Короткий зміст вимог скарги:
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця Пуйди Е. Ю. відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області).
Скарга мотивована тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2004 року, яке набрало чинності, зобов`язано Одеську міську раду розглянути питання щодо передачі в приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки АДРЕСА_1 , та при позитивному рішенні видати ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на вищевказану земельну ділянку. Крім того, вказаним рішенням суд зобов`язав Управління земельних ресурсів Одеської міської ради, як спеціально уповноважений орган, підготувати у визначеному законодавством порядку матеріали для оформлення та передачі у власність ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки. Також зобов`язано дачно-будівельний кооператив «Знамя» (далі - ДБК «Знамя») надати згоду на приватизацію вказаної земельної ділянки та усунути перешкоди в оформленні правовстановлюючих документів.
На виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2004 року видані виконавчі листи, які не були виконані, а повернуті 28 грудня 2004 року.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2014 року частково відновлено втрачене судове провадження у справі № 2-4126/04, а ухвалою суду від 10 травня 2016 року - поновлено строк на пред`явлення виконавчих документів до виконання та повернуто три оригінали виконавчих листів від 16 липня 2004 року.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Пуйди Є. Ю. від 21 грудня 2016 року закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1 з посиланням на те, що «рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2004 року фактично виконано у повному обсязі».
Не погодившись із вказаними діями державного виконавця, ОСОБА_1 просила суд:
- скасувати повідомлення про повернення виконавчого документу від 07 грудня 2016 року;
- скасувати постанову від 21 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1;
- зобов`язати державного виконавця замінити боржника «Управління земельних ресурсів Одеської міської ради» на належного божника «Департамент комунальної власності Одеської міської ради»;
- направити два виконавчих листа до виконавчої служби на примусове виконання та зобов`язати державного виконавця дотримуватись порядку виконання згідно рішення суду від 27 квітня 2004 року.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень:
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2024 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконною постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Пуйди С. Ю. від 21 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Зобов`язано відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області усунути допущені порушення Закону України «Про виконавче провадження» шляхом відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на виконання виконавчого листа від 16 липня 2004 року № 2-4126/04. В задоволенні іншої частини скарги відмовлено.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій встановили, що рішення Приморського районного суду від 27 квітня 2004 року у справі № 2-4126/04 в частині зобов`язання Одеську міську раду розглянути питання щодо передачі в приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки належним чином не виконано, а рішенням міської ради від 30 червня 2016 року № 892-VІІ вирішувалось питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При цьому постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2023 року у справі № 522/25041/16-а визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради від 30 червня 2016 року № 892-VІІ в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Щодо рішення Одеської міської ради № 4725-VІІ від 12 червня 2019 року «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то суд вважав, що ці обставини не впливають на оцінку законності постанови державного виконавця від 21 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі Одеська міська рада просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволення скарги ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували зміну процедури безоплатної приватизації земельної ділянки, встановлену статтею 118 ЗК України.
Крім того, відповідно до вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України суди не взяли до уваги обставини, встановлені у справі № 522/25041/16-а, згідно з якими рішення Одеської міської ради від 30 червня 2016 року № 892-VІІ «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» було прийняте саме на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2004 року.
Позиція Верховного Суду:
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
За правилами частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За положеннями пунктів 1-3 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави, за яких виконавче провадження підлягає закінченню.
Так, пунктом 9 частини першої вказаної статті передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39 цього Закону України «Про виконавче провадження»).
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 447 ЦПК України (в редакції на час подання скарги та ухвалення оскаржених судових рішень) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 посилалась на те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2004 року в частині зобов`язання Одеської міської ради у встановленому законом порядку розглянути питання про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки АДРЕСА_2 , та при позитивному рішенні - видати ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку боржником виконано не було, у зв`язку з чим у державного виконавця були відсутні підстави для прийняття постанови від 21 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
У розглядуваній справі суди встановили, що 30 червня 2016 року Одеська міська рада прийняла рішення № 892-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», відповідно до якого вирішила відмовити у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з підстав відсутності графічних матеріалів, на яких мало б бути зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій правильно вказали на наявність підстав для визнання незаконною постанови державного виконавця від 21 грудня 2016 року про закриття виконавчого провадження у зв`язку із виконанням Одеською міською радою рішення Приморського районного суду від 27 квітня 2004 року у справі № 2-4126/04 в частині зобов`язання міської ради розглянути питання щодо передачі в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку, оскільки рішення Одеської міської ради від 30 червня 2016 року № 892-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» визнане протиправним і скасовано постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 522/25041/16а.
Отже рішення міської ради, яке державний виконавець, приймаючи постанову від 21 грудня 2016 року, вважав доказом виконання рішення суду у справі № 2-4126/04, визнане протиправним і скасовано.
Відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Висновок:
З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення скарги та за своїм змістом переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Оскаржені судові рішення в частині задоволення скарги ОСОБА_1 є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення в частині задоволення скарги ОСОБА_1 із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанцій та постанови апеляційного суду - без змін.
Оскільки за змістом статті 401 ЦПК України попередній розгляд проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, відсутні підстави розгляду справи в судовому засіданні, про що просила міська рада у касаційній скарзі.