Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками наявність подвійного громадянства у державного службовця, а саме:
1. Що саме підлягає доведенню: факт набуття іноземного громадянства чи достатньо наявності інформації про нього відповідно до Закон України «Про державну службу»?
2. Хто несе тягар доказування у таких справах: суб’єкт призначення чи державний службовець, і як це розподіляється у судовому процесі?
3. Які докази є належними і допустимими: чи достатньо листа державного органу, та як оцінювати документи, зокрема видані на окупованих територіях (з урахуванням Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»)?
4. Чи є необхідною службова перевірка: як інструмент встановлення факту і гарантія дотримання належної процедури?
5. Як застосовуються стандарти Європейський суд з прав людини: чи відповідає звільнення критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності за статтею 8 Європейська конвенція з прав людини?
У рамках характеристики подвійного громадянства у державного службовця акцентовано на наступному:
1. Що саме підлягає доведенню: факт набуття іноземного громадянства чи достатньо наявності інформації про нього відповідно до Закону України «Про державну службу»?
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» юридично значущим є саме встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття ним такого громадянства під час проходження державної служби. Закон не ототожнює отримання інформації про можливе громадянство з установленим юридичним фактом.
Тому суб’єкт призначення має встановити саме факт, а не обмежитися отриманням інформації про нього. Верховний Суд у справі № 480/7731/22 наголосив на необхідності розмежування отримання інформації та встановлення факту. Саме встановлений факт є підставою для застосування пункту 2 частини першої статті 84 Закону № 889-VIII.
При цьому після встановлення такого факту суб’єкт призначення не має дискреції щодо звільнення: він зобов’язаний звільнити державного службовця у триденний строк.
2. Хто несе тягар доказування у таких справах: суб’єкт призначення чи державний службовець, і як це розподіляється у судовому процесі?
Основний тягар доказування правомірності рішення про звільнення покладається на суб’єкта владних повноважень, тобто суб’єкта призначення. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме він повинен довести правомірність свого рішення та надати суду матеріали, на яких воно ґрунтувалося.
Доказування включає збирання, подання або витребування, дослідження, перевірку та оцінку доказів. Тому для суб’єкта призначення недостатньо послатися лише на те, що ним була отримана певна інформація. Він має надати доказову основу, яка підтверджує саме юридично значущий факт.
Зі свого боку, державний службовець може заперечувати факт набуття іноземного громадянства, ставити під сумнів достовірність документів, їх походження, тотожність особи, справжність підпису та інші елементи доказової конструкції.
3. Які докази є належними і допустимими: чи достатньо листа державного органу, та як оцінювати документи, зокрема видані на окупованих територіях?
Сам по собі лист або інформація спеціального органу не повинен автоматично вважатися достатнім доказом для звільнення. Лист СБУ є доказом, однак доказова процедура має відповідати вимогам належності, допустимості та достовірності. Окремо зазначено статті 73–75 та частину другу статті 77 КАС України.
Для підтвердження факту набуття іноземного громадянства можуть мати значення паспорт іншої держави, витяги з відповідних реєстрів громадян, особиста заява про набуття громадянства, документи про проходження відповідної процедури, факти використання іноземного паспорта та інші обставини, які безпосередньо підтверджують волевиявлення особи.
Особливо важливим є встановлення, чи підтверджується саме добровільне волевиявлення особи. Інформаційні довідки, електронні реєстри або непрямі відомості самі по собі не повинні замінювати доказ конкретних дій особи щодо набуття громадянства.
Щодо тимчасово окупованих територій, Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачає, що незаконно створені на окупованій території органи та їх посадові особи не створюють правових наслідків своїми актами.
Тому документи, створені окупаційними органами, не можуть автоматично породжувати юридичні наслідки. Окремо враховується встановлений ЄСПЛ системний характер примусової паспортизації в окупованому Криму: сама наявність особи у російських інформаційних системах не свідчить про її добровільне бажання набути громадянство РФ.
4. Чи є необхідною службова перевірка: як інструмент встановлення факту і гарантія дотримання належної процедури?
Так. Службову (спеціальну) перевірку потрібно проводити. Вона необхідна для виконання обов’язку саме встановити факт, а не просто отримати інформацію, забезпечення обґрунтованості рішення та недопущення порушення прав особи.
Під час такої перевірки слід з’ясувати, зокрема, чи існує первинний документ, чи містяться паспортні реквізити, чи збігаються персональні дані, дата та місце народження, інші ідентифікатори, чи є відомості про отримання або використання паспорта, документи про подання заяви та чи не містять матеріали суперечностей.
Таким чином, службова перевірка виступає інструментом збору, перевірки та оцінки доказів. Відсутність перевірки може призвести до висновку, що суб’єкт призначення не виконав обов’язку зі встановлення факту іноземного громадянства.
5. Як застосовуються стандарти ЄСПЛ: чи відповідає звільнення критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності за статтею 8 Європейської конвенції з прав людини?
Практика ЄСПЛ розглядається через необхідність забезпечення законності, належної процедури та пропорційності втручання у приватне життя.
ЄСПЛ виходить із того, що втручання має бути передбачене законом, переслідувати легітимну мету, зокрема захист національної безпеки, та бути пропорційним. У справах Bigaeva v. Greece та Naidin v. Romania Суд аналізував баланс між інтересами держави та правом особи на професію. За відсутності достатніх доказів вимога пропорційності порушується.
У справі Tănase v. Moldova ЄСПЛ звернув увагу на неприпустимість автоматичних обмежень через подвійне громадянство без індивідуальної оцінки конкретних обставин особи.
У справі Oleksandr Volkov v. Ukraine ЄСПЛ наголосив на значенні належної процедури: порушення процедури саме по собі може зробити втручання незаконним. До таких проблем віднесено, зокрема, відсутність перевірки, формальний підхід до доказів та недослідження обставин.
Отже, звільнення державного службовця лише на підставі неперевіреної інформації, без належного встановлення факту та достатніх доказів, може бути визнане непропорційним втручанням у приватне життя та порушенням статті 8 Конвенції. Водночас після належного встановлення факту іноземного громадянства Закон № 889-VIII передбачає імперативний обов’язок суб’єкта призначення припинити державну службу.
Першоджерело https://lnk.ua/Rn7y4acR4