Недоведеність того, що визначення місця проживання дітей з батьком відповідає їхнім найкращим інтересам, є підставою для відмови у позові
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2026 року у справі № 760/7331/22
Короткий зміст позовних вимог:
У червні 2022 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.
Позов обґрунтовано тим, що 03 травня 2012 року сторони уклали шлюб. У сторін на території України народились двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
29 травня 2013 року позивач надав дозвіл на виїзд дітей у супроводженні матері до Києва, однак до цього часу діти не повернуті до Федеративної Республіки Німеччина.
З 29 серпня 2013 року в Міністерство юстиції України подавались клопотання про повернення дитини до Федеративної Республіки Німеччина.
30 вересня 2013 року до ГТУЮ в м. Києві відповідач надала пояснення, у яких вона відмовляється добровільно повернути дітей до Федеративної Республіки Німеччина.
01 листопада 2018 року, 15 листопада 2018 року, 17 січня 2019 року, 07 лютого 2019 року на засіданнях комісії органом опіки та піклування прийнято рішення про доцільність зміни порядку участі позивача у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми та встановлено порядок: кожного другого тижня місяця в суботу та неділю з 10:00 до 18:00. У ході розгляду звернень позивача, службою вживались заходи щодо встановлення місця перебування дітей, працівники служби з травня 2017 року неодноразово здійснювали виходи за останньою відомою адресою проживання дітей, однак потрапити до помешкання не вдалось.
Оскільки відповідач чинить перешкоди позивачу бачитись з дітьми, з цих підстав просить позов задовольнити та визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з їхнім батьком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Солом`янський районний суд міста Києва рішенням від 14 грудня 2023 року, яке залишив без змін Київський апеляційний суд постановою від 29 травня 2024 року, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд, з яким погодився апеляційний суд, виходив з підстав його недоведеності, а також акцентував увагу на тому, що докази, які долучив позивач до справи датовані достатньо давнім періодом, 2019 - 2020 роками, при тому, що позов подано в червні 2022 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
У касаційній скарзі як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вказує, що дії відповідача перешкоджають гармонійному зростанню дітей у турботі та піклуванні з боку обох батьків.
Позиція Верховного Суду:
Враховуючи вказані норми матеріального права, встановлені судами обставини, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_4 не надав суду доказів, які б свідчили про те, що визначення місця проживання дітей разом з батьком буде відповідати їх найкращим інтересам.
Доказів неналежного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків матеріали справи не містять.
Клопотань про виклик свідків та витребування доказів позивач в суді першої інстанції не заявляв.
Крім того, батько не позбавлений можливості забезпечувати дітей матеріально, брати участь у їх вихованні, спілкуватися з дітьми, а у випадку вчинення перешкод у цьому вирішити такий спір у порядку, встановленому законом.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України», та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та апеляційної інстанції.
Викладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.