Недопустимість, неналежність чи недостовірність доказів?
Відповідь підготувала Ірина Гловюк, адвокатка, докторка юридичних наук, професорка, членкиня Ради комітету з питань кримінального права та процесу НААУ, членкиня Комітету із конституційного правосуддя та прав людини Ради адвокатів Одеської області
Фахові коментарі
26.09.2025

Необхідно чітко розмежовувати ці категорії, реагуючи на процесуальні порушення у кримінальному провадженні. Проілюструємо це на кейсі, який дійшов до Верховного Суду.

Суд першої інстанції визнав недопустимими такі докази:

- протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №051626, враховуючи, що він сам по собі за відсутністю інших належних та допустимих доказів не може бути беззаперечним доказом винуватості особи у вчиненні саме кримінального правопорушення, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, адже не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не доказує співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Окрім цього вказаний протокол також визнаний і неналежним доказом;

- додаток до протоколу про адміністративне правопорушення - схему місця ДТП, яка має ряд недоліків, а саме: по-перше, не містить даних про серію та номер протоколу про адміністративне правопорушення до якого вона додається; по-друге, в ній зазначені місце і час ДТП 28 квітня 2019 року о 12:30 в с. Угринів по вул. Галицькій, 25, що не збігається з місцем і часом вказаним в протоколі (28 квітня 2019 року о 13:18 в с. Угринів по вул. Галицькій, 1); по-третє, у ній не вказано: сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив`язка об`єктів та слідів; координати місця зіткнення відносно сталих орієнтирів; розташування дорожніх знаків, зокрема знаків пріоритету. З урахуванням вищевказаного, зважаючи, що схема місця ДТП складена з порушеннями та не відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом №1395 від 07 листопада 2015 року «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», схема місця ДТП визнана судом як неналежний і недопустимий доказ винуватості ОСОБА_7 (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/129045035).

Нагадаємо, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 КПК України), а допустимим є той доказ, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України (ч. 1 ст. 86 КПК України).

Достовірність доказів не має дефініції у КПК України, утім, у доктрині є пропозиція її розуміти як процесуальну властивість доказів, що відображає безсумнівність їх змісту, встановлену суб’єктом доказування в ході здійснення перевірки та оцінки доказів, і придатність на її основі використовуватися для встановлення фактів й обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (Тепак С.Я. Сутність достовірності доказів як їх процесуальної властивості у кримінальному провадженні: доктринальні підходи і судова практика. Право і суспільство. 2022. № 5. С. 270-278. DOI https://doi.org/10.32842/2078-3736/2022.5.40 С. 276)

Формулювання та виклад підстав визнання доказів у вищепроцитованій ситуації недопустимими свідчать про аналіз їх змісту, а не порядку збирання у кримінальному провадженні. Недоліки схеми місця ДТП викликають сумніви у точному відображенні обставин та повноті фіксування, що ніяк не впливає на допустимість фактичних даних, утім, викликає сумніви у їх достовірності. Формулювання «протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №051626, враховуючи, що він сам по собі за відсутністю інших належних та допустимих доказів не може бути беззаперечним доказом винуватості особи у вчиненні саме кримінального правопорушення» вказує на оцінку достатності доказів, яка стосовно одного доказу здійснюватися не може, бо достатність доказів є властивістю сукупності доказів. Стаття 94 КПК України вказує, що саме сукупність зібраних доказів оцінюється з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення

Верховний Суд звернув увагу на те, що:

  • практика Верховного Суду переконливо свідчить, що лише факт, що схема була отримана до внесення відомостей до ЄРДР, оскільки складена у рамках оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення, не свідчить про недопустимість такого доказу, враховуючи, що вона була складена під час здійснення передбаченої законом процедури на момент фіксування наслідків ДТП (до прикладу див. постанову від 09 квітня 2019 року у справі № 740/5033/15-к, провадження № 51-152 км 20);

  • недоліки схеми ДТП, які суди пов`язують з недотриманням вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом №1395 від 07 листопада 2015 року «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», не можуть тягнути за собою визнання доказу недопустимим, оскільки такі наслідки мають місце лише при істотному порушенні порядку отримання, встановленому КПК. Недоліки, про які йдеться у вироку місцевого суду та ухвалі апеляційного суду, можуть призвести до визнання доказів недостовірними (такими, що не відповідають об`єктивній дійсності) або неналежними (такими, що не спроможні встановлювати наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню), але не недопустимими (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/129045035).

Отже, при дослідженні доказів у судовому провадженні необхідно чітко відмежовувати обставини, які свідчать про те, що при збиранні доказів були порушені норми закону, та оцінку змісту доказу. Адже оцінка змісту доказу у контексті його здатності встановити певні обставини може свідчити про неналежність доказів (якщо характер фактичних даних такий, що унеможливлює беззаперечне встановлення предмету доказування) або недостовірність доказів (їх нездатність об’єктивно підтвердити обставини предмету доказування). Правильне розмежування є запорукою правильного обґрунтування клопотання чи правової позиції у цілому, що може вплинути на задоволення клопотання та врахування факту неналежності або недостовірності фактичних даних у вироку, у тому числі у аспекті достатності сукупності доказів для доказування винуватості поза розумним сумнівом.