Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, не поширюється на справи, які вирішуються в порядку окремого провадження
Короткий зміст заяви:
У травні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просили:
- встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок терористичного акту та подальшої тривалої терористичної діяльності, тимчасової окупації території Донецької області України, вчинених російською федерацією, що призвело до порушення її конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та Конституцією України;
- встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок терористичного акту та подальшої тривалої терористичної діяльності, тимчасової окупації території Донецької області України, вчинених російською федерацією, що призвело до порушення його конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та Конституцією України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 07 серпня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2024 року, відмовив у відкритті провадження у частині вимог ОСОБА_1 у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа - держава російська федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Відмовляючи у відкритті провадження у частині вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, керуючись пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України, а також проаналізувавши зміст заяви у цій справі та судове рішення, яке набрали законної сили, у справі № 463/5368/22, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволено та встановлено факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок терористичного акту та тимчасової окупації території Донецької області України, вчинених російською федерацією, та призвело до порушення їх конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України, дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття провадження у цій справі, оскільки є рішення суду, яке набрало законної сили між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_1:
30 жовтня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 , справу направити для продовження розгляду.
Також у жовтні 2024 року до Верховного Суду з касаційною скаргою звернулася ОСОБА_1 , яка просила скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 , справу направити для продовження розгляду.
Касаційні скарги мотивовано тим, що суди дійшли помилкових висновків, що у справі № 463/5368/22 та у цій справі є тотожними предмет, підстави та сторони. Суди не звернули уваги, що у справі № 463/5368/22 ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок терористичного акту та тимчасової окупації території Донецької області України, вчинених російською федерацією, що призвело до порушення їх конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Тоді як у цій справі ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок терористичного акту та подальшої тривалої терористичної діяльності, тимчасової окупації території Донецької області України, вчинених російською федерацією, що призвело до порушення її конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Зазначене свідчить, що предмет і підстави у цій справі та у справі № 463/5368/22 є різними.
Заявники вважають, що суди відмовилися визнавати факт тривалої терористичної діяльності, вчиненої російською федерацією.
Позиція Верховного Суду:
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
У постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 520/18820/19 (провадження № 61-2294св20) Верховний Суд дійшов висновку про те, що критеріями відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України є наявна тотожність спірних правовідносин (спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у різних цивільних справах) та судове рішення у тотожній справі, що набрало законної сили.
При цьому критерій тотожності підлягає оцінці тільки після набрання відповідним рішенням законної сили.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Водночас такі обмеження не поширюються на справи, які вирішуються в порядку окремого провадження.
Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09 серпня 2023 року в справі № 494/1239/19 (провадження № 61-13070св22), від 04 жовтня 2023 року в справі № 747/20/23 (провадження № 61-5371св23).
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Висновок:
Таким чином, враховуючи, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, не поширюється на справи, які вирішуються в порядку окремого провадження, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у відкритті провадження в справі на підставі пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України.
Крім того, колегія суддів враховує, що відмова у відкритті провадження за формальними підставами є порушенням права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, оскільки кожна особа наділена правом на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод, а на суд, у свою чергу, покладено обов`язок повного та всебічного розгляду виниклих спорів, що можливо лише під час розгляду заяви по суті.
Оскільки порушення судами норм процесуального права призвело до ухвалення незаконних судового рішення, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.