Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
14.11.2022

Сексуальне насильство як міжнародний злочин (частина 2)

Переклад українською мовою та друк публікації здійснено в рамках програми з інституційної розбудови проекту ООН Жінки «Ґендерна рівність у центрі реформ, миру та безпеки», що здійснюється за фінансової підтримки Швеції

Міжнародний протокол із документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті: сексуальне насильство як міжнародний злочин (частина 2)

І. Регіональні та міжнародні механізми захисту прав людини

На субрегіональному, регіональному та міжнародному рівнях постраждалі також можуть подати скаргу, щоб домагатися правового захисту та відшкодування в механізмах захисту прав людини, та щоб ініціювати відповідальність держави за порушення матеріальних або процесуальних прав за конкретним договором (на противагу індивідуальній кримінальній відповідальності порушника(-ів)).

Більшість договорів щодо прав людини не містять конкретних або точних заборон сексуального насильства. Проте сексуальне насильство може спричиняти порушення інших прав та свобод, таких як право бути вільним / заборона катування, нелюдського та принизливого поводження та (або) права на життя, свободу, особисту безпеку, фізичну недоторканість, здоров’я, рівний захист за законом та ефективний засіб правового захисту. Основні регіональні та міжнародні договори щодо прав людини, як правило, містять положення, що закріплюють ці права.

Реалізація договорів та конвенцій щодо прав людини звичайно контролюється або може контролюватися судами або наглядовими органами, деякі з них дозволяють робити подання окремим особам та (або) НУО. Доступність конкретного механізму залежить від декількох умов, зокрема:

  • Держава ратифікувала відповідний міжнародний договір або приєдналася до нього та (або) відкрито визнала компетенцію відповідного суду, комісії або комітету;
  • Передбачувані порушення скоєні після того, як документ набрав чинності для відповідної держави;
  • Усі критерії прийнятності дотримані, зокрема, попереднє вичерпання національних засобів правового захисту, що є основною вимогою для більшості міжнародних механізмів захисту прав людини, якщо не діють особливі умови або винятки.

Деякі з механізмів захисту прав людини, які можуть розглядати жертви сексуального насильства, перелічені нижче:

а. Судові механізми

Рішення судів із прав людини є обов’язковими для виконання на державному рівні.

Регіональні:

  • Африканський суд з прав людини та народів (АСПЛН);
  • Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ);
  • Міжамериканський суд з прав людини (МАСПЛ).

Субрегіональні:

  • Суд Співтовариства (Економічного співтовариства країн Західної Африки) (СС ЕКОВАС);
  • Східноафриканський суд (САС).

б. Квазі-судові механізми

Рішення квазі-судових органів, як правило, за законом не є обов’язковими для виконання, проте вони мають цінність авторитету. Звичайно вони надають загальні рекомендації та утримуються від конкретних розпоряджень або виносять рішення, залишаючи державам право вирішувати, яким чином ці рішення виконувати. Деякі з механізмів, які варто розглянути, перераховані нижче:

Міжнародні:

Договірні органи ООН, зокрема:

  • Комітет з прав людини (КПЛ);
  • Комітет проти катувань (КПК);
  • Комітет ООН з ліквідації дискримінації жінок (КЛДЖ);
  • Комітет з прав дитини (КПД).

Регіональні:

  • Африканська комісія з прав людини та народів (АКПЛН);
  • Міжамериканська комісія з прав людини (МАКПЛ).

в. Несудові механізми:

Міжнародні

Інформацію про конкретні порушення прав людини можна також передати Спеціальним процедурам ООН, зокрема, спеціальним доповідачам та робочим групам, які мають мандати за конкретною країною або тематичні мандати.

Спеціальні процедури не мають судової влади, проте вони можуть звернутися до урядів із заявами про порушення прав людини, що відповідають їх мандатам, шляхом подання листів із терміновими зверненнями або іншими повідомленнями.

У рамках своєї правозахисної роботи організації громадянського суспільства, зокрема НУО та окремі особи, можуть також подати на розгляд інформацію про сексуальне насильство у процесі Універсального періодичного огляду, який забезпечує огляд зобов’язань кожної держави-члена ООН за чотирирічний період.

Регіональні

Аналогічні спеціальні механізми створені як частина Африканської та Міжамериканської систем захисту прав людини:

  • Спеціальні механізми АКПЛН Африканського Союзу (наприклад, спеціальні доповідачі, комітети та робочі групи);
  • Організація доповідачів американських держав МАКПЛ.

ІІ. Органи розслідування та встановлення фактів

Інформацію про сексуальне насильство можна також передати до органів розслідування та встановлення фактів, створених, щоб розслідувати порушення прав людини та (або) міжнародні злочини, скоєні у конкретній країні або конкретному регіоні, як правило, з метою надання рекомендацій щодо подальших дій. Ці органи можуть створюватися регіональними або національними органами влади з відповідною юрисдикцією (наприклад, Комісія з розслідування насильства, скоєного після виборів (КРНПВ) / Комісія Вакі, створена урядом Кенії для розслідування насильства після виборів 2007-2008 років; Комісія Африканського Союзу з розслідування щодо Південного Судану).

Міжнародні комісії з розслідування та місії щодо встановлення фактів також періодично створювалися Радою Безпеки, Генеральною Асамблеєю, Радою з прав людини, Генеральним секретарем та Верховним комісаром ООН з прав людини у різноманітних контекстах, кількість яких зростає. На сьогодні різними органами ООН створено понад 50 міжнародних слідчих комісій та місій щодо встановлення фактів, нещодавні приклади: Незалежна міжнародна слідча комісія щодо Сирійської Арабської Республіки (СК щодо Сирії), Розслідування Управління Верховного комісара ООН з прав людини у Шрі-Ланці та Слідча комісія з прав людини в Еритреї (СК щодо Еритреї).

Звіти органів розслідування та встановлення фактів зазвичай надають рекомендації щодо кращих способів забезпечення відповідальності та можуть стимулювати судові переслідування на національному та міжнародному рівні.

ІІІ. Міжнародні та змішані суди та трибунали

Осіб, винних у сексуальному насильстві, що визначається як злочин з точки зору міжнародного права, можна також переслідувати в міжнародних, тимчасових та змішаних судах і трибуналах з відповідною юрисдикцією.

МКС функціонує як постійний суд останньої інстанції та може здійснювати свою юрисдикцію, щоб притягати до судової відповідальності осіб, обвинувачених у геноциді, воєнних злочинах та злочинах проти людяності, у сексуальному насильстві включно, коли національні правові системи цього не роблять, зокрема якщо вони мають такі наміри, але у дійсності не бажають або не здатні щиро це зробити. Цей принцип взаємодоповнюваності національних кримінальних юрисдикцій регулює здійснення юрисдикції МКС, а Римський статут МКС ясно визнає, що держави мають першочергове зобов’язання та право розслідувати та переслідувати в судовому порядку злочини з точки зору міжнародного права.

Міжнародні тимчасові трибунали (такі як Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії та Міжнародний трибунал щодо Руанди) або змішані суди (такі як Спеціальний суд щодо Сьєрра-Леоне, Спеціальні комісії щодо тяжких злочинів у Східному Тиморі та Надзвичайні африканські палати в Сенегальских судах, які засудили Хіссена Хабре, колишнього президента Чаду) створені, щоб розглядати конкретні ситуації. До інших спеціальних палат та змішаних судів (і національних, і міжнародних за походженням) відносяться Надзвичайні палати судів у Камбоджі (НПСК), які досі визнають постраждалих-учасників.

Центральноафриканська Республіка також зараз перебуває в процесі створення в рамках національної судової системи змішаного Спеціального кримінального суду (СКС), щоб розслідувати та переслідувати у судовому порядку воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні в тій країні з 2003 року. Крім того, у 2017 році очікується початок роботи Спеціального суду Косова, створеного за підтримки ЄС для притягнення до судової відповідальності за передбачувані злочини колишніх бойовиків Армії Визволення Косова у 1998—2000 роках.

  1. Засоби вирішення міждержавних спорів

Інформація про злочини сексуального насильства та інші порушення міжнародного права також може бути частиною міждержавних спорів, якщо порушення скоєні стосовно громадян держави збройними силами або групами іншої держави. Міждержавні спори можуть подаватися державами від їх власного імені або від імені їх громадян на розгляд у Міжнародний Суд — головний судовий орган ООН, роль якого полягає у тому, щоб відповідно до міжнародного права вирішувати правові спори між державами та надавати консультативні висновки з правових питань, переданих на розгляд уповноваженими органами ООН та спеціалізованими установами. Також міждержавні спори можуть подаватися зацікавленими державами на розгляд до міжнародних арбітражних комісій, таких як комісія, створена Постійним арбітражним судом, який у 2009 році вирішував спір між Ефіопією та Еритреєю та виніс рішення про компенсації за смерть, травми, зґвалтування, мародерство та зруйнування внаслідок дворічної війни між країнами. Ці механізми можуть запускатися лише через офіційні державні канали і не є засобами, загалом доступними окремим особам або групам.

Важливі зауваження

  1. Хоча всі вищеперелічені варіанти спрямовані на досягнення спільної мети — сприяти притягненню до відповідальності, усі вони мають різні мандати, прийнятність та вимоги стосовно доказів. Наприклад, правила доказів або тягаря доказів можуть бути більш суворими у кримінальній справі, ніж у конституційній справі, цивільному позові або позові у правозахисну установу.
  2. Деякі засоби притягнення до відповідальності можуть застосовуватися паралельно, тоді як інші є взаємовиключними. Наприклад, загальний принцип кримінального права полягає у тому, що одна й та сама особа або суб’єкт не можуть бути засудженими двічі за ті ж самі злочини (ne bis in idem).
  3. Документування сексуального насильства може також здійснюватися, навіть якщо на той момент немає механізмів притягнення до відповідальності, щоб зберегти докази для майбутніх судових процесів.
  4. Цей Протокол викладає методологію документування, яка головним чином має сприяти збиранню фактів відповідно до міжнародної кримінальної нормативно-правової бази. Проте інформація, зібрана для встановлення кримінальної відповідальності за сексуальне насильство як злочин з точки зору міжнародного права, може використовуватися у багатьох механізмах. Також її можна використати, аби сприяти встановленню відповідальності держави, та, якщо це на законній підставі можливо, корпоративної відповідальності або відповідальності інших недержавних суб’єктів. Крім того, її можна використати для програм відшкодування, звітів та подання у несудові механізми — що у кінцевому підсумку може привести до кримінального переслідування.

Протокол доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3SoBjeZ

Видання датується березнем 2017 року та підготовлено від імені Міністерства закордонних справ Великої Британії