Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
31.10.2022

Міжнародний протокол із документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті: феномен сексуального насильства

HIGHER SCHOOL OF ADVOCACY

А. Встановлення контексту сексуального насильства

  1. Ґендер і конфлікт

На жаль, сексуальне насильство не є ані новим, ані ізольованим типом насильства, яке чиниться стосовно і чоловіків, і жінок, незалежно від віку, під час збройного конфлікту або інших масових злодіянь. У тій чи в іншій формі воно є виразною рисою багатьох минулих та теперішніх конфліктів. СНПКЗ може бути вчинене будь-ким, із будь-ким, багатьма різними способами, і немає жодного «типового» прикладу. Розуміння того, як ґендерні норми проявляються у будь-якому певному суспільстві, є основою для розуміння відмінностей того, як чиниться сексуальне насильство, стосовно кого, ким та з якими наслідками.

Ґендерні стереотипи наявні в різних суспільствах та ґендерні ролі, що неминуче випливають із них, визначають відмінності у тому, як чоловіки, хлопчики, жінки та дівчата стикаються з конфліктом. Це відбувається тому, що чоловіки, жінки та діти: мають різний статус; символізують різні речі для своїх громад та тих, хто на них нападає; стають об’єктами нападу по-різному, та їх травми мають різні соціальні та економічні наслідки; мають різні обов’язки у своїх сім’ях та громадах, і тому потрапляють у біду по-різному; мають різні способи підтримання існування, доступ до економіки готівкових розрахунків та здатність претендувати на майно, володіти майном та успадковувати його; усе це впливає на ресурси, до яких вони мають доступ, щоб полегшити своє виживання та відновлення.

Крім того, традиційні патріархальні соціальні моделі часто зображують жінок та дівчат покірними, пасивними та менш цінними у порівнянні з чоловіками. Жінки та дівчата можуть також розглядатися як символ сім’ї, чесний та непорочний, і тому — як «природні» жертви. Ці моделі стимулюють скоєння сексуального насильства проти жінок та формують його різні прояви, мотиви та ймовірність того, що це вважатиметься нормою та не визнаватиметься жахливим порушенням.

Аналогічно, гетеронормативні припущення та стереотипи стосовно чоловічої мужності, сили, агресії та домінування можуть бути приводом для чоловіків демонструвати та здійснювати контроль над жінками у формі насильства та призводити до небажання взагалі визнавати існування чоловіків — постраждалих від сексуального насильства. Обидві соціальні установки укорінені в проблематичних ґендерних нормах, які лише вкорінюють дисбаланс сили та нерівність між чоловіками та жінками і перешкоджають жертвам, як жінкам, так і чоловікам, добиватися правосуддя щодо СНПКЗ.

Б. Форми сексуального насильства

Сексуальне насильство може мати багато різних форм і не обмежується зґвалтуванням. Воно охоплює будь-яку дію сексуального характеру із застосуванням сили або у примусових обставинах, або будь-яку дію, яка особливо націлена на статеву функцію чи статеві органи особи. Зловживання неспроможністю жертви дати справжню згоду — наприклад, якщо жертвою є дитина або особа, яка фізично або психічно не здатна погодитися — також є формою примусу.

Сексуальне насильство часто описується як «будь-яка сексуальна дія, спроба домогтися сексуального акту, небажані сексуальні коментарі або загравання, або інші дії спрямовані проти сексуальності особи з застосуванням примусу, будь-якою особою, незалежно від її стосунків із жертвою, у будь-якій обстановці, зокрема, вдома та на роботі проте не обмежуючись ними».

Фізичне вторгнення в тіло не є обов’язковим для здійснення деяких форм сексуального насильства. Сексуальне насильство охоплює, але не обмежується таким:

  • зґвалтування, зокрема вагінальне та анальне проникнення частиною тіла або об’єктом, або оральне проникнення статевим органом як порушника, так і жертви;
  • погрози та спроби будь-якої форми зґвалтування або погрози та спроби інших сексуальних нападів;
  • каліцтво жіночих геніталій, зокрема каліцтво піхви, статевих губ, клітора, каліцтво грудей та сосків, каліцтво або відсікання чоловічих геніталій, або інші типи насильства проти статевих органів;
  • сексуальне рабство, зокрема шлюбне рабство або позашлюбне співжиття;
  • сексуальне катування, зокрема ураження геніталій електричним струмом або стискання сосків, або примус дивитися на сексуальну наругу над партнером чи дитиною;
  • примусова проституція;
  • примусова вагітність;
  • примусова стерилізація та примусовий аборт;
  • примусове оголення.

В. Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом та звірствами

  1. Поширеність та мотиви

Учинене як воєнний злочин, злочин проти людяності та (або) акт геноциду чи будь-яке інше порушення міжнародного права, сексуальне насильство часто є частиною трагічної та жорстокої моделі злочинних дій, скоєних стосовно осіб чоловічої та жіночої статі, зокрема дітей, в конфлікті.

Наприклад:

  1. У конфлікті сексуальне насильство може скоюватися стосовно багатьох осіб, зокрема цивільних, як стратегії досягнення військових цілей. Таке сексуальне насильство може бути частиною широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого на цивільне населення, або актів геноциду.
  2. Сексуальне насильство можуть використовувати, щоб послабити громади та отримати над ними контроль. Його можуть використовувати, щоб покарати або знищити певну групу, тероризувати її членів, помститися їм або змусити їх втекти з території, та поширити повідомлення про напади.
  3. У місцях тримання під вартою, в’язницях та слідчих ізоляторах сексуальне насильство можуть використовувати як форму катувань, щоб карати, принижувати, залякувати або шляхом примусу домагатися інформації від затриманих чоловіків та жінок.
  4. Люди можуть ставати об’єктом випадків сексуального насильства через свої конкретні функції, роль або посаду у громаді — як лідери, активісти або прихильники. Члени їх сімей можуть ставати ціллю для нападу як виду покарання, для примушення надання інформації про їх діяльність або місцезнаходження, або можуть піддаватися катуванням.
  5. Сексуальне насильство можуть вчиняти над цивільними особами або членами ворожих сил як спосіб об’єднання солдатів та бійців, як форму товариства, винагороди або ритуалу ініціації, або як метод, за яким молоді члени групи стають співучасниками злочину і через те прив’язаними до більшої групи.
  6. Сексуальне насильство може здійснюватися як частина ритуальних або шкідливих колективних практик, наприклад, у віруваннях, що статеві зносини — часто з незайманими та (або) дітьми — наділяють бійців особливою силою, непереможністю або є зціленням від хвороб.
  7. Низький рівень повідомлень про сексуальне насильство

На відміну від інших форм насильства, які відбуваються під час кризи, інформація про сексуальне насильство часто є недостатньо висвітленою та неповністю задокументованою. Жертви сексуального насильства стикаються зі значними труднощами у доступі до послуг, механізмів правосуддя та інших постконфліктних засобів правового захисту.

Деякі потерпілі не повідомляють інформацію через накладену суспільством стигму, сором і приниження, та через виснажливу травму, пережиту потерпілими та їх сім’ями. Інші бояться остракізму з боку подружжя, інших членів родини та своєї громади. Деякі бояться подальшого насильства, зокрема, помсти або так званих вбивств честі. Жертвам також не вистачає довіри до органів влади, наприклад, до національної поліції або до міжнародних миротворців чи слідчих. У деяких країнах жертви сексуального насильства можуть стикнутися з кримінальним переслідуванням за звинувачення в гомосексуалізмі або перелюбстві.

Спеціалістам-практикам, які протидіють сексуальному насильству, і, зокрема, документують його, не слід припускати, що жертви не повідомляють інформацію, тому що відчувають непереборний сором — часто причиною їх нездатності звернутися за правосуддям є відсутність безпечного та комфортного середовища для цього та (або) ризики, на які жертви та свідки наражаються, повідомляючи інформацію. Усі спеціалісти-практики повинні докласти зусиль, щоб спільно створити безпечне, приватне та комфортне середовище, у якому потерпілі та свідки сексуального насильства відчувають себе достатньо захищеними та спокійними, щоб повідомити про злочини.

  1. Жертви

Будь-хто може постраждати від сексуального насильства:

Жінки. Хоча будь-хто може постраждати від сексуального насильства, історична та структурна нерівність, що існує між чоловіками та жінками, та різні форми ґендерно-зумовленої дискримінації, якій жінки піддаються у всьому світі, сприяє тому, що жінки та дівчата непропорційно страждають від сексуального насильства в конфлікті. Сексуальне насильство в конфлікті необхідно розглядати у більш широкому контексті та як частину глобального перетворення на норму насильства проти жінок та дівчат, яке охоплює надзвичайно високі рівні насильства з боку інтимних партнерів, сексуальне та фізичне насильство з боку некомбатантів, примусове раннє заміжжя, каліцтво жіночих геніталій, «вбивства честі» та торгівлю людьми для сексуальної експлуатації.

Усі вікові групи. Страждають особи жіночої та чоловічої статі будь-якого віку. Дослідження 2010 року в східній Демократичній Республіці Конго виявило, що жінки старші 49 років страждали від тих самих рівнів сексуального насильства, що й інша частина населення.

Особи з обмеженими можливостями. Особи з фізичними та (або) психічними обмеженими можливостями є особливо вразливими. У доповіді організації «Human Rights Watch» зазначено, що третина опитаних жінок із інвалідністю піддавалася сексуальному насильству через «їх ізоляцію, відсутність структур підтримки, обмеження фізичної мобільності, комунікаційні бар’єри та також через міфи, що жінки з інвалідністю — слабкі, дурні або асексуальні».

Чоловіки. Чоловіки становлять значний відсоток жертв сексуального насильства. Хоча такі дані є обмеженими, нещодавні результати досліджень вказують, що розрив між жертвами сексуального насильства чоловічої та жіночої статі менше, ніж історично визнавалося.

Діти. У деяких конфліктах діти, і дівчата, і хлопчики, у тому числі і діти, що не досягли віку статевого дозрівання та підлітки, становлять понад 80 відсотків жертв сексуального насильства. Є повідомлення про немовлят віком шість місяців, які стали жертвами сексуального насильства.

«Типових» жертв сексуального насильства немає — це злочин, жертви якого не обмежені молодими, здоровими жінками.

Деякі групи можуть ставати об’єктами сексуального насильства частіше, ніж інші. До них входять внутрішньо переміщені особи, біженці, діти, жінки-домогосподарки, чоловіки та жінки — захисники прав людини, чоловіки та жінки, які перебувають під вартою (зокрема ті, хто знаходиться під контролем збройної групи), особи, пов’язані зі збройними силами або групами, ті, хто належить до конкретної расової, релігійної, політичної, національної або етнічної групи, та з іншим дискримінаційним статусом.

  1. Порушники

Сексуальне насильство може скоювати будь-яка особа, зокрема члени збройних сил, працівники поліції та інші державні службовці, воєнізовані групи, недержавні збройні групи, миротворці, представники гуманітарних організацій та цивільні особи.

Хоча переважну більшість актів сексуального насильства здійснюють чоловіки, встановлено, що жінки також можуть бути виконавцями, співвиконавцями або підбурювати до скоєння сексуального насильства.

У випадках сексуального насильства, скоєного дітьми, пов’язаними зі збройними групами та силами, спеціалісти-практики повинні пам’ятати, що дітьми, які скоюють акти сексуального насильства, часто маніпулюють або примушують їх до таких актів, і що ці діти самі є жертвами. До дітей слід ставитися як до потерпілих (свідків), а не як до порушників, відповідно до Керівних принципів ООН щодо судочинства у питаннях дітей, постраждалих від насильства, та дітей-свідків злочину та Конвенції ООН про права дитини.

Протокол доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3SoBjeZ

Видання датується березнем 2017 року та підготовлено від імені Міністерства закордонних справ Великої Британії.

Переклад українською мовою та друк публікації здійснено в рамках програми з інституційної розбудови проекту ООН Жінки «Ґендерна рівність у центрі реформ, миру та безпеки», що здійснюється за фінансової підтримки Швеції.