Міжнародний протокол із документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті: сексуальне насильство проти дітей
А. Вступ
Як і дорослі, діти можуть постраждати від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами. Доступні статистичні дані все більше висвітлюють вразливість дітей до сексуального насильства.
Немає сумнівів, що сексуальне насильство проти дітей – це значна проблема; було оцінено, що 120 мільйонів дівчат та 73 мільйони хлопчиків пережили якусь із форм сексуального насильства.
Навіть протягом конфлікту більшість сексуальних нападів на дітей було здійснено членами родини та знайомими. Руйнування законодавчих та захисних механізмів також робить їх вразливішими до насильства у громаді.
Незважаючи на дуже малу статистику щодо потерпілих дітей, у деяких конфліктах саме проти дітей відбувається більше 50 % випадків насильства, про які було повідомлено:
Згідно з повідомленнями, в Афганістані зростає сексуальне насильство проти дітей, включно з практикою бача-базі («хлопчики-танцівники», що передбачає сексуальну експлуатацію хлопчиків чоловіками).
Серед 16 000 випадків сексуального насильства, зареєстрованих Фондом народонаселення ООН у Демократичній Республіці Конго у 2008 році, 65 % потерпілих були дітьми.
У лікарні організації «ЗЦІЛІТЬ Африку» у Гомі більше 70 % осіб, які отримують медичну допомогу через сексуальне насильство, віком до 18 років.
У С’єрра-Леоне 73 % жінок, постраждалих від сексуального насильства, яких підтримав Міжнародний комітет спасіння (МКС), складають дівчата до 18 років, а 23 % з них — діти віком до 11 років.
У 2009 р. у Колумбії більше половини постраждалих від сексуального насильства, яким допоміг Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), були дітьми.
В опитуванні ЮНІСЕФ 2010 р. в Центральноафриканській Республіці більше 50 % дітей сповістили про сексуальну експлуатацію та жорстоке ставлення.
Однак статистичні дані досі залишаються недооціненими.
Недостатнє сповіщення з боку дітей веде до незначного реагування на їх особливі потреби, а це, в свою чергу, призводить до помилкового кола недостатнього висвітлення в подальшому. Крім того, дані не завжди розподіляють за віком, тому неможливо розділити постраждалих віком молодше та старше 18 років. Громадське та медійне сприйняття часто не відрізняє постраждалих дорослих жінок та дівчат-підлітків. Інформації щодо хлопчиків фактично не існує.
Дівчата та хлопчики вразливі до всіх форм сексуального насильства за будь-яких обставин, проте в зонах конфлікту діти наражаються на підвищений ризик. Їх вразливість збільшується, оскільки руйнуються структури громадського захисту, діти та сім’ї переміщуються, і діти стають безпосередніми цілями.
Документуючи сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом та звірствами, спеціалісти-практики мають детально продумати, чи можуть бути постраждалими діти та де – тому що документування злочинів, пов’язаних із конфліктом і скоєних проти дітей, має враховувати потенційні злочини з використанням сексуального насильства.
Залучення дітей до документування сексуального насильства може бути корисним як для покращення дотримання їх прав, так і для забезпечення доступу до правосуддя. Однак документування слід проводити з належною турботою та увагою, щоб не завдати додаткової шкоди.
Б. Сексуальне насильство проти дітей
1. Форми сексуального насильства
Ґендерно-зумовлене насильство часто стає результатом нерівності влади, що базується не лише на ґендері, а й на віці (доросла людина /дитина). Діти можуть стати прямою мішенню внаслідок соціальних поглядів, а також статусу дітей у суспільстві. Наприклад, неможливість захистити дітей може сприйматися як поразка сімей чи суспільства в цілому, і плямування дитини зґвалтуванням – це символ знищення майбутнього. Зґвалтування дітей може використовуватися як форма помсти окремим особам, сім’ям чи спільнотам. Злочинці можуть також намагатися атакувати базові цінності та соціальну структуру громади шляхом максимального приниження та зневажання цінності дітей та свідків.
Як і дорослі, діти переживають різноманітні форми сексуального насильства, включно з примусовою содомією та іншими формами зґвалтування, сексуальною експлуатацію, примусовою проституцією, сексуальним рабством, примусовим одруженням та примусовою вагітністю. Дітей також примушують дивитися на сексуальні напади на батьків та інших членів сім’ї.
2. Масштаб та обсяг
Дані щодо кількості дітей, постраждалих від сексуального насильства в обставинах конфлікту, важко знайти через ті ж причини, що і для дорослих: відсутність сповіщення (через пов’язану з конфліктом небезпеку або знищення механізмів заявляння, відсутність довіри до системи правосуддя, сором, ризик таврування чи удару у відповідь, відсутність безпечних та конфіденційних служб підтримки чи доступу до наявних послуг тощо) та відсутність координованого збору даних.
Повідомлення від постраждалих дітей та підлітків (як дівчат, так і хлопчиків) ускладнюються ще більше через відсутність механізмів та послуг подання скарг, які відповідають віку. Часта відсутність розподілу даних за віком обмежує можливість отримати чітку повну картину сексуального насильства над дітьми.
Вік, фізичні розміри та притаманна залежність від дорослих можуть робити дітей особливо вразливими до сексуального насильства. Незважаючи на відсутність даних, відомо, що особливо вразливими до сексуального насильства є певні діти, серед яких біженці та внутрішньо переміщені особи (особливо розлучені з сім’ями); «діти-солдати»; діти, що народилися від зґвалтування; члени сімей, головами яких є діти; діти-працівники та молоді матері.
3. Досвід та його вплив
Діти, які переживають сексуальне насильство, зіштовхуються з фізичними, психічними та соціоекономічними наслідками, подібно до дорослих, їх вік, фізичні розміри, стадія розвитку та соціальне оточення також призводять до значних наслідків, серед яких:
Фізична шкода: Через свій фізичний розмір потерпілі діти можуть зазнати більш серйозної шкоди, включно з внутрішніми розривами та кровотечами, які можуть призвести до довготривалого ушкодження репродуктивних та інших внутрішніх органів, свищів та інфекцій. Через те, що їх тіла не повністю розвинені, дівчата-підлітки, які народжують, а також їх діти опиняються під більшою загрозою складнощів зі здоров’ям та смерті. На найбільший ризик наражаються дівчата віком до 16 років.
Психічна шкода: Діти часто відчувають вину та ніяковіють через те, що з ними сталося. Діти починають краще розуміти свої тіла та сексуальність, коли дорослішають. Сексуальне насильство має негативний вплив на здатність дитини довіряти іншим (особливо дорослим, якщо правопорушник був дорослим) та розвивати здорове відношення до сексуальності. Молодшим дітям може бути дуже складно зрозуміти та описати, що з ними сталося. Як і дорослі, постраждалі діти можуть відчувати посттравматичний стрес, який може включати будь-що з перерахованого: нав’язливі спогади про насильство, флешбеки, емоційне заціпеніння, посилена збуджуваність та нічні жахи. У постраждалих дітей та дітей, які народилися від зґвалтування, також можуть відмічатися завдання собі шкоди, суїцидальні думки та самогубство.
Соціально-економічна шкода: У результаті фізичної та психічної шкоди, пов’язаної з сексуальним насильством, діти можуть відмовитися від соціального оточення у спільноті (особливо школі). Почуття сорому та провини може ініціювати сама дитина (і зменшувати повагу до себе), але частіше вони приходять від однолітків та суспільства (коли потерпілих дітей вважають «брудними», такими, що приносять зневагу родині, мають «поганий вплив» тощо). У деяких випадках зґвалтованих дівчат та жінок вбивали свої ж сім’ї у межах так званих «убивств честі». Дівчину, яка завагітніла, можуть примусити піти зі школи. Наслідки виключення зі школи є негайними, дитина втрачає друзів та можливість залучатися до звичайних видів діяльності. Недостатність освітніх можливостей також має довготривалі економічні наслідки. Сексуальне насильство проти дітей сприяє розвитку циклів бідності, насильства та безпритульності; діти лишаються з фізичними та емоційними труднощами, які перешкоджають їм розвивати свій потенціал.
В. Законодавча та процедурна база
1. Нормативно-правова база, що стосується конкретно дітей
Конвенція про права дитини чітко вимагає від держав вживати усіх необхідних заходів для захисту дітей від усіх форм насильства, експлуатації та жорстокого поводження, включно з сексуальним насильством та збройним конфліктом. Сторони збройного конфлікту повинні дотримуватися міжнародних стандартів та норм захисту дітей, включно з положеннями Женевських конвенцій 1949 року та Додаткових протоколів до них 1977 року, де особливо підкреслюються захист та допомога дітям протягом збройних конфліктів. Зґвалтування та інші форми сексуального насильства проти дітей вважаються серйозним правопорушенням щодо дітей під час збройного конфлікту, а список збройних сил та озброєних груп, які чинять такі порушення, публікується у Щорічній доповіді Генерального секретаря ООН щодо дітей та збройних конфліктів. Публікація у доповіді ініціює створення на рівні держави Механізму моніторингу та сповіщення (ММС) для документування та звітування щодо правопорушень. Повноваження щодо ММС надаються Радою Безпеки ООН, проте його робота засновується на міжнародній нормативно-правовій базі, тому він може бути гарним джерелом інформації про співпрацю під час документування чи розслідування сексуального насильства.
2.Процедурні правила стосовно дітей
Можливість дітей мати доступ до правосуддя за сексуальне насильство, вчинене проти них, частково залежить від національних нормативно-правових баз та місцевих процедур. Правосуддя, що є чутливим до дітей та орієнтованим на дітей, вимагає підходу, у якому збалансовано право дитини на захист із повагою до всіх інших прав (включно з правом на участь). Тобто воно має бути:
· доступним та ефективним (швидким);
· відповідним віку;
· спрямованим на забезпечення можливості дитини розуміти провадження;
· поважати їх конфіденційність та гідність.
Однак національні та місцеві закони і практики часто ускладнюють дітям доступ до правосуддя. Правові системи за своєю природою складні, і дітям особливо важко розуміти та брати в них участь.
Постраждалі діти та міжнародні трибунали
Лише у кількох справах, які розглядалися у міжнародних судах та трибуналах, чітко вказано на дітей, постраждалих від сексуального насильства, і ще менше справ містять свідчення таких дітей. До них входять:
У справі Чарльза Тейлора Спеціальний суд щодо С’єрра-Леоне включив до розгляду конкретні звинувачення у сексуальному насильстві над дівчатами.
У справі Акайєсу у Міжнародному трибуналі щодо Руанди, свідку ОО було лише 15, коли її зґвалтували, і 17 на момент суду.
Справа Куранац та інших (судовий процес Фока) у Міжнародному трибуналі щодо колишньої Югославії містила свідчення двох постраждалих, яким на момент масових зґвалтувань не було 18. У цьому суді свідки також зізналися у злочинах проти іншої постраждалої дитини, яка була недоступною для отримання свідчень.
Свідки у справі Бемби у МКС також давали свідчення про зґвалтування дітей. Однією зі свідків, які надали свідчення, була дівчина, якій на момент зґвалтування було 12. Однак на час суду їй було більше 18 років.
Політика МКС щодо дітей визнає тяжкість злочинів, що зачіпають дітей, а також наявні сучасні проблеми щодо реагування на такі злочини, і вимагає приділення особливої уваги таким злочинам (дивіться деталі у пункті Г: Етичні міркування). Злочини проти дітей можуть бути визнані рядом способів, наприклад, через прямі свідчення у суді постраждалого чи свідків, або надання інших свідчень, таких як судово-медична експертиза чи вагітність.
Подання клопотання про статус постраждалої особи – це ще один спосіб, за допомогою якого суд може визнати у кримінальному провадженні постраждалих дітей та скоєні проти них злочини.
Самих непрямих доказів може бути достатньо для визнання злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, і обвинувачення можна довести іншими методами, не залучаючи дітей до свідчення. Однак важливо зберігати баланс імперативу «не завдавати шкоди» та право дитини на участь (дивіться нижче пункт Г: Етичні міркування).
Г. Етичні міркування
Дослідники та документувачі часто вагаються щодо інтерв’ювання дітей чи їх підтримки як свідків злочинів, боячись нашкодити дитині та ставлячи під сумнів точність інформації, яку можна від них отримати. Побоювання щодо добробуту дитини обґрунтовані. Однак діти можуть бути надійними свідками, і якщо інтерв’ю проведено коректно, воно може надати важливу перспективу щодо сексуального насильства під час конфлікту, відмінну від дорослих, а також може сприяти їх праву на участь та доступ до правосуддя.
Підхід, який враховує інтереси дітей, описаний у Рекомендаціях ООН щодо правосуддя у справах, пов’язаних із дітьми – постраждалими та свідками злочинів, та Політиці МКС щодо дітей, надає чіткі вказівки для тих, хто документує чи розслідує сексуальне насильство проти дітей. Ключові принципи такого підходу:
· визнання як вразливості дитини, так і її здібностей, враховуючи її вік та зрілість;
· дотримання принципів Конвенції ООН про права дитини, включно з відсутністю дискримінації, найкращими діями в інтересах дитини та правом дитини виражати власні погляди на будь-які питання, що її стосуються (і право на те, щоб такі погляди були почутими та взятими до уваги);
· забезпечити, щоб будь-які взаємодії з дітьми проходили з належною обережністю та плануванням, включно з проведенням психосоціальних оцінювань, отриманням інформованої згоди/дозволу та оцінюванням зв’язку потенційного доказу і визначенням шляхів направлення до того, як приймати рішення щодо інтерв’ювання дитини, а також переконатися, що опитувачі мають належні спеціальні знання, та обмежити кількість осіб, які працюють із дітьми.
Коли приймається рішення про інтерв’ювання дітей щодо їх досвіду сексуального насильства, важливо дотриматись балансу між обов’язком не завдавати шкоди та необхідністю отримання інформації і право дитини на участь (якщо вона її обирає). Коли ризик завдати шкоду перевищує потребу в інформації чи вигоду, яку самі діти можуть отримати від участі, слід шукати альтернативні джерела інформації про правопорушення. Проте неправильно автоматично припускати, що інтерв’ювання дітей небезпечне та не відповідає їх найкращим інтересам; слід оцінювати кожний окремий випадок.
1.Не завдавати шкоди
Чотири принципи зменшення шкоди, визначені у Розділі 7, однаково застосовуються і коли постраждалим чи свідком є дитина. Крім того, при роботі з постраждалими дітьми та іншими свідками слід вжити особливих запобіжних заходів, щоб запобігти подальшій шкоді.
До дітей — потерпілих та свідків — слід підходити з великою обережністю: якщо спеціалісти-практики не отримали необхідної спеціальної підготовки та не впевнені, що можуть правильним чином взаємодіяти з дітьми, не можуть отримати інформовану згоду, не можуть гарантувати дітям надання належного направлення до послуг інших спеціалістів, або якщо не знають, як отримати доступ до ресурсів для підтримки дітей на випадок їх повторної травматизації через інтерв’ю, вони не повинні звертатися до дітей у цілях документування.
Лише спеціалісти-практики, які мають значний досвід в інтерв’юванні чи експертні знання стосовно роботи з дітьми, повинні залучатися до інтерв’ю дітей.
Оцінка ризиків
Під час оцінювання загроз для дітей потерпілих/свідків важливо звернути увагу на:
· особисті характеристики дитини (вік, стадія розвитку, зрілість, освіта, інвалідність, ґендер, приналежність до меншин тощо);
· соціальний та культурний контекст (безпека та ситуація в оточенні, у якому живе дитина, відповідальний опікун, відносини дитини з сім’єю/опікунами тощо);
· особливі вразливі місця (такі як переселення, захворювання, що передаються статевим шляхом, батьківство або перебування головою сім’ї).
Координація
Враховуючи підвищений ризик повторної травматизації у дітей, застосовуються ті ж самі принципи координації. Необхідно дбати про забезпечення належного протоколу реагування та здійснення координації з урахуванням механізмів захисту дітей, включно з механізмом моніторингу та звітності щодо грубих порушень прав дітей в умовах збройного конфлікту, встановленими Резолюцією Ради Безпеки ООН 1612 (де вони існують), та Областю відповідальності щодо захисту дітей у межах Кластера ООН з питань захисту (якщо є).
Забезпечити інформовану згоду/дозвіл
Частина про отримання інформованої згоди у Додатку 7: Контрольний список інтерв’ю рівною мірою застосовується до інтерв’ю дітей, проте із додатковими застереженнями:
Розуміти, що забезпечення інформованої згоди повинне враховувати особливий вік, потреби та рівень розуміння дитини. Залежно від національного законодавства щодо віку згоди, слід отримувати інформовану згоду на участь у документуванні від батьків або захисників дитини та (або) інформовану згоду чи дозвіл від самої дитини.
Майте на увазі, що діти могли розповісти або не розповідати раніше подробиці про сексуальне насильство своїм батькам або опікунам; деякі діти могли навіть не зрозуміти, що те, що відбулося, складало сексуальне насильство. Якщо дитина не розповідала своїм батькам або опікунам, слід проявляти обережність до того, як приймати рішення це зробити, перш за все враховуючи найкращі інтереси дитини, її вік та зрілість.
Дітей слід повідомити про ризики, пов’язані з участю у процесі документування, обережно, враховуючи їх вік для того щоб не лякати їх без необхідності.
Дітям мають надати усі можливі варіанти та наслідки таких варіантів навчені спеціалісти, які можуть реагувати на індивідуальні здібності дитини. Діти мають право почути про доступні права відповідно до Конвенції ООН про права дитини та Декларації щодо базових принципів правосуддя для постраждалих від злочинів та зловживання владою.
Спеціалісти-практики мають обережно пояснити дітям, що відбуватиметься на кожному етапі процесу документування та що може від них очікуватися.
Дітям слід сказати, що вони мають право у будь-який момент припинити інтерв’ю, вийти з процесу, чи не відповідати на запитання, якщо вони так вирішать.
Якщо діти не розуміють запитання, вони часто кажуть «так». Щоб отримати інформовану згоду/дозвіл, може бути необхідно попросити дитину розповісти опитувачу, на що вона погоджується, щоб можна було перевірити її справжнє розуміння.
Поважати конфіденційність
Хоча діють принципи конфіденційності, викладені Розділі 7: Не завдавати шкоди, однак можуть бути додаткові обмеження, коли дитина розголошує факт вчинення над нею сексуального насильства.
Залежно від національних законів певні категорії фахівців (включаючи соціальних робітників, лікарів, учителів та інших надавачів послуг) можуть мати обов’язок повідомляти про правопорушення з участю дитини як постраждалої особи чи свідка.
Отже критично важливо, щоб документувачі не обіцяли повної конфіденційності та знали, чи мають вони обов’язок розкриття інформації та кому слід надавати таку інформацію. Так само важливо, щоб дитина розуміла це обмеження стосовно конфіденційності.
Перенаправлення/координування через механізм виконання
На доступ потерпілого/свідка до послуг перенаправлення та надання допомоги може впливати її чи його вік (а також ґендер). За обставин збройного конфлікту та постконфліктної обстановки такі послуги можуть бути погано організованими чи відсутніми. Коли мають справу з дітьми, потерпілими чи свідками, документувачі повинні переконатися, що протокол запроваджено до початку проведення будь-яких опитувань, і що вони будуть направлені до належних послуг чи підтримки, які у певній формі відповідатимуть їх терміновим та довгостроковим потребам, включно з:
Фізичними: Після направлення до термінового медичного лікування діти можуть мати довгострокові проблеми зі здоров’ям і потребуватимуть ефективного лікування.
Психологічними: Дітям може знадобитися підтримка для подолання посттравматичного стресу та з формуванням довірливих стосунків і розумінням їх почуттів.
Соціальними: Дітям може знадобиться підтримка для реінтеграції до шкільних умов (де вони існують у певному форматі) та допомога у розвитку позитивних стосунків.
Заходи допомоги: Дітям необхідне безпечне місце для відновлення, якщо жорстоке поводження відбулося вдома, чи якщо вони зіштовхнуться з тривалою шкодою чи зневагою, перебуваючи у їх нинішньому нинішньому домі. Наявність та доступність послуг слід включити до оцінювання щодо принципу не завдавати шкоди. Важливо зауважити, що спеціалісти-практики можуть не знати про насильство чи жорстоке поводження, які відбуваються вдома, але про нього можуть дізнатися протягом інтерв’ю. Крім того, принцип не завдавати шкоди також стосується довготривалої безпеки дітей, чиє оточення може наражати їх на ризик (наприклад, коли повідомлення про сексуальне насильство стає відомим). Як Розділ 7: Не завдавати шкоди визначає реакції у подробицях та процеси перенаправлення, так само важливо визначити послуги для дітей, які:
· відповідають віку та ґендеру постраждалої дитини та підходять до її спроможності, культури тощо;
· надають доступ до місць, обладнаних для дітей та юнаків;
· надають доступ до систем захисту дитини на базі громади, включно з комітетами із захисту дітей та групами, що очолюються дітьми.
Спеціалісти-практики, які мають справу з дітьми постраждалими/свідками, повинні забезпечити:
· можливість необхідного перенаправлення, коли діти знаходяться під ризиком недостатньої або відсутньої соціальної підтримки, включно з ризиком того, що діти будуть ізольовані від сімей та переживатимуть соціальну стигматизацію;
· встановлення прозорих практик щодо зберігання, доступу та надання конфіденційних даних, щоб забезпечити дотримання інтересів дітей як найважливішого пріоритету;
· підтримку батьків та опікунів, надання їм інформації про доступні послуги допомоги як дітям, так і сім’ям.
2. Право на участь
Діти мають право висловлювати свої погляди на усі питання, що їх стосуються, і стосовно того, щоб їх взяли до уваги. Конвенція ООН про права дитини чітко визначає, що «дітям, зокрема, повинна бути надана можливість бути почутими у будь-яких судових та адміністративних процесах, що стосуються дитини, безпосередньо або через представника, або відповідний орган». Документування злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, яке не може розглянути можливість постраждалих дітей або почути їх думку, не сумісне з такими правами.
Як і дорослі потерпілі/свідки, деякі діти вважатимуть, що участь у документуванні злочинів може бути досвідом, який надає сил, і навіть частиною свого зцілення. Зібрана інформація може, наприклад, покращити визнання дітей як постраждалих від сексуального насильства (якщо у суспільстві це ставиться під сумнів), надати основу для клопотання про статус постраждалої особи у МКС або дати дитині змогу отримати доступ до правосуддя іншим чином. Роль спеціалістів-практиків — дізнатися, чи це стосується дитини, на яку зараз звернули увагу, та знайти найкращий та найбезпечніший шлях це зробити.
Однак право на участь є особистим і також означає право не брати участь. Мета спеціалістів-практиків — зрозуміти, чи дитина, на яку зараз звернули увагу, хоче брати участь, та знайти для неї найкращий та найбезпечніший шлях це зробити. Усі діти різні, тому рішення про інтерв’ю слід приймати за участі дитини, і слід оцінювати потенційну шкоду та бажання дитини і будь-які конфлікти інтересів, пов’язані з документуванням.
Протокол доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3SoBjeZ
Видання датується березнем 2017 року та підготовлено від імені Міністерства закордонних справ Великої Британії
Переклад українською мовою та друк публікації здійснено в рамках програми з інституційної розбудови проекту ООН Жінки «Ґендерна рівність у центрі реформ, миру та безпеки», що здійснюється за фінансової підтримки Швеції