Короткий зміст позовних вимог:
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом примусового виселення з квартири.
Позов мотивований тим, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10 січня 2011 року вона та її мати - ОСОБА_3 - є власниками квартири АДРЕСА_1 , по 1/2 частині кожна. Свого часу відповідач ОСОБА_2 , який є її батьком та з яким її мати розірвала шлюб, проживаючий в цьому ж будинку в квартирі № 20 , подав до них з матір`ю позов, у якому просив визнати їх приватизовану квартиру спільною власністю подружжя, вселити його до цієї квартири та не чинити йому перешкод в користуванні нею. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 грудня 2015 року вказаний позов було задоволено, однак постановою Апеляційного суду Черкаської області від 09 лютого 2016 року зазначене судове рішення було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Незважаючи на наведене, 24 грудня 2015 року відповідач, порушуючи її конституційне право на недоторканність житла, незаконно, тобто без будь-яких правових підстав, зламавши замки у дверях, проник у належну їй квартиру, де досі незаконно проживає, незважаючи на рішення суду та її заперечення. Виселятися з квартири ОСОБА_2 категорично відмовляється.
У зв`язку з цим вона була змушена двічі звертатися з відповідною заявою до Уманського МВ УМВС України у Черкаській області, проте працівники органів внутрішніх справ відмовляються відновити її порушені конституційні права та рекомендують звертатися до суду за вирішенням цієї проблеми, оскільки питання виселення особи з жилого приміщення виходить за межі їх компетенції.
Ще 11 липня 2008 року відповідачу на підставі рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 12 червня 2008 року № 265 було видано ордер на житлове приміщення квартири № 20 на сім`ю з однієї особи, де він з 12 серпня 2008 року досі зареєстрований. Таким чином, ОСОБА_2 має своє відокремлене житло, яким користується.
ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди в користуванні належним їй майном шляхом примусового виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень:
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, позов задоволено.
Усунено перешкоди в користуванні належним ОСОБА_1 майном шляхом примусового виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 551,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд вважає доведеним, що відповідач самовільно займає квартиру АДРЕСА_1 , чим створює перешкоди позивачу в користуванні належною їй власністю, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо примусового виселення відповідача з квартири є обґрунтованими.
Апеляційний суд вказав, що відповідач ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі без законних на те підстав, оскільки: власниками спірної квартири є ОСОБА_1 та її матір ОСОБА_3 , у квартирі зареєстровані лише вказані особи; згода власника квартири ОСОБА_1 на проживання в ній ОСОБА_2 відсутня. Згідно з рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 09 грудня 2016 року у справі № 705/1733/15 відповідачу відмовлено у вселенні та усуненні перешкод в користуванні спірною квартирою. Згідно з рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2022 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року у справі № 705/2298/16 відповідачу відмовлено у визнанні недійсним ордера на спірну квартиру та рішення про приватизацію спірної квартири. Відповідачу 12 червня 2008 року видано ордер на житлове приміщення на право зайняття з сім`єю з однією особою однієї кімнати площею 12,6 кв. м квартири № 20 , в якій ОСОБА_2 зареєстрований з 12 вересня 2008 року. З огляду на наведене колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів наявності в нього права користування спірною квартирою, тоді як позивачем доведено наявність перешкод у користуванні своєю власністю та права на їх усунення.
Посилання скаржника на залишення судом першої інстанції поза увагою клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом справи № 705/2298/16 апеляційний суд вважав необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, зокрема, журналом судових засідань, відповідно до якого судом першої інстанції протокольною ухвалою було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання. Крім того, постановою Верховного Суду від 08 червня 2023 року у справі № 705/2298/16 касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2022 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року залишено без змін.
Аргументи учасників справи:
29 січня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про його виселення.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачеві не належать всі права на спірну квартиру, про усунення перешкод користування якої вона заявила позов, оскільки квартира АДРЕСА_1 належить на праві часткової власності їй та її матері ОСОБА_3 по 1/2 частині кожній. Особа не має права звернутись до суду у разі, якщо права, за захистом яких вона звернулась, їй не належить. Така особа є неналежним позивачем і позов до задоволення не підлягає. Вказаний позов мали б пред`явити двоє позивачів, а не лише ОСОБА_1 .
Як у справі № 705/2298/16 (за його позовом про визнання незаконною приватизації, ордера на житлове приміщення та скасування права власності), так і в цій справи суди попередніх інстанції припустились фатальної для позивача помилки з приводу ніби наявного в нього іншого житла, що не відповідає дійсності. Він не використовував право на безкоштовну приватизацію житла та повідомляв суд, що до 2015 року вважав, що він також є власником квартири, яка є предметом спору.
Відповідно до довідки відділу житлового господарства Уманської міської ради від 19 червня 2023 року № 39112 під час проживання у м. Умані відповідач не брав участі в приватизації державного житлового фонду. Згідно з довідкою КП «Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації» від 19 червня 2023 року №1284 за ним право власності в Уманському відділку ЧООТ БТІ станом до 2013 року не реєструвалось. Відповідно інший період слід відслідкувати з Держреєстру прав, однак довідка повністю покриває період можливої приватизації будь-якого житла з 2008 до 2012 року. Отже, відповідача виселено фактично без надання іншого житла.
Позиція Верховного Суду:
У справі, що переглядається, суди, з урахуванням преюдиційних обставин, встановлених у рішенні Апеляційного суду Черкаської області від 09 грудня 2016 року у справі № 705/1733/15? яким відповідачу відмовлено у вселенні та усуненні перешкод в користуванні спірною квартирою, та постанови Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року у справі № 705/2298/16, яким відповідачу відмовлено у визнанні недійсним ордера на спірну квартиру та рішення про приватизацію спірної квартири, встановили, що ОСОБА_2 самоправно займає квартиру АДРЕСА_1 , чим створює перешкоди позивачу в користуванні належною їй власністю. Крім того, відповідачу 12 червня 2008 року видано ордер на житлове приміщення на право зайняття з сім`єю з однією особою однієї кімнати площею 12,6 кв. м квартири № 20 , в якій ОСОБА_2 зареєстрований з 12 вересня 2008 року.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про виселення відповідача з квартири без надання йому іншого жилого приміщення.
Доводи касаційної скарги про те, що суди зробили помилковий висновок щодо наявності у його власності іншого житла не заслуговують на увагу, оскільки таких висновків оскаржені судові рішення не містять.
Не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі посилання заявника на те, що вказаний позов пред`явлено лише одним співвласником, оскільки відповідач не посилався та не надав доказів, що він вселився в квартиру за згодою іншого співвласника - ОСОБА_3 .
Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі).
Оскільки право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, позивачу як співвласниці нерухомого майна, яке належить їй на праві спільної часткової власності, належить право на захист цього права власності як на цілісний об`єкт нерухомого майна від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння квартирою, в порядку статті 391 ЦК України (схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2022 року у справі № 520/2850/18, від 05 жовтня 2022 року у справі № 344/12223/19).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Такі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.