При поділі майна суду необхідно встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці
Короткий зміст позовних вимог:
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просила: встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_4 у період з 16 жовтня 1983 року до 27 лютого 2012 року; визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю її та ОСОБА_4 та визнати за нею право власності на частку вказаного будинку.
На обґрунтування позову зазначала, що з 16 жовтня 1983 року проживала зі ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а з 27 лютого 2012 року - перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, внаслідок чого відкрилася спадщина на житловий будинок на АДРЕСА_1 . Постійне проживання та спільне ведення господарства зі ОСОБА_4 є підставою для виникнення у них права спільної сумісної власності на житловий будинок. Однак, приватний нотаріус Красовська Н. В. відмовила їй у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні з огляду на те, що ОСОБА_4 набув право власності на житловий будинок 25 червня 1987 року, тобто до реєстрації шлюбу між ними.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі:
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 . У задоволенні решти вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2024 року доповнено резолютивну частину рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 квітня 2024 року, додатково зазначено про стягнення зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 1 450,00 грн судового збору з кожного.
Суд першої інстанції виходив з того, що факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 16 жовтня 1983 року до 27 лютого 2012 року (дня реєстрації шлюбу) підтверджено належними та допустимими доказами. За час спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 побудували житловий будинок, який належав їм на праві спільної власності в рівних частках. Заявлені ОСОБА_1 вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання житлового будинку спільною сумісною власністю не є ефективним способом захисту порушеного права, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню. Водночас є підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на частки житлового будинку.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд керувався тим, що за подання до суду позову ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 4 510,40 грн, з яких 2 900,00 грн за вимогу майнового характеру про визнання права власності на частки житлового будинку. Оскільки цю вимогу задоволено, а при ухваленні рішення судом не вирішено питання про судові витрати, то з відповідачів на її користь підлягає стягненню судовий збір.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на частки житлового будинку, відповідачі оскаржили його в апеляційному порядку.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 квітня 2024 року в частині задоволення вимог про визнання права власності на частку житлового будинку скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Визнано, що додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2024 року втратило силу. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для визнання за особою, яка проживала з іншою особою без укладення шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 01 січня 2004 року, ця особа має надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без визначення ступеня її участі працею та коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання за нею права власності на половину спірного майна.
Зі свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах та матеріалів погосподарського обліку вбачається, що спірний житловий будинок був побудований протягом 1981-1983 років.
Довідки виконавчого комітету Чорноострівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області від 15 серпня 2023 року № 591, № 592 і № 593 про постійне проживання ОСОБА_1 у житловому будинку та ведення нею спільного господарства разом зі ОСОБА_4 з 1983 року підписані діловодом ОСОБА_5 . У справі відсутні відомості про те, що її було уповноважено на видачу таких довідок, а тому ці письмові докази не можуть бути враховані судом.
Показання свідків, матеріали погосподарського обліку, спільні фотографії подружжя достовірно і достатньо не підтверджують ту обставину, що у період будівництва житлового будинку (1981-1983 рік) ОСОБА_4 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, несли спільні витрати. До того ж, ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 до 15 жовтня 1983 року.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо участі ОСОБА_1 у будівництві житлового будинку.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог в апеляційному порядку не переглядалося.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги:
У вересні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_7 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року та залишити в силі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 квітня 2024 року.
На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 січня 2024 року в справі № 523/14489/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Факт її проживання зі ОСОБА_4 з 16 жовтня 1983 року по день укладення шлюбу однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарство, існування спільного бюджету, підтверджується належними доказами, зокрема довідками виконавчого комітету Чорноострівської селищної ради.
Факт її спільного проживання зі спадкодавцем достовірно підтвердили допитані в суді першої інстанції свідки.
Вона приймала безпосередню участь в будівництві спірного будинку.
Суд апеляційної інстанції внаслідок неповного з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, тлумачення норм права на власний розсуд, не надав належні відповіді на її аргументи та дійшов помилкового висновку про скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Позиція Верховного Суду:
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» СК України, цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набранням ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набранням ним чинності.
Факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу.
Відповідно до частини першої статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Згідно зі статтею 100 ЦК Української РСР 1963 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) в особистій власності громадян може бути майно, призначене для задоволення її матеріальних і культурних потреб. Кожний громадянин може мати в особистій власності трудові доходи і заощадження, жилий будинок (або частину його) і підсобне домашнє господарство, предмети домашнього господарства і вжитку, особистого споживання і комфорту.
Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, необхідно установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-211цс14.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Висновок:
Апеляційний суд встановивши, що ОСОБА_1 не надала належні та достатні докази на підтвердження того, що спірний будинок побудований нею та ОСОБА_4 внаслідок їх спільної праці як сім`ї, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання за нею права власності на частину будинку АДРЕСА_1 .
Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначеній в касаційній скарзі постанові.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.