Негаторний та віндикаційний позови у практиці Верховного Суду

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками практику Верховного Суду щодо негаторних та віндикційних позовів, а саме:

1. Підхід ВС щодо категорії ефективного / неефективного способу захисту як самостійної підстави для відмови у позові. Розмежування негарного та віндикаційного позовів.
2. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном відповідно до ст. 391 ЦК України (Негаторний позов).
3. Витребування майна із чужого незаконного володіння відповідно до ст. 387 ЦК України (Віндикаційний позов).

У рамках характеристики негаторних та віндикаційних позовів акцентовано на наступному:

1. Підхід ВС щодо категорії ефективного / неефективного способу захисту як самостійної підстави для відмови у позові. Розмежування негарного та віндикаційного позовів

Застосування конкретного способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема, реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач, а у разі неможливості такого відновлення – гарантувати отримання компенсації. Судове рішення, ухвалене на користь позивача, не має спонукати його знову звертатися за захистом до суду.

ВП ВС зазначає, що розглядаючи справу суд має з`ясувати:

1) Чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;
2) Чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача;
3) Чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У цьому полягає принцип процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути як необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, так і необхідність вчинення позивачем інших, ніж виконання судового рішення, дій.

Судове рішення про задоволення позову буде ефективним тоді, якщо забезпечить належний захист, відновлення права чи інтересу саме у тому судовому процесі, у якому це рішення ухвалене, і останнє можливо виконати, застосувавши відповідні юридичні механізми. Із цього слідує, що не є ефективним засобом юридичного захисту таке судове рішення про задоволення позову, яке:

(не дозволяє захистити, відновити відповідне право або інтерес позивача;
створює передумови для іншого судового процесу, у якому має відбутися такий захист або відновлення (встановлює факти, які сторони можуть надалі використовувати як преюдиційні, або на підставі яких можливий перегляд іншого судового рішення, що набрало законної сили, за нововиявленими обставинами);
об`єктивно неможливо виконати, хоча зміст спірних правовідносин зумовлює потребу у судовому рішенні, що підлягає виконанню.

Судова практика:

Ухвала ВП ВС від 20.09.2023 у справі № 592/11227/20: 20.09.2023 ВП ВС повернуто справу № 592/11227/20 (провадження № 14-100цс23), яку передано КЦС ВС з метою відступу, зокрема, від численних висновків ВП ВС про те, що обрання позивачем неефективного (неналежного) на думку суду способу захисту порушеного права може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Окрема думка суддів ВП ВС від 20.09.2023 у справі № 592/11227/20: «Відмовляючи особі у вирішенні ініційованого нею спору через неефективність обраного способу (якщо такий передбачений законом), суди фактично можуть обмежувати право такої особи на доступ до суду, адже, по суті, в таких справах факт наявності в особи доступу до засобів правового захисту є ілюзорним і, як наслідок, буде спрямований лише для того, щоб їй повідомили, що обраний нею спосіб захисту не допоможе їй у відновленні її порушеного права, хоч обраний нею спосіб є одним із можливих та, зокрема, таким, що також може відновити порушене право чи інтерес».

Постанова КЦС ВС від 15.11.2023 у справі № 592/11227/20: Верховний Суд вважає необхідним звернути увагу на те, що законодавство не передбачає, що може бути лише один ефективний та належний спосіб захисту інтересу та/або порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За певних законодавчих умов, якщо визнання правочину недійсним не є обов`язковою умовою реалізації можливостей захисту прав, наданих cт. 388 ЦК України, то це ще не означає, що таке визнання правочину недійсним не може бути самостійним не менш ефективним способом захисту, якщо він відповідно до умов законодавства призводить до досягнення мети – захисту права та/або інтересу, зокрема, повернення законному власнику у титульне володіння його нерухомого майна. Частина 3 ст. 16 ЦК України визначає виключні випадки, за яких суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи, такої підстави для відмови у захисті цивільного права та інтересу особи, як обрання позивачем неефективного способу захисту, не містить жодна норма права. Більш того ч. 2 ст. 16 ЦК України прямо уповноважує суд захистити цивільне право або інтерес іншим способом, окрім перелічених у цій статті, який (1) встановлений договором, (2) встановлений законом (що кореспондує ч. 1 ст. 5 ЦПК України) чи (3) встановлений судом у визначених законом випадках (чому відповідає ч. 2 ст. 5 ЦПК України).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є:

1) Відсутність або наявність у позивача володіння майном; Відповідно до усталеної практики ВП ВС володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. (Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 60).

2) Відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння;

3) Особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння”.

Судова практика: постанова ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Одночасне пред’явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов) є неможливим. Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного , так і негаторного позову – відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів. Постанова ВП ВС від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.

У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

Не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки «шляхом знесення об’єкта нерухомості», оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. За наявності підстав витребувати спірну земельну ділянку з незаконного володіння кінцевої набувачки суд може у цій частині вимогу, яку заявив прокурор, задовольнити. Відмова в іншій частині вимоги (про знесення спорудженого на тій ділянці об’єкта нерухомості) не перешкоджає державі після її введення у володіння спірною земельною ділянкою заявити позов про демонтаж спорудженого на ній нерухомого майна. Вирішення вимоги про витребування на користь власника земельної ділянки з володіння іншої особи не є вирішенням долі спорудженого на ній об’єкта нерухомості та питання про права на нього. Інакше кажучи, захист належного власникові права володіння земельною ділянкою шляхом введення останнього у володіння нею (внесення запису (відомостей) про право власності до відповідного державного реєстру) не означає, що у всіх випадках цей власник зможе надалі обґрунтувати правомірність втручання у права на повагу до житла та мирного володіння на об’єкт, споруджений на цій ділянці. Постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

2. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном відповідно до ст. 391 ЦК України (негаторний позов)

Власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном (ч. 1 ст. 391 ЦК України), тобто заявити негаторний позов.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов’язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов’язаних із позбавленням його володіння майном. Постанова ВП ВС від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.\

Приклади:

Неправомірне перебування майна третіх осіб у виробничих приміщеннях власника і необхідність їх звільнення;
Унеможливлення підходів і під’їздів до будинку власника й потреба усунення таких перешкод;
Неправомірне зайняття жилих приміщень власника і необхідність виселення громадян;
Заборона суборендареві користуватися нежитловим приміщенням після укладення договору суборенди (вимкнення опалення, світла та ін. ;
Створення штучних перешкод у землекористуванні власникам чи орендарям земельних ділянок тощо.

Щодо відповідності задоволення вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу державної влади критеріям ефективності та належності способу захисту порушеного права. Постанови ВП ВС від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

Вимоги про визнання незаконним (недійсним) рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. Постанова ВП ВС від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18.

Негаторний позов характеризується наступними ознаками:

Негаторний позов застосовується лише якщо сторони не перебувають у договірних відносинах;
Власник (титульний володілець), який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні;
Сутністю вимог за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом;
Таке «порушення» має неправомірний характер;
До вимог за негаторним позовом строки позовної давності не можуть застосовуватися.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має – перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Постанова КГС ВС від 25.05.2021 у справі № 910/91/20.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Встановлення саме зазначених обставин входить до предмета доказування у справах за такими позовами. Для задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні власником належним йому майном необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, оскільки право власності має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Постанова КГС ВС від 22.09.2021 у справі № 916/798/17.

3. Витребування майна із чужого незаконного володіння відповідно до ст. 387 ЦК України (віндикаційний позов)

Віндикаційний позов характеризується наступними ознаками:

Віндикаційний позов застосовується лише якщо сторони не перебувають у договірних відносинах;
Позивачем є неволодіючий власник (титульний володілець);
Відповідачем є незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний);
Об’єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначена річ, яка існує в натурі на момент подання позову;
Сутністю вимог за віндикаційним позовом є повернення майна законному власнику як фактично, так і юридично, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах;
До вимог за віндикаційним позовом застосовуються загальні строки позовної давності.

Судова практика:

Постанова ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16:

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов’язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Постанова ВП ВС від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц:

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Постанова КГС ВС від 15 травня 2018 року у справі № 923/630/17:

Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Під незаконним володінням розуміється:

фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю);
або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму);
або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Постанова КГС ВС від 17 квітня 2018 року у справі № 924/872/16:

Законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою («титулом»). Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та інші), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом. Позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, договір тощо).

Постанова ВП ВС від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18:

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути індивідуально визначена річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України.

Першоджерело - https://tinyurl.com/2awp23nf