Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
20.09.2021

На які рішення ЄСПЛ варто посилатися адвокатам при порушеннях статті 5 Європейської конвенції та чому?

Сєрокурова Оксана, член Комітету захисту прав людини НААУ

Не секрет, що скарги на порушення статті 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ), незважаючи на деяку гармонізацію кримінального та кримінально-процесуального законодавства України з правом ЄС, продовжують займати перші позиції в переліку найбільш актуальних скарг на порушення Європейської конвенції.

Метою статті 5 ЄКПЛ є запобігання свавільному та/або необґрунтованому позбавленню свободи, як зазначено, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ «McKay проти Сполученого Королівства», «Storck проти Німеччини», а право на свободу й особисту недоторканність має надважливе значення в демократичному суспільстві (рішення «Medvedyev та інші проти Франції», «Ladent проти Польщі»), оскільки стаття 5 гарантує право на свободу й особисту недоторканність, виступає ключовим елементом захисту прав особи.

Проте порушення статті 5 ЄКПЛ суди розглядають у різних аспектах обмеження свободи й особистої недоторканності.

Насамперед ідеться про порушення, які мають місце в разі застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому пропонуємо здійснити їхній аналіз саме під цим кутом зору.

У питаннях з’ясування «законності» взяття під варту, зокрема у визначенні того, чи було дотримано «процедуру, установлену законом», Європейська конвенція відсилає до національного законодавства і встановлює обов’язок забезпечувати дотримання матеріально-правових та процесуальних норм цього законодавства, водночас вимагаючи також, щоб будь-яке позбавлення свободи відповідало змісту статті 5, суть якої полягає в захисті людини від свавілля (рішення у справі «Amuur проти Франції»).

В одній з перших серед подібних справ «Харченко проти України» ЄСПЛ розглядав три періоди досудового ув’язнення заявника і щодо двох із них констатував порушення пункту 1 статті 5. Хоча завдяки внесенню змін до чинного законодавства окремі проблеми, виявлені в цій справі (узяття під варту та продовження терміну тримання під вартою за санкцією прокурора, а також неврахування періоду ознайомлення з матеріалами справи в термін досудового ув’язнення), уже не виникали, проте інші питання на момент постановлення цього пілотного рішення були все ще актуальними.

Крім того, у цій справі ЄСПЛ зробив фундаментальний висновок стосовно суті порушень пункту 3 статті 5 Конвенції. Зокрема, Суд установив, що навіть коли йдеться про тривалі терміни тримання під вартою, національні суди часто обґрунтовують продовження терміну тримання під вартою однаковими підставами протягом усього періоду ув’язнення (якщо взагалі роблять це).

Згідно з пунктом 3 статті 5 після спливу певного часу існування надалі обґрунтованої підозри перестає само собою бути підставою для позбавлення свободи, а суди зобов’язані обґрунтовувати іншим продовження тримання під вартою («Єлоєв проти України», «Свершов проти України»).

У справі «Луценко проти України», заява № 6492/11, рішення від 03 липня 2012 року, ЄСПЛ наголосив, що навіть законне позбавлення свободи може бути свавільним, а отже, порушувати Конвенцію.

Будь-яке свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції. У цьому контексті термін «свавільність» розуміють ширше, ніж лише невідповідність національному законодавству, зокрема коли з боку державних органів мали місце недобросовісність або введення в оману (див. рішення від 09 липня 2009 року у справі «Моорен проти Німеччини», заява № 11364/03).

У цьому аспекті варто зауважити, що Європейський Суд з прав людини окреслює межі розуміння ризиків вчинення нових правопорушень при обґрунтуванні продовження тримання під вартою.

У справі «Луценко проти України» Суд зазначив, що постанова про обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді взяття під варту серед підстав для її постановлення передбачала запобігання його ухиленню від участі в розслідуванні та продовженню його злочинної діяльності, проте державні органи не пояснили, як саме заявник, якого обвинувачували у зловживанні службовим становищем, міг продовжувати цей вид діяльності майже через рік після того, як він був звільнений з посади Міністра внутрішніх справ України.

У вказаному контексті варто також згадати й про рішення ЄСПЛ у справі «Капшан проти України» від 16 травня 2019 року, де суд зафіксував порушення, які можна визначити такими, що їх постійно констатує Суд у справах проти України.

Хоча завдяки змінам у законодавстві дві з проблем, виявлених у цій справі (взяття під варту та продовження терміну тримання під вартою за санкцією прокурора, а також відмова врахування періоду ознайомлення з матеріалами справи в строк досудового ув’язнення), уже не виникають, інші досі мають місце.

Тому ЄСПЛ іноді і констатує порушення пункту 1(c) статті 5 Конвенції щодо періодів, протягом яких тримання під вартою здійснювалося без відповідного судового рішення, особливо: 1) протягом періоду після закінчення слідства та до початку судового розгляду; 2) щодо судових рішень, які не містять визначених термінів тримання під вартою надалі, залишаючи в такий спосіб без змін указаний запобіжний захід, а не продовжуючи термін його застосування, порушення, аналогічне порушенню у справі «Єлоєв проти України».

Як допоможе адвокату та його підзахисному знання цих рішень?

Відповідь очевидна — відшкодування грошової компенсації вже цілком реальна перспектива, існує багато позитивних прикладів.

Розглянемо випадок із практики адвоката Несінова О.М. https://bit.ly/3nK5JN0

У цьому прикладі місцевий суд зазначив, що рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Заїченко проти України» № 45797/09 (набуло статусу остаточного 06.07.2015), яке відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» є складовою національного законодавства України, встановлено:

«92. Суд нагадує, що стаття 5 Конвенції, наряду зі статтями 2, 3 та 4, закріплює одне з найбільш важливих прав, які захищають фізичну безпеку людини, а тому її важливість у демократичному суспільстві є надзвичайною (див. рішення у справах «Маккей проти Сполученого Королівства» (McKay v. the United Kingdom) та «Шторк проти Німеччини» (Storck v. Germany).

93. Суд вже неодноразово постановляв, що тримання особи під вартою є настільки серйозним заходом, що його застосування є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі, заходи було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див., наприклад, рішення у справах «Witold Litwa проти Польщі» та «Stanev проти Болгарії»)».

Судом встановлено, що позивач без відповідної правової підстави понад 22 місяці перебував під кримінальним переслідуванням та утримувався під вартою, з яких з 06.05.2015 (обвинувальний акт було направлено до суду) до 23.02.2017 (ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області) проводилося судове провадження, а остаточне рішення було прийнято взагалі 26.03.2019 (постанова Верховного Суду колегією суддів Першої судової палати ККС), внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином змінює її життя.

Суд у вищенаведеному рішенні ухвалив стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 200 000 гривень.

Рішення ЄСПЛ як приклади визначення розміру шкоди

У справі «Ливада проти України» ЄСПЛ присудив 10 000 євро відшкодування моральної шкоди плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись за порушення пунктів 1, 3 і 4 статті 5 Конвенції, при тому що заявник знаходився під вартою 2 роки та 10 місяців.

У справі «Mорі та Бенк проти Словаччини» заявники звернулися до ЄСПЛ зі скаргою на протиправне тримання під вартою, посилаючись на пункт «с» частини першої статті 5 Конвенції, а також на те, що вони не отримали достатнього відшкодування. Суд у Страсбурзі констатував факт порушення частини першої статті 5 Конвенції та присудив кожному із заявників 4000 євро як відшкодування моральної шкоди.

У справі «Ігнатов проти України» ЄСПЛ присудив 6000 євро відшкодування моральної шкоди плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись за порушення пунктів 1, 3 і 4 статті 5 Конвенції, при тому що заявник знаходився під вартою 1 рік та 8 місяців.

Підсумовуючи зазначене, можна дійти висновку, що прогресивні кроки на шляху мінімізації причин, які призводять до порушення Україною вимог статті 5 Конвенції, існують, але зменшення питомої ваги вказаних порушень та справ проти України взагалі, приклади відшкодування завданої державою шкоди дають можливість говорити про успішні кроки з імплементації до законодавства України ефективних запобіжників від таких порушень.

Додатково з рішеннями ЄСПЛ з цього питання можна ознайомитись у методичних рекомендаціях, які розміщені за посиланням:

https://bit.ly/3hLPdZa