Недоведеність підроблення розписки та відсутність підстав для призначення повторної експертизи виключають задоволення вимог про недійсність правочину
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2026 року у справі № 192/2257/19
Короткий зміст позовних вимог:
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору та умов договору позики недійсними.
Позов обґрунтовано тим, що в провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська знаходиться цивільна справа № 175/860/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів в сумі 64 000,00 дол. США, що станом на час укладення угоди за курсом Національного банку України складало 1 729 280,00 грн.
ОСОБА_2 до матеріалів справи долучив копію розписки від 27 січня 2019 року, останній абзац якої містить наступне визначення: «У випадку порушення строків повернення позики, зобов`язуюсь сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка починає нараховуватись з наступного дня, коли грошове забезпечення мало бути виконане та закінчується днем, який передував даті погашення боргу, а також проценти в порядку частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 24 % від суми боргу».
Вважає, що в розписці мало місце підробка даних, оскільки він не робив рукописного допису цифр «24», оскільки не мав ніколи наміру укладати правочин на таких умовах, а тим паче брати на себе зобов`язання щодо виплати 24 % річних від суми боргу.
Також вказує, що в розписці неможливо встановити рік написання розписки і неправильно зазначено номер паспорта позивача, а адреса місця проживання позивача, вказана в розписці, взагалі не існує.
У зв`язку з чим позивач (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) просив суд:
- визнати недійсним договір позики грошових коштів на суму 64 000,00 дол. США, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
- визнати договір позики грошових коштів на суму 64 000,00 дол. США, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 надав розписку від 27 січня 2019 року недійсним, в частині умови, що «у випадку порушення строків повернення позики, зобов`язуюсь сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка починає нараховуватись з наступного дня, коли грошове забезпечення мало бути виконане та закінчується днем, який передував даті погашення боргу, а також проценти в порядку частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 24 % від суми боргу».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Солонянський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 27 грудня 2024 року, яке Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 липня 2025 року залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 910/14228/21, від 27 січня 2025 року у справі № 910/14503/23, від 21 травня 2025 року у справі № 205/682/22.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у призначенні комплексної почеркознавчої та технічної експертизи. Скаржник стверджує, що ключове значення для справи має перевірка справжності запису про «24 % річних» у розписці, оскільки, на його думку, цей запис був дописаний пізніше. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у призначенні комплексної експертизи, хоча попередні висновки експертів не дали відповідей на всі поставлені питання. Також зазначається, що відповідач ухилявся від надання зразків для дослідження, а суди не застосували наслідки, передбачені статтею 109 ЦПК України.
На думку скаржника, суди не надали належної оцінки консультативному висновку ТОВ «Експертно-дослідна служба України» від 18 вересня 2023 року щодо можливого дописування цифри «24», а обмежилися суперечливими експертними висновками. Це, на його переконання, свідчить про неповне дослідження обставин справи.
Суди вийшли за межі позовних вимог. Скаржник наголошує, що він просив визнати договір позики недійсним, а не встановити, чи є він укладеним або неукладеним. Проте суди аналізували питання укладеності договору та дійшли висновку, що договір є укладеним, чим, на думку заявника, вийшли за межі позовних вимог.
Позиція Верховного Суду:
З матеріалів справи відомо, що підставою заявлених вимог є твердження про підроблення розписки та відсутність у позивача волевиявлення на укладення відповідного правочину.
Разом із тим такі доводи були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій та не знайшли свого підтвердження належними і допустимими доказами.
Так, відповідно до висновку експертів № СЕ-19/104-24/18608-ПЧ від 11 червня 2024 року встановлено, що рукописні записи, наявні у розписці від 27 січня 2018 року, за винятком фрази «… у розмірі 24 % річних від суми боргу», виконані саме позивачем. Також експертизою підтверджено, що підпис від імені позивача у зазначеному документі виконано ним особисто.
Оцінюючи зазначений доказ у сукупності з іншими матеріалами справи, суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність тверджень позивача щодо підроблення розписки, невиконання ним рукописного тексту та підпису. Встановлені експертним дослідженням обставини свідчать про те, що відомості, зазначені в розписці, були внесені самим позивачем, а тому відсутні підстави вважати їх недостовірними або такими, що не відповідають дійсності.
Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, під час проведення судової почеркознавчої експертизи та надання пояснень у судовому засіданні експерти вказали, що через незначний обсяг графічної інформації, який міститься у цифровому записі «24», його стислість та спрощену структуру будови неможливо встановити автора такого запису з необхідним ступенем категоричності.
Допитані в судовому засіданні судові експерти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтримали свій висновок від 11 червня 2024 року і показали суду, що оскільки цифрові записи «24» мають дуже спрощену структуру будови, тому наявного матеріалу об`єкта дослідження недостатньо для можливості прийняття будь-якого категоричного висновку, чи виконаний вказаний напис ОСОБА_1 чи ні.
Отже, висновок експертів не підтверджує ні виконання цього запису позивачем, ні його виконання іншою особою. За таких обставин самі по собі твердження позивача про внесення зазначеного запису іншою особою ґрунтуються виключно на припущеннях та не підкріплені належними доказами, що відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства виключає можливість покладення таких тверджень в основу судового рішення.
Доводи касаційної скарги про безпідставну відмову судів у призначенні комплексної почеркознавчої та технічної експертизи не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, для з`ясування обставин справи вже було проведено судову почеркознавчу експертизу, висновок якої досліджено судом разом з іншими доказами. Незгода сторони з результатами проведеної експертизи сама по собі не свідчить про обов`язковість призначення нової або додаткової експертизи.
Не заслуговують на увагу і доводи скаржника щодо незастосування судами наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України, оскільки матеріали справи не містять належних доказів того, що встановлені цією нормою процесуального закону умови для їх застосування були наявні.
Посилання заявника на неналежну оцінку консультативного висновку ТОВ «Експертно-дослідна служба України» від 18 вересня 2023 року Верховний Суд відхиляє, оскільки наведені у касаційній скарзі аргументи фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Безпідставними є і доводи про вихід суду за межі позовних вимог. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановлюючи наявність чи відсутність підстав для визнання договору недійсним, суди були зобов`язані перевірити, зокрема, обставини його укладення та виникнення між сторонами відповідних прав і обов`язків. Така оцінка не свідчить про вихід за межі заявлених вимог, а є необхідною складовою вирішення спору про дійсність правочину.
Висновок:
Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином дослідивши подані сторонами докази та надавши їм оцінку відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, дійшли правильного висновку про недоведеність обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог. Підстав для переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи та іншого висновку щодо результатів розгляду спору колегія суддів не вбачає.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 910/14228/21, від 27 січня 2025 року у справі № 910/14503/23, від 21 травня 2025 року у справі № 205/682/22 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.