефективного способу захисту як самостійної підстави для відмови у позові. Розмежування негарного та віндикаційного позовів

ВП ВС зазначає, що розглядаючи справу суд має з`ясувати:

1) Чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;

2) Чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача;

3) Чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Судове рішення про задоволення позову буде ефективним тоді, якщо забезпечить належний захист, відновлення права чи інтересу саме у тому судовому процесі, у якому це рішення ухвалене, і останнє можливо виконати, застосувавши відповідні юридичні механізми.

Таким чином, не є ефективним засобом юридичного захисту таке судове рішення про задоволення позову, яке:

• не дозволяє захистити, відновити відповідне право або інтерес позивача;
• створює передумови для іншого судового процесу, у якому має відбутися такий захист або відновлення (встановлює факти, які сторони можуть надалі використовувати як преюдиційні, або на підставі яких можливий перегляд іншого судового рішення, що набрало законної сили, за нововиявленими обставинами);
• об`єктивно неможливо виконати, хоча зміст спірних правовідносин зумовлює потребу у судовому рішенні, що підлягає виконанню.

Судова практика:

• Ухвала ВП ВС від 20.09.2023 у справі № 592/11227/20: ВП ВС повернуто справу № 592/11227/20 (провадження № 14-100цс23), яку передано КЦС ВС з метою відступу, зокрема, від численних висновків ВП ВС про те, що обрання позивачем неефективного (неналежного) на думку суду способу захисту порушеного права може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

• Постанова КЦС ВС від 15.11.2023 у справі № 592/11227/20: Верховний Суд вважає необхідним звернути увагу на те, що законодавство не передбачає, що може бути лише один ефективний та належний спосіб захисту інтересу та/або порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За певних законодавчих умов, якщо визнання правочину недійсним не є обов`язковою умовою реалізації можливостей захисту прав, наданих c т. 388 ЦК України, то це ще не означає, що таке визнання правочину недійсним не може бути самостійним не менш ефективним способом захисту, якщо він відповідно до умов законодавства призводить до досягнення мети- захисту права та/або інтересу, зокрема, повернення законному власнику у титульне володіння його нерухомого майна. Частина 3 ст . 16 ЦК України визначає виключні випадки, за яких суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи, такої підстави для відмови у захисті цивільного права та інтересу особи, як обрання позивачем неефективного способу захисту, не містить жодна норма права. Більш того ч. 2 ст. 16 України ЦК прямо уповноважує суд захистити цивільне право або інтерес іншим способом, окрім перелічених у цій статті, який встановлений договором, встановлений законом (що кореспондує ч. 1 ст. 5 ЦПК України) чи встановлений судом у визначених законом випадках (чому відповідає ч. 2 ст. 5 ЦПК України).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є:

1. Відсутність або наявність у позивача володіння майном:

Відповідно до усталеної практики ВП ВС володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку (такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 60).

2. Відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння.

3. Особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

В основі розмежування лежить критерій володіння, оскільки:

• Якщо порушено правомочність володіння – застосовується віндикаційний позов.
• Якщо створюються перешкоди в користуванні – негаторний позов.

2. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном відповідно до ст. 391 ЦК України (Негаторний позов)

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто заявити негаторний позов.

Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Вимоги про визнання незаконним (недійсним) рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. Постанова ВП ВС від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18.

Постанова ВП ВС від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18:

Для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (ст . 391 ЦК України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи.

Судове рішення про задоволення такого позову, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.

При цьому оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного нерухомого майна або документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права іпотеки за відповідачем, не є ефективним способом захисту прав власника від описаного вище порушення.

2.1. Основна характеристика негаторного позову

Негаторний позов характеризується наступними ознаками:

1. Негаторний позов застосовується лише якщо сторони не перебувають у договірних відносинах;
2. Власник (титульний володілець), який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні;
3. Сутністю вимог за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом;
4. Таке «порушення» має неправомірний характер;
5. До вимог за негаторним позовом строки позовної давності не можуть застосовуватися.

Постанова КГС ВС від 25.05.2021 у справі № 910/91/20:

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має- перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Щодо формулювання позовних вимог:

• Постанова КЦС ВС від 26 квітня 2022 року у справі № 378/1194/20:

Зазначення позивачем у позовній заяві про вилучення у відповідача земельної ділянки, а не її повернення не має правового значення для вирішення справи, оскільки таке формулювання позовної вимоги не спростовує змісту негаторного позову як способу захисту та права, на захист якого він поданий.

• Постанова КГС ВС від 16 червня 2021 року у справі № 909/50/20:

Як вимога про повернення земельної ділянки, так і вимога про її звільнення фактично спрямовані на усунення перешкод, пов`язаних з реалізацією права власності та/або користування землею, а формулювання такої вимоги є правом позивача відповідно до ст. 14 ГПК України та не суперечать ст. 391 ЦК України. Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. За таких обставин господарські суди, встановивши належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду комунальної власності та відсутність на ній належного відповідачу нерухомого майна, мали підстави дійти висновку про задоволення позовних вимог у вказаній частині на підставі норм ст. 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України.

2.2. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном відповідно до статті 391 ЦК України в окремих видах правовідносин

1. Щодо застосування ст. 391 ЦК України у разі заволодіння земельними ділянками, обмеженими у цивільному обороті:

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи України та ВК відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Постанова ВП ВС від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14.

2. Щодо земельних ділянок природо-заповідного фонду:

Фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об’єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, законодавством заборонено. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Закону № 2456-XII слід розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов’язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її як об’єкт права приватної власності. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. Постанова ВП ВС від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц.

3. Щодо земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології:

Землі історико-культурного значення, на яких розташовані пам`ятки археології віднесено до категорії особливо цінних земель, а тому повернення земельної ділянки історико-культурного значення фонду державі слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. Постанова КЦС ВС від 17 травня 2023 року у справі № 748/1335/20.

4. Щодо застосування ст. 391 ЦК України в орендних правовідносинах:

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. (цей висновок уточнено згідно із постановою ВП ВС у справі № 359/3373/16-ц– «Зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками»). У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Постанова ВП ВС від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Постанова ВП ВС від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17.

Орендар,який на підставі договору оренди правомірно володіє нерухомим майном, має право звернутися як до третіх осіб, так і до власника із негаторним позовом та вимагати усунення перешкод у користуванні ним. Для задоволення такого позову необхідно встановити об`єктивно існуючі перешкоди у здійсненні орендарем своїх правомочностей з боку таких осіб. Постанова ВП ВС від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17.

2.3. Застосування статті 391 ЦК України у земельних правовідносинах

Позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, не пов’язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об’єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача. При цьому порушені права власника земельної ділянки можуть бути відновлені шляхом зобов’язання винної особи за власні кошти привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу. Постанова КЦС ВС від 06 березня 2018 року у справі № 607/15489/15-ц.

Зайняття земельних ділянок шляхом часткового накладення земельних ділянок треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тому у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном– негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок. Тому задоволення вимоги про витребування земельної ділянки в порядку віндикації з посиланням як на правову підставу такої вимоги на ст. 388 ЦК України не підлягає задоволенню. Постанови КЦС ВС від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17; від 18 липня 2022 року у справі № 535/475/20; від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19.

3. Витребування майна із чужого незаконного володіння відповідно до ст. 387 ЦК України (Віндикаційний позов)

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов’язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Постанова ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16.

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Постанова ВП ВС від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц.

Законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою («титулом»). Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та інші), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом. Позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, договір тощо). Постанова КГС ВС від 17 квітня 2018 року у справі № 924/872/16.

3.1. Основна характеристика віндикаційного позову

Віндикційний позов характеризується наступними ознаками:

1. Віндикаційний позов застосовується лише якщо сторони не перебувають у договірних відносинах;
2. Позивачем є неволодіючий власник (титульний володілець);
3. Відповідачем є незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний);
4. Об’єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначена річ, яка існує в натурі на момент подання позову;
5. Сутністю вимог за віндикаційним позовом є повернення майна законному власнику як фактично, так і юридично, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах;
6. До вимог за віндикаційним позовом застосовуються загальні строки позовної давності.

3.2. Особливості витребування майна із чужого незаконного володіння в окремих видах правовідносин відповідно до статті 387 ЦК України

1. Щодо земель, наданих у користування для потреб залізничного транспорту:

Колегією суддів (https КЦС у складі ВС передано справу № 446/478/19 на розгляд ВП ВС: з підстав наявності виключної правової проблеми, яка полягає у вирішенні питання, чи є ефективним (належним) способом захисту права АТ «Українська залізниця» у подібних правовідносинах:- оскарження (визнання недійсним/незаконним та скасування) рішення органу місцевого самоврядування (сільської/селищної/міської ради) та виданого на його підставі Державного акта на право приватної власності (або іншого правовстановлючого документа) на спірну земельну ділянку та/або;- витребування майна із чужого незаконного володіння (спірної земельної ділянки) (віндикаційний позов) або;-усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (спірною земельною ділянкою) (негаторний позов).

У разі, якщо на земельну ділянку, що перебуває в постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», частково накладається земельна ділянка, надана у власність фізичної особи, належним способом захисту права АТ «Укрзалізниця» є витребування земельної ділянки та тільки тієї частини, що накладається на смугу відведення залізниці. У такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа- набувач майна, суду слід з`ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на смугу відведення залізниці, чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна. ВП ВС залишила у силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні позову відмовлено, у зв’язку зі спливом строку позовної давності. Постанова ВП ВС від 12 березня 2024 року у справі № 446/1206/21.

2. Щодо витребування майна у правовідносинах із реалізації заставного майна:

• Банк-кредитор як іпотеко- та заставодержатель, який не отримав належного задоволення своїх вимог за забезпечувальними договорами, може витребувати в інтересах боржника заставне майно у переможця аукціону на підставі статті 1212 ЦК України, а у разі, якщо це майно буде відчужене третій особі,– витребувати його від неї на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України. Для цього немає потреби окремо оскаржувати результати аукціону та договір купівлі-продажу, яким оформлений продаж заставного майна на аукціоні. Заявлення банком у власних інтересах і в інтересах боржника вимоги про скасування запису не є необхідним для ефективного захисту цих інтересів. Постанова ВП ВС від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16.

• Позов про витребування нерухомого майна є належним способом захисту прав іпотекодавця, який вважає, що його право порушене державною реєстрацією права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя). Вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на таке майно не є необхідним для відновлення його права. Водночас у цій справі майно не було відчужене третій особі, однак ВП ВС виснувала про витребування у порядку віндикації. Постанова ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19.

3.3. Витребування земельних ділянок:

• Об`єктом віндикаційного позову можуть бути лише індивідуально-визначені речі, тобто індивідуально визначене майно або ж майно, яке хоча і наділене родовими ознаками, проте якимось чином індивідуалізоване. Фізичні характеристики об`єкта нерухомості включають зокрема місце розташування, форму, розміри, тобто визначають конкретні показники залежно від об`єкта нерухомості.

Сукупність цих характеристик визначає індивідуальні ознаки об`єкту нерухомості, тобто ці ознаки характеризують та відрізняють різні об`єкти нерухомості, що дає змогу їх ідентифікувати. Вирішуючи питання про наявність підстав для витребування у відповідача земельної ділянки, судам належить керуватись тим, що земельна ділянка- це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Площа земельної ділянки вираховується як площа проекції межі земельної ділянки на площину проекції, в якій встановлена геодезична система координат.

Межі земельної ділянки фіксуються у землевпорядній документації (кадастровому плані земельної ділянки) та виносяться на місцевість (у натуру) на підставі технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки із оформленням акта винесення меж земельної ділянки в натуру.

Місце розташування земельної ділянки фіксується прив`язкою її меж і крайніх точок до мережі координат (геодезичної мережі). Таким чином, земельна ділянка- це індивідуально визначена річ. Постанова КЦС ВС від 13 листопада 2019 року у справі № 759/13986/17-ц.

• Якщо під час судового розгляду за позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння спірне майно було передано відповідачем іншій особі в тимчасове користування, суд відповідно до ст 33 ЦПК України за клопотанням позивача залучає цю особу як співвідповідача. При цьому повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) в повній мірі не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право користування земельною ділянкою, й земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як користуватися, так і розпоряджатися. А тому витребування спірної земельної ділянки у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна. Для такого витребування оскарження договору оренди, укладеного із останнім набувачем, не є необхідним. Постанова КЦС ВС від 12 січня 2022 року у справі № 687/425/20.

• Необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, про те, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво, а не його забудовник. Ухвала КГС ВС від 22 травня 2024 року у справі № 914/1785/22 Постанова ВП ВС від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22.

3.4. Витребування земельних ділянок лісогосподарського призначення

Вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку ст. 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що особи, яким були відчужені заліснені земельні ділянки, проявивши розумну обачність, не могли не знати про незаконність набуття ними цих земельних ділянок та не можуть вважатися такими, що покладалися на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.

У цьому разі Верховний Суд виходить із того, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 та ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі ст. 10 Лісового кодексу України, ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб’єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до ст. 12 Лісового кодексу України, громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена у разі успадкування лісів згідно із законом.

Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь — без обмеження їх площі. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Постанова ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц; Ухвала ВП ВС від 19 лютого 2025 року у справі №369/11062/17.

3.5. Витребування інвестором об’єкта інвестування

Велика Палата Верховного Суду частково відступила від правового висновку Верховного Суду України щодо обсягу прав інвестора на об’єкт інвестування, визначивши, що інвестор після виконання умов інвестиційного договору набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об’єкт і, після завершення будівництва об’єкта нерухомості, набуває права власності на об’єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об’єкт за собою.

Відтак забудовник позбавлений права відчужувати об’єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи, а інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об’єкта інвестування від будь-якої іншої особи (статті 387, 388 ЦК України).Водночас не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (стаття 228 ЦК України).

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17.

3.6. Витребування частки у майні, що є спільною сумісною власністю

Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 1/2 ідеальної частки спірного будинку та земельної ділянки, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/2 спірного будинку та 1/2 земельної ділянки, а за ОСОБА_4 права власності на 1/2 цих житлового будинку та земельної ділянки.

Такий висновок узгоджується з постановою ВСУ від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, у якій витребувано від відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з`ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі.

Виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, передбачено у ст. 364, а поділ майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано у ст. 367 ЦК України. Вказане уможливлюється після витребування ½ спірного нерухомого майна на користь позивачки.

З урахуванням наведеного ВП ВС відступила від висновку ВСУ, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі №6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку КЦС ВС в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

Постанова ВП ВС від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19.

Першоджерело - https://tinyurl.com/3r6eccdv