4 лютого 2026 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/6654/24 зробила те, на що практики чекали роками: прямо підтвердила, що кредитор, який не є стороною правочину, може оспорити фраудаторний правочин боржника поза процедурою банкрутства — на підставі пункту 6 частини першої статті 3 і частини третьої статті 13 ЦК України. Здавалося б, перемога: не треба відкривати провадження, призначати керуючого, чекати. Бери і подавай.
Я б не поспішав радіти. «Дозволено» і «ефективно» — різні координати. І сама ж постанова № 910/6654/24 — найкраща ілюстрація того, де позаконкурсний шлях упирається в стелю.
Гола недійсність не повертає грошей
Почнімо з результату цієї ж справи. Велика Палата підтвердила недійсність договору застави й договору про припинення зобов’язання як фраудаторних — і відмовила у визнанні недійсними чотирьох договорів позики. Чому? Бо за позиками боржник не відчужував майно, а навпаки — отримав 3 035 000 грн; фраудаторності там не знайшли.
Але важливіше інше — концептуальна межа. Поза банкрутством належним способом захисту Велика Палата визнала лише відновлення становища (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Недійсність повертає майно боржнику — і на цьому зупиняється. Далі кредитор має окремо звертати на це майно стягнення. У своїй практиці суд давно попереджає (справа № 522/22473/15-ц): якщо на виконання правочину передано майно, сама лише недійсність ефективного захисту не дає.
Порівняймо з конкурсом. Частина третя статті 42 КУзПБ дає спеціальний наслідок: контрагент зобов’язаний повернути майно до ліквідаційної маси, а якщо повернути в натурі неможливо — відшкодувати його вартість грошима за ринковими цінами, що існували на момент правочину. Відчуйте різницю. Поза банкрутством ви повертаєте річ і починаєте нове полювання. У банкрутстві ви отримуєте або майно в масі, або гроші за ринковою ціною — автоматично.
Один проти всіх — чи маса для всіх
Позаконкурсне оспорення приватизує результат: доступ до майна відновлює той кредитор, який не полінувався судитися. Конкурс працює інакше — повернутий актив наповнює ліквідаційну масу й розподіляється між усіма кредиторами з дотриманням черговості та пропорційності.
Здавалося б, мінус: «навіщо ділитися?». Але якщо боржник реально неплатоспроможний, позаконкурсна гонка одного кредитора не створює вартості — вона лише перерозподіляє дефіцит, поки інші не наздогнали. А коли наздоженуть і відкриють банкрутство — ваш «успіх» цілком може стати предметом конкурсного оспорення вже проти вас.
Формалізований склад проти оціночної добросовісності
Велика Палата підкреслила: для позаконкурсної кваліфікації достатньо статей 3, 13 ЦК України. Багато хто прочитав це слово як «легко». Це не так. «Достатньо» означає лише, що цих норм вистачить для перемоги — за умови, що ви доведете зловживання правом. А зловживання — категорія оціночна, і кожен суд оцінює її по-своєму.
Стаття 42 КУзПБ пропонує інший рівень визначеності: підозрілий період (правочини, вчинені до трьох років до відкриття провадження) і типові склади — занижена ціна, безоплатність, дострокове виконання, прийняття зобов’язань без зустрічної вигоди, преференції окремому кредитору. Це не «оцініть на власний розсуд», це перелік. З формалізованим складом працювати прогнозованіше, ніж із філософією добросовісності.
Преференцію ловить лише конкурс
Окремий сюжет — преференційні правочини. Поза банкрутством немає черговості, тому пріоритетне задоволення «дружнього» кредитора неможливо атакувати як таке: формально кожен має право отримати своє. У конкурсі ж порушення встановленої черговості чи пропорційності саме по собі є підставою недійсності. Якщо боржник не виводив майно, а просто розрахувався з «правильним» кредитором поперед інших — поза банкрутством ви безсилі; у банкрутстві стаття 42 КУзПБ дає інструмент.
Керуючий, інформація і субсидіарна відповідальність
Кредитор поза банкрутством діє наосліп: доступ до повної картини активів боржника обмежений. Арбітражний керуючий — спеціальний суб’єкт із повноваженнями, доступом до реєстрів і обов’язком виявляти підозрілі правочини. Це не косметика — це різниця між «здогадуюся» і «бачу».
І головний козир, недоступний поза процедурою, — субсидіарна відповідальність керівників і бенефіціарів за доведення до банкрутства (стаття 61 КУзПБ). Коли виведене майно вже не повернути, конкурс дозволяє дотягнутися до тих, хто його виводив. Позаконкурсний інструментарій таких важелів не має.
Коли позаконкурс усе ж раціональний
Чесно про зворотний бік. Позаконкурсне оспорення — точний тактичний інструмент, і є ситуації, де він кращий за громіздку процедуру:
— один кредитор, одна очевидно фраудаторна угода, боржник у решті платоспроможний;
— потрібна швидкість, а витрати й строки повноцінного провадження непропорційні сумі вимоги;
— поріг для відкриття справи недосяжний або відкриття банкрутства недоцільне зі стратегічних міркувань.
У таких координатах рішення № 910/6654/24 — справді корисний здобуток. Воно прибрало штучну вимогу спершу «банкрутити» боржника, щоб дістатися його виведених активів.
Підсумок
Але здобуток тактичний, не стратегічний. Велика Палата розширила арсенал, не змінивши ієрархію ефективності. Позаконкурс — це точковий удар: швидко, дешево, але з вузьким наслідком (гола недійсність) і приватним ефектом. Конкурс — системний механізм: спеціальні наслідки статті 42 КУзПБ, грошова компенсація за ринковою ціною, колективне наповнення маси, оскарження преференцій, субсидіарна відповідальність.
Іронія в тому, що найкращий аргумент на користь банкрутства написала сама Велика Палата — у № 910/6654/24. Підтвердивши недійсність застави й відступного, вона тут-таки нагадала: недійсність сама по собі майна не повертає. А отже, питання «де оспорювати» не зводиться до «де дозволено». Воно зводиться до «де ви насправді отримаєте актив, а не папір про недійсність».