У законодавстві України не передбачено для осіб, які страждають на психічні розлади, можливості обмеження їх дієздатності за минулий період
Короткий зміст вимог заяви:
У лютому 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Управління соціальної підтримки населення Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради, звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту, а саме просив визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обмежено дієздатним з дитинства з 2002 року.
Заяву обґрунтовано тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року у справі № 334/4014/20 ОСОБА_2 відмовлено у задоволені заяви про визнання її онука ОСОБА_1 недієздатним.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року скасовано, заяву ОСОБА_2 задоволено частково, обмежено цивільну дієздатність ОСОБА_1 та встановлено над ним піклування.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2021 року у справі № 334/8453/21 встановлено піклування над обмежено дієздатним ОСОБА_1 , призначено піклувальником ОСОБА_2 .
Зазначає, що ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства, що підтверджується медичними документами, випискою з акта огляду Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), довідкою до акта огляду МСЕК.
Відповідно до листа Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької міської ради від 14 вересня 2021 року № 4766-двп з 2002 року ОСОБА_1 встановлено діагноз «легка розумова відсталість» внаслідок резидуально-органічного ураження головного мозку з порушенням поведінки.
Під час розгляду справи № 334/4014/20 про визнання ОСОБА_1 недієздатним було призначено та проведено судово-психіатричну експертизу, на розгляд якої постановлено питання про визначення часу, з якого особа є недієздатною. Проте експерт не надав відповіді на це запитання. У зв`язку із цим її онук позбавлений права на отримання соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю».
Зважаючи на те, що оглядом МСЕК встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства, є підстави для визнання його обмежено дієздатним з дитинства. У зв`язку з цим йому можуть виплатити державну соціальну допомогу за минулий час.
З урахуванням уточнених вимог ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме визнати, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є обмежено дієздатним з дитинства з 2002 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення:
Ленінський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 28 травня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_2 , відмовив.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд керувався тим, що відповідно до статті 36 ЦК України обмеження цивільної дієздатності прямо пов`язане з набранням законної сили рішенням суду про обмеження дієздатності, а не з моментом виявлення обставин, що можуть бути підставами для обмеження дієздатності. Отже, ОСОБА_1 є обмеженим у цивільній дієздатності з моменту набрання законної сили постановою Запорізького апеляційного суду м. Запоріжжя у справі № 334/4014/20.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_2 , оскаржив його в апеляційному порядку.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не врахував, що жодна норма закону не перешкоджає встановленню юридичного факту, про яке просить заявник, оскільки у справі № 334/4014/20 (за заявою ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 недієздатним та встановлення опіки) час набуття обмеженої дієздатності ОСОБА_1 не встановлювався, а експерт ухилився від відповіді на це питання. З урахуванням того, що за наслідками огляду МСЕК встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства, є підстави для визнання його обмежено дієздатним з дитинства, а саме з моменту діагностування відповідного захворювання.
Запорізький апеляційний суд постановою від 11 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє піклувальник ОСОБА_2 , залишив без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд, погодившись із висновками суду першої інстанції, також зазначив, що згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 09 грудня 2020 року № 526 не встановлено, що ступінь наявних психічних порушень ОСОБА_1 є таким, що суттєво впливає (обмежує) на його здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними з дитинства, а саме з 2002 року, водночас обставини, що вказують на наявність підстав для обмеження дієздатності ОСОБА_1 , експерт установив саме на час проведення цієї експертизи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала:
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 як його піклувальник, просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення про задоволення заяви, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, про те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що набуття інвалідності з дитинства саме собою є підставою для встановлення факту, що ОСОБА_1 є обмежено дієздатним з дитинства.
Суд апеляційної інстанції не роз`яснив заявнику у який саме спосіб та який орган має встановити час виникнення у ОСОБА_1 інвалідності, що спричинила обмеження дієздатності.
Позиція Верховного Суду:
У справі, що переглядається, ОСОБА_2 у порядку окремого провадження звернулась в інтересах обмежено дієздатного (з 17 серпня 2021 року відповідно до постанови Запорізького апеляційного суду м. Запоріжжя у справі № 334/4014/20) ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту його обмеженої дієздатності з дитинства з 2002 року.
Посилається на те, що ОСОБА_1 має інвалідність з дитинства, а у справі № 334/4014/20 суди не зазначили, що він обмежено дієздатний з 2002 року.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що у справі № 334/4014/20 за заявою ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 недієздатною особою та встановлення над ним опіки за наслідками судово-психіатричної експертизи не встановлено часу настання обмеження дієздатності, водночас момент настання інвалідності ОСОБА_1 не може не збігатися з моментом виникнення стану обмеженої дієздатності.
Верховний Суд не бере до уваги вказані доводи касаційної скарги з огляду на таке.
ОСОБА_2 помилково ототожнює факт першого діагностування у ОСОБА_1 ознак психічного розладу з моментом набуття статусу недієздатної / обмежено дієздатної особи. Суд, вирішуючи питання про обмеження дієздатності особи, встановлює не сам факт наявності чи відсутності психічного розладу особи (незалежно від встановлення / не встановлення групи інвалідності), а те, чи такий розлад істотно впливає на здатність цієї особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними на час вирішення справи про обмеження дієздатності такої особи у суді.
У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 викладено правовий висновок, що за змістом частини першої статті 39 ЦК України суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною.
Положення частини першої статті 36 ЦПК України передбачено право суду обмежити цивільну дієздатність фізичної особи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 38 ЦК України у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.
Згідно із частиною третьої статті 300 ЦПК України скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою такої фізичної особи, її піклувальника, членів сім`ї, органу опіки та піклування або її адвоката.
За наслідками тлумачення вказаних норм Верховний Суд зазначає, що у законодавстві України не передбачено для осіб, які страждають на психічні розлади, можливості обмеження їх дієздатності за минулий період, більше того, законодавство забезпечує особам, чия дієздатність обмежена, гарантії для поновлення дієздатності, зокрема шляхом перегляду рішень, якими вона обмежена, а також передбачає право осіб на безпосереднє звернення до суду про скасування рішень, якими обмежено їх дієздатність.
Тому датою, з якої суд обмежив дієздатність ОСОБА_1 , є дата набрання законної сили рішенням суду про це, а не дата встановлення інвалідності чи встановлення першого лікарського діагнозу про порушення його здоров`я.
З огляду на вказане посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на частину другу статті 40 ЦК України як на аналогію закону у цій справі є безпідставним.
Верховний Суд також зазначає, що у2002 році ОСОБА_1 було 9 років (малолітня особа), а малолітні та неповнолітні діти мають часткову (стаття 31 ЦК України) та неповну (стаття 32 ЦК України) цивільну дієздатність відповідно, а батьки (усиновлювачі) є їх законними представниками (стаття 242 ЦК України). Отже, дієздатність малолітніх та неповнолітніх дітей фактично обмежена до досягнення ними 18 років чи реєстрації шлюбу (стаття 34 ЦК України) або до надання їм повної цивільної дієздатності у разі працевлаштування за трудовим договором (з 16 років), державної реєстрації її як підприємця (з 16 років), вчинення запису, що є матір`ю або батьком дитини (стаття 35 ЦК України), тобто відповідно до норм закону, що не потребує ухвалення судового рішення про це.
Крім того, за змістом касаційної скарги очевидно, що ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , не погоджується з тим, що МСЕК під час огляду ОСОБА_1 , встановивши йому третю групу інвалідності та вказавши причину - інвалідність з дитинства, не встановила часу настання такої інвалідності.
Водночас незгода ОСОБА_2 зі змістом рішень МСЕК про встановлення ОСОБА_1 інвалідності третьої групи не може бути підставою для задоволення заяви про встановлення факту, що ОСОБА_1 є обмежено дієздатним з дитинства з 2002 року.
Фактично метою звернення ОСОБА_2 із заявою про встановлення факту обмеженої дієздатності ОСОБА_1 з дитинства є бажання встановити у судовому порядку факт набуття з 2002 року інвалідності ОСОБА_1 , що не може бути предметом судового розгляду в порядку окремого провадження шляхом встановлення факту обмеженої дієздатності ОСОБА_1 з 2002 року.
З огляду на те, що постановою Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 334/4014/20 дієздатність ОСОБА_1 обмежено, це судове рішення набрало законної сили та не скасовано, з урахуванням наведеного вище правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме про визнання того, що ОСОБА_1 є обмежено дієздатним з дитинства з 2002 року.
Висновок:
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих доказів та правильно застосували норми матеріального права у вказаних правовідносинах.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржувані судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.