Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
25.10.2022

Надання медичної інформації на запити правоохоронних органів з врахуванням умов воєнного стану в Україні

Матеріал підготував Андрій Світлицький, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ

Майже постійно у своїй роботі лікувальні заклади стикаються з необхідністю взаємодії зокрема з правоохоронними органами з питань розкриття медичної інформації.

При цьому, підставою для запиту інформації постає стаття 93 Кримінального процесуального кодексу України.

Однак, слід звернутися до правових підстав та їх достатності для надання інформації з обмеженим доступом, якою є медична інформація. Отже.

Згідно статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» медична інформація – інформація про медичне обслуговування особи або його результати, викладена в уніфікованій формі відповідно до вимог, встановлених законодавством, у тому числі інформація про стан здоров’я, діагнози та будь-які документи, що стосуються здоров’я та обмеження повсякденного функціонування/життєдіяльності людини.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, витребовуючи у закладів охорони здоров’я інформацію, органи досудового розслідування мають керуватися конкретними нормами чинного законодавства і діяти у повній відповідності до вказаних законодавчих норм.

Особа, як фізична так і юридична, зобов’язані виконувати лише ті вимоги державного органу, права, підстави та спосіб реалізації яких чітко визначені в законі. Якщо ж вимоги державного органу не обґрунтовані конкретними нормами закону або суперечать їм, особа має право не виконувати такі вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Крім того, ст. 84 КПК України встановлено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У відповідності до ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Крім того, процедура отримання інформації регламентована КПК України, зокрема, порядок реалізації повноважень слідчого щодо витребування документів від підприємств, установ та організацій визначений главою 15 КПК України і здійснюється у формі отримання тимчасового доступу до речей і документів.

Про необхідність застосування глави 15 КПК України зазначено і в роз’ясненнях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2013 № 223-559/0/4-13.

Тобто право витребовування документів (отримувати тимчасовий доступ до речей і документів) може мати місце лише на підставі ухвали слідчого судді, суду.

Кримінальним процесуальним законодавством України визначено виключно такий порядок отримання доказів при розслідуванні обставин діяння з метою забезпечення здійснення судового контролю за правомірністю та обґрунтованістю вимог органів досудового слідства.

Листами, надісланими в порядку статті 93 КПК України, зазвичай запитується не отримання документів, а надання інформації, очевидно, що у формі відповідей на поставлені запитання.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 162 КПК України, до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать відомості, які можуть становити лікарську таємницю.

Згідно ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», якою врегульовано право на таємницю про стан здоров’я, пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Аналогічно ст. 286 Цивільного кодексу України, встановлено також право фізичної особи на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Передбачено заборону вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Та встановлено обов’язок осіб утримуватися від поширення такої інформації, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.

Статтею 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», якою врегульовано питання щодо лікарської таємниці, медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Недопустимість поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди гарантовано Конституцією України, зокрема ст. 32.

Згідно ст. 21 Закону України «Про інформацію», інформація про фізичну особу є конфіденційною та відноситься до інформації з обмеженим доступом і, на підставі ст. 11 цього ж Закону, інформація про стан здоров’я за своїм правовим режимом також відноситься до конфіденційної.

Таким чином, у разі запитування інформації про стан здоров’я, про факти звернення за медичною допомогою, діагнози, методи лікування тощо, то можна стверджувати, що така інформація містить відомості, що становлять охоронювану законом таємницю, а саме лікарську таємницю.

Враховуючи ненадання фізичною особою попередньої згоди на розповсюдження відомостей про її стан здоров’я, діагнози тощо, на підставі частини 1 статті 19 Конституції України, у органів досудового розслідування відсутні достатні і законні підстави для отримання від закладу охорони здоров’я інформації про будь-якого з пацієнтів, а у закладу відсутні підстави для її розголошення.

Така інформація підлягає розголошенню виключно на підставі ухвали суду.

Окремо слід мати на увазі та враховувати умови воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (далі – Указ).

Статтею 64 Конституції України передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з пунктом 3 Указу у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені, зокрема, статтею 32 Конституції України. Це узгоджується із положеннями статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997), згідно з якою органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Також відповідно до статті 15 цієї Конвенції під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом.

У статті 9 Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних (ратифіковано із заявами згідно із Законом № 2438-VI від 06.07.2010) передбачено, що відхилення від положень статей 5 (Якість даних), 6 (Особливі категорії даних) та 8 (Додаткові гарантії для суб’єкта даних) цієї Конвенції дозволяється тоді, коли таке відхилення передбачене законодавством Сторони та є в демократичному суспільстві необхідним заходом, спрямованим на:

  1. a) захист державної та громадської безпеки, фінансових інтересів Держави або на боротьбу з кримінальними правопорушеннями;
  2. b) захист суб’єкта даних або прав і свобод інших людей.

Отже, в кожному конкретному випадку необхідно враховувати весь спектр законодавства, що існує в юридичній площині.

Нормативно-правові акти:

– Конституція України;

– Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»;

– Кримінальний процесуальний кодекс України;

– Роз’яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2013 № 223-559/0/4-13;

– Закон України «Про інформацію»;

– Закон України «Про захист персональних даних»;

– Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022;

– Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17.07.9797);

– Конвенція про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних (ратифіковано із заявами згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних стосовно органів нагляду та транскордонних потоків даних» № 2438-VI від 06.07.2010)