Насильство підчас війни. Як виявити, притягнути до відповідальності?
адвокат Людмила Гриценко, Член Комітету з Сімейного права НААУ, актив ЦАД ВША НААУ
Публікації лекторів
11.12.2022

Насильство під час війни. Про які саме форми насильства може йти мова?

Під час війни/збройного конфлікту може мати місце не тільки насильство, яке в національному законодавстві за кримінальним кодексом може кваліфікуватися, як порушення законів і звичаїв війни (мається на увазі сексуальне насильство, вчинене під час збройного конфлікту), а й домашнє насильство ( в чотирьох формах) та інші види/форми насильства, як наприклад булінг (цькування) або насильство за ознакою статі.

Основна думка полягає в наступному – щоб виявити і протидіяти насильству, важливо розуміти з якими видами і формами насильства ми можемо стикнутися під час війни.

Перше, що варто згадати це – домашнє насильство. Це насильство нікуди не поділось, навпаки, випадків домашнього насильства менше не стає. До прикладу за інформацією нацполіції за 5 місяців 2022 року: на лінію “102” надійшло 110849 повідомлень; зареєстровано в ЄО заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, пов’язані з домашнім насильством – 84015; Зареєстровано в ЄРДР – 1118; За результатами перевірки підтверджено насильство щодо жінок – 20708.

Домашнє насильство існує в чотирьох формах: фізичне, психологічне, сексуальне та економічне. Окремим проявом домашнього насильства можуть бути погрози.

Що стосується профільного закону, то в національному законодавстві це ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Якщо говорити про відповідальність – то за вчинення домашнього насильства може мати місце притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП та до кримінальної відповідальності за ст. 126-1 КК України (та іншими статтями КК України, якщо мова йтиме про сексуальне насильство).

Важливо зазначити, що домашнє насильство є різновидом гендерно зумовленого насильства (а не окремим видом насильства) (п.20 Постанови ВС від 07.04.2020 року (справа № 647/1931/19).

Також варто враховувати, що поняття «домашнє насильство» і «злочин пов'язаний з домашнім насильством» – це не однозначні поняття.

В Постанові ВС від 07.04.2020 року у справі №647/1931/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/89035028 ВС зазначив: «поняття «злочин, пов`язаний із домашнім насильством» є ширшим за поняття «домашнє насильство» у нормі ст. 126-1 КК і може полягати не лише у вчиненні цього злочину, а й в інших суспільно небезпечних діяннях, які мають ознаки домашнього насильства, а тому при встановленні змісту згаданого поняття слід виходити з конкретних фактичних обставин справи, а не тільки з кваліфікації дій винуватця».

В Постанові Об`єднаної палати ККС ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19 (провадження № 51-4000кмо19), http://reyestr.court.gov.ua/Review/87602679 ВС прийшов до наступних висновків: «З огляду на викладене очевидним є те, що формулювання поняття «злочин, пов`язаний із домашнім насильством» є ширшим за поняття «домашнє насильство» у нормі ст. 1261 КК і може полягати не лише у вчиненні цього злочину, а й в інших суспільно небезпечних діяннях, які мають ознаки домашнього насильства. Тому поняття «злочин, пов`язаний із домашнім насильством» не є відсилочним, у розумінні законодавця має комплексний характер й регламентується у різних сферах суспільних відносин. Тому при встановленні змісту згаданого поняття слід виходити з конкретних фактичних обставин справи, а не тільки з кваліфікації дій винуватця.

У контексті зазначеного «злочином, пов`язаним із домашнім насильством» слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого містять хоча б один із елементів, перелічених у ст. 1 Закону № 2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх у відповідній статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину.

Таким чином, аналізуючи комплексний характер домашнього насильства та виходячи з тлумачення закону, до злочину, пов`язаного з домашнім насильством, на який поширюється заборона у п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, слід відносити не тільки злочин, передбачений ст. 126-1 КК, та злочин, що містить кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах», але й кримінальне правопорушення з ознаками діяння (дії або бездіяльність), поняття якого визначено у ст. 1 Закону № 2229-VIII.»

Поняття/словосполучення «злочин, пов’язаний з домашнім насильством» зустрічається у наведених нижче статтях КК України та КПК України:

  • ч. 2 ст. 76 КК України (передбачено, що на осіб, засуджених за злочини, пов’язані з домашнім насильством, суд може покласти інші обов’язки та заборони, передбачені статтею 91-1 КК України)
  • ст. 91-1 КК України (введено інститут обмежувальних заходів в кримінальних провадженнях)
  • ч. 6 ст. 194 КПК України (передбачено, що на етапі прийняття судом рішення щодо застосування запобіжного заходу до підозрюваної особи можуть застосовуватись обмежувальні заходи)
  • ч. 7 п. 1 ст. 284 КПК України (передбачений “імунітет” на закриття кримінального провадження провадження, якщо потерпіла сторона відмовилась від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення)
  • ч. 1 ст. 469 КПК України (передбачено особливості укладання угоди про примирення між потерпілою та обвинуваченим)

Також, в темі, яка стосується домашнього насильства важливо згадати про Порядок проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб від домашнього насильства або осіб, які ймовірно постраждали від домашнього насильства, та надання їм медичної допомоги (наказ МОЗ від 01.02.2019 № 278) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0262-19#Text

Якщо говорити про певні спеціальні запобіжні заходи, то важливо зазначити, що до кривдника (особи, яка чинить домашнє насильство може бути застосовано терміновий заборонний припис органами національної поліції, терміном до 10 діб та/або обмежувальний припис, який застосовується судом і може бути застосований на строк до 6 місяців, і потім продовжений на строк до 6 місяців. Також кривдник може бути взяти на профілактичний огляд та/або направлений на проходження спеціальної програми для кривдників.

Якщо говорити по алгоритм реагування на випадки домашнього насильства, то перший крок це — виявлення (до прикладу звернення до одного з уповноважених суб’єктів системи протидії домашньому насильству: повідомлення на лінію «102» «103», звернення до служби в справах дітей, до органів прокуратури, органів системи БПД тощо). Другий крок – це оцінка ситуації ( тут може бути оцінка ризиків, якщо ми говоримо про органи нацполіції, або інші доступні способи). Крок номер три – інформування (тут йде мова про міжвідомче інформування). Крок номер чотири – першочергова інформація та консультування. Тут мова йде, про те, що в будь-якому з органів, який дотичний до системи протидії домашньому насильству, постраждала особа має отримати інформацію, куди вона може звернутися і які права і способи реалізації своїх прав вона має. Крок номер п’ять – це документування випадку в середині системи, в тому числі для розуміння масштабів такого явища, як домашнє насильства та формування прозорої статистики.

Крім домашнього насильства під час війни може мати місце сексуальне насильство (не як одна з форм домашнього насильства), а як прояв інших форм насильства, наприклад воєнних злочинів, злочинів проти людяності, геноциду.

Також під час війни може мати місце насильство стосовно жінок, насильство за ознакою статі. Зараз ми неодноразово чуємо випадки про прояви сексуальних домагань у вагонах метро. Якщо говорити про відповідальність за такі домагання, то тут може мати місце як адміністративна відповідальність за ст. 173-2 КУпАП (вчинення насильства за ознакою статі), так і кримінальна відповідальність за ст. 153 КК України (сексуальне насильство). Все залежить від обставин справи та наявності доказів вчинення таких дій.

Якщо говорити про сексуальне насильство, як воєнний злочин, то за національним законодавством таке насильство може кваліфікуватися за ст. 438 КК України Порушення законів та звичаїв війни.

Якщо ми говоримо про виявлення насильства, то в такій категорії справ дуже важливою є комфортна взаємодія з постраждалою/вцілілою особою, тому незалежно від виду насильства, якого особа зазнала, комунікація та взаємодія з нею має бути максимально чутливою, з урахуванням пережитого досвіду, віку, стану, має бути неспішною, в тому темпі, до якого готова особа. І в справах про домашнє насильство і в справах про сексуальне насильство під час конфлікту – покази постраждалої/вцілілої особи – можуть бути ключовим доказом. Неякісна, спішна, тиснуча, маніпулятивна комунікація – не сприяє встановленню контакту. Тут важливо розуміти, що постраждала/вціліла особа в процесі взаємодії з органами кримінальної юстиції (якщо така взаємодія не враховує її стан), повторно раниться в процесі розповіді про пережитий досвід, що може бути причиною небажання звертатися до правоохоронних органів/продовжувати взаємодію з правоохоронними органами.

Від першого контакту з системою правосуддя/правоохоронними органами, від якісного інтерв’ювання та консультування залежить, чи піде постраждала/вціліла особа далі, чи розповість про пережитий досвід насильства. Від того, чи розповість постраждала/вціліла особа залежить, чи дізнається системи про випадок, чи відреагує, чи застосує спеціальні заходи, це буде мати місце притягнення до відповідальності, ці будуть створені і чи будуть працювати всі необхідні механізми.

Вціліла/постраждала особа не повинна нічого нам розповідати. Може, але не повинна. Розповідати чи ні – це її право. Система протидії насильству на рівні державних та інших дотичних органів має створити такі умови, щоб вціліла/постраждала особа готова була це зробити і могла це зробити в комфортних для неї умовах. Навички якісної, ненасильницької комунікації – це однин з важливих скілів, який є невидимою, проте потужною зброєю у боротьбі з таким явищем, як насильство.