Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
21.09.2021

НЕ АЛІМЕНТАМИ ЄДИНИМИ: ПРО ОБОВ’ЯЗОК БАТЬКІВ БРАТИ УЧАСТЬ В ДОДАТКОВИХ ВИТРАТАХ НА ДИТИНУ

Статтю підготувала Ірина Попіка – адвокат, член Ради Комітету з сімейного права НААУ.

У ч. 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини закріплено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Аналогічні положення містяться в ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства».

Частиною 2 статті 51 Конституції України, статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено обов’язок батьків утримувати дитину до їх повноліття.

Крім того, частиною 1 статті 185 Сімейного кодексу України визначено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Отже, чинне законодавство гарантує право дитини на достатній життєвий рівень та визначає обов’язок батьків забезпечити дитині гідні умови життя, в тому числі фінансово. При цьому, законодавець не обмежує обов’язок батьків утримувати дитину лише сплатою аліментів, а й зобов’язує брати участь в додаткових витратах на дитину.

Проте якщо у разі наявності спору між батьками щодо сплати аліментів або ухилення одного з батьків від виконання аліментних зобов’язань, для стягнення аліментів на утримання дитини, принаймні в мінімальному гарантованому розмірі, визначений чіткий дієвий механізм (судовий наказ), то стягнути додаткові витрати на утримання дитини в судовому порядку є більш складним завданням. Адже на позивача покладається обов’язок довести, що такі додаткові витрати існують та вони викликані саме особливими обставинами.

Чи будь-які вирати на утримання дитини можна віднести до додаткових витрат? Які обставини є такими, що зумовлюють додаткові витрати на дитину?

Положення статті 185 Сімейного кодексу України щодо обов’язку батьків брати участь в додаткових витратах на дитину стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті) (постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19). Верховний Суд зауважує, визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку (постанова Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 751/4312/16-ц (провадження № 61-9737св18).

Наявність додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19), від 14.01.2019 у справі № 751/4312/16-ц (провадження №61-9737св18).

Позитивним прикладом віднесення до додаткових витрат на дитину витрат на оздоровлення дитини в дитячому таборі та на морі є, зокрема, постанова Львівського апеляційного суду від 18.02.2020 у справі № 466/667/19 (провадження № 22-ц/811/2901/19), в якій вказано, що пов`язані з оздоровленням дитини в дитячому таборі та на морі витрати дійсно пов`язані із певними особливими потребами малолітньої дитини. Так, слід вважати загальновідомим той факт, що перебування у горах чи на морі у літній період добре впливає на організм дитини, сприяє його зміцненню, покращенню імунітету, збільшенню опірності організму до хвороб, тощо, що в подальшому не може не впливати на стан здоров`я дитини, зокрема, в осінньо-зимовий період.

Варто звернути увагу, на судову практику, яка дає розуміння того, які обставини, зазвичай не визнаються особливими обставинами, що зумовлюють обов’язок батьків брати участь в додаткових витратах на дитину. Так, не спричиняє обов’язок брати участь батьків в додаткових витратах, зокрема:

  • відвідування дитиною приватного дитячого садка (постанова Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 369/11745/16-ц (провадження № 61-34801св18);

  • відвідування спортивної секції та дитячого гуртка малювання (постанова Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 205/4622/16-ц (провадження № 61-22588св18);

  • придбання планшета (постанова Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 520/12681/17 (провадження № 61-14849св19);

  • придбання квадроциклу (така позиція міститься у постанові Львівського апеляційного суду від 18.02.2020 у справі № 466/667/19 (провадження № 22-ц/811/2901/19), в якій вказано: «позивачкою не доведено наявність у дитини певних здібностей, розвиток яких без придбання дитині віком 11 років вартісного квадроциклу буде неможливий. Отримання навиків водіння на квадроциклі в 11 років не є тими особливими обставинами із якими законодавець у ст. 185 СК України пов`язує необхідність участі іншого з батьків у витратах з цим пов`язаних);

  • навчання у вищих навчальних закладах для здобуття професійної освіти (постанови Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 219/1766/18 (провадження № 61-12362св19); від 01.04.2020 у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19).

Також вартою уваги є постанова Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 336/1488/19 (провадження № 61-19103св19), в які зазначено: «Звертаючись з позовом до суду позивач посилалася на те, що у зв`язку із навчанням дитини за кордоном за напрямом «Інформаційні технології, розробка веб- та мобільних застосунків» нею сплачено кошти за навчання, дорогу до Канади та інформаційні витрати. Суд касаційної інстанції зауважує, що навчання особи з метою здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Отже такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, у розумінні статті 185 СК України. Крім того, позивач не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини за кордоном при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання сина за кордоном. Ураховуючи вказані обставини справи, суд касаційної інстанції приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову»;

  • вартість поїздки та відпочинку на морі (без надання доказів наявності потреби в такому відпочинку, викликаної хронічною хворобою, лікуванням), придбаних медикаментів першої необхідності і харчування (постанова Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 720/1119/17 (провадження № 61-3891св18);

  • навчання дитини в приватній школі за бажанням одного з батьків; придбання музичного інструменту без надання доказів, що придбання інструменту, спрямовано на розвиток здібностей дитини (наприклад, навчання в музичній школі, досягнення в музиці) і не є способом забезпечення дозвілля; оздоблення кімнати дитини та придбання меблів (постанова Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 201/15248/16-ц (провадження № 61-4862св18);

  • навчання дитини у приватному навчальному закладі без згоди іншого з батьків, обрання закладу для відпочинку і загального оздоровлення дитини позивачем на власний розсуд, без погодження із відповідачем є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на утримання дитини. Такий висновок Верховного Суду висловлений у постанові від 09.09.2019 у справі № 344/5315/18 (провадження № 61-6722св19). Приймаючи рішення у даній справі Верховний Суд зазначив: «позивач не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини у приватній школі-садочку «Перша ластівка» при наявності можливості отримання дитиною безкоштовної середньої освіти, гарантованої державою, та не навела мотивів вибору освітнього закладу, що зокрема залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання сина у приватній школі, в якій останній навчався у 2016-2018 навчальних роках, а також того, що дитині був рекомендований заклад «Оздоровчий СПА-Комплекс Трембіта» в лікувальних цілях, викликаних її станом здоров`я. Вказаний заклад для відпочинку і загального оздоровлення дитини було обрано позивачем на власний розсуд, без погодження із відповідачем»;

  • придбання шкільного одягу, взуття та шкільного приладдя (постанова Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 484/2230/17 (провадження № 61-1460св18).

Якими доказами підтверджується наявність додаткових витрат на дитину?

Положеннями ст. 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо) (постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19).

Важливими питаннями, на які варто звернути увагу при підготовці позовної заяви про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, є форма, в якій стягуються додаткові витрати (тверда грошова сума або частка від доходів), період, за який можна стягнути додаткові витрати, які обставини враховуються при визначенні розміру додаткових витрат.

У п. 18 постанови пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що до передбаченої ст. 185 СК участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Таким чином, на відміну від аліментів, додаткові витрати на утримання дитини можуть стягуватися лише в твердій грошовій сумі.

Що стосується розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину, то як визначено ч. 2 ст. 185 Сімейного кодексу України, в разі спору він визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 185 ЦПК України додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

З аналізу судової практики вбачається, що в переважній більшості випадків додаткові витрати присуджуються після їх фактичного понесення разово. Це пояснюється складністю доведення необхідності стягнення додаткових витрат в майбутньому (наперед). Періодична, постійна виплата додаткових витрат присуджується зазвичай у разі, якщо дитина має хронічні захворювання, потребує постійного лікування, специфічного догляду.

Прикладом присудження сплати додаткових витрат на лікування дитини до досягнення 18-річного віку, є постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19), у якій зазначено: «Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд – довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування – виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо)».

Крім того, Верховний Суд у даній постанові роз’яснює, що присуджений розмір додаткових витрат на дитину не є незміннним, адже відповідач не позбавлений права звернутися до суду із позовом про зменшення розміру присуджених до стягнення з нього додаткових витрат на утримання дитини після істотної зміни або припинення обставин (одужання або істотне покращення стану здоров`я його дитини), які стали підставою для задоволення позову.

У постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 751/4312/16-ц (провадження № 61-9737св18) вказано, що «вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов’язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.»

Суд при визначенні розміру додаткових витрат може стягнути з відповідача й більшу частину понесених позивачем додаткових витрат на утримання дитини, враховуючи матеріальне становище сторін та відсутність у позивача можливості отримувати самостійний дохід у зв’язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дитиною. Прикладом присудження з відповідача більшої частини понесених додаткових витрат (3/4 частин) є постанова Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 607/1909/16-ц (провадження № 61-16647св18).

При зверненні до суду із позовом про стягнення додаткових витрат на утримання дитини важливо враховувати, що не будуть задоволені відповідні вимоги у разі, якщо період, за який були понесені додаткові витрати припадав на спільне проживання сторін у шлюбі і при цьому не буде доведено, що всі витрати були здійснені за особисті грошові кошти позивача. Про це йдеться в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 521/16595/18 (провадження № 61-8504св20).

Крім того, потрібно мати на увазі, що додаткові витрати на утримання дітей не стягуються у разі досягнення ними повноліття навіть у випадку, якщо вони продовжують навчання. Так, в постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 466/532/16 (провадження № 61-42252св18) зазначено: «Враховуючи положення статей 180, 181, 185 СК України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення половини сплачених позивачем коштів на навчання дітей відсутні, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності особливих обставин, які зумовлюють відповідні додаткові витрати, а відповідачем доведено факт неспроможності ним нести такі витрати. При цьому, звернення позивача до суду із зазначеними вимогами відбулося 20 січня 2016 року, тобто в період часу, коли діти були повнолітні та вже проходили навчання на другому курсі. У випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв’язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України(додаткові витрати на дитину) не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу (утримання дитини, яка продовжує навчання)».

А в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 521/2016/16-ц (провадження № 61-31783св18) міститься наступний висновок: «На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. Таким чином, у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України (додаткові витрати на дитину) не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу (утримання дитини, яка продовжує навчання).»

Справи про стягнення додаткових витрат на утримання дитини мають певні процесуальні особливості, до яких належать:

  • альтернативна підсудність: за загальним правилом позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 27 ЦПК України). Проте, частиною першою ст. 28 ЦПК України встановлено, що позови про оплату додаткових витрат на дитину можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача;

  • звільнення від сплати судового збору: відповідно до п.3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про оплату додаткових витрат на дитину;

  • спрощене позовне провадження: відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, в тому числі, малозначних справ. Малозначними справами є, зокрема, справи про оплату додаткових витрат на дитину (п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Пунктом 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України визначено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про оплату додаткових витрат на дитину. Таким чином, справи про стягнення додаткових витрат на утримання дитини можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Для цього позивачу потрібно подати відповідне клопотання, яке подається у письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній (ч. 1 ст. 276 ЦПК України).

Отже, справи про стягнення додаткових витрат на утримання дитини потребують індивідуального підходу, адже в кожній конкретні ситуації потрібно вирізняти чи витрати, понесені на утримання дитини, зумовлені саме особливими обставинами. Особливої уваги при звернення до суду із такими позовами потребує доказова база, оскільки саме на позивача покладається обов’язок доведення наявності особливих обставин, що викликали додаткові витрати на дитину, та розміру таких витрат.