Юрій Григоренко — адвокат, керуючий партнер Litigent Law Office (Одеса / Київ), секретар Комітету НААУ з питань банкрутства

У 2025–2026 роках взаємодія бізнесу з митними органами та Бюро економічної безпеки зазнала якісної трансформації. На зміну фізичному контролю — огляду, зважуванню, перерахунку — прийшов аналітичний: порівняння баз даних, побудова профілів ризику, ретроспективний аналіз декларацій за кілька років. Для сумлінного підприємця ця зміна означає, що навіть бездоганно оформлена поточна поставка не захищає від провадження, якщо в минулому є документальні невідповідності.

Разом з тим розширення аналітичних повноважень БЕБ не супроводжується відповідним посиленням процесуальних гарантій для суб'єктів ЗЕД. Практика свідчить: близько 45% адміністративних справ про порушення митних правил виграються в судах саме через процесуальні помилки контролюючих органів — порушення строків, неналежну фіксацію доказів, недотримання регламенту провадження. Це не випадковість. Це симптом системної невідповідності між амбіціями контролю та якістю його реалізації.

Митний кодекс України розмежовує відповідальність за ступенем суспільної небезпеки та характером наслідків. Стаття 470 МКУ — порушення строків доставки — стосується передусім логістичних невідповідностей, нерідко зумовлених об'єктивними обставинами. Статті 471 і 472 — недекларування валюти або неточне зазначення відомостей про товар — утворюють матеріальний склад правопорушення лише за наявності реального збитку бюджету: якщо неточність не призвела до фактичної недоплати митних платежів, склад правопорушення відсутній.

Принципово інша ситуація — стаття 483 МКУ: переміщення товарів із приховуванням через підроблені документи або занижені інвойси. Санкція сягає 100% від митної вартості плюс конфіскація, а сам факт порушення є класичною підставою для кваліфікації за статтею 212 ККУ — ухилення від сплати митних платежів. Поріг кримінальної відповідальності — 2 500 неоподатковуваних мінімумів (близько 42 500 грн недоплаченого мита) — означає на практиці, що навіть відносно невеликий вантаж при суттєвому заниженні вартості перетинає кримінальний поріг.

Між цими рівнями є критична відмінність, яку правозастосовна практика часто ігнорує: склад статті 483 вимагає умислу — усвідомлення декларантом факту подання підроблених документів. Верховний Суд підтверджував: добросовісний імпортер, який прийняв документи від постачальника без підстав сумніватися в їхній достовірності, не є суб'єктом відповідальності за цією статтею. Проте органи БЕБ на практиці нерідко відкривають провадження за фактом невідповідності, не встановлюючи умислу як обов'язкового елементу складу злочину.

Стандарти митного контролю в контексті прав суб'єктів підприємницької діяльності закріплені на кількох рівнях міжнародного регулювання.

На рівні Всесвітньої митної організації Рамкові стандарти безпеки та спрощення міжнародної торгівлі (SAFE Framework) встановлюють: митний контроль має бути ризик-орієнтованим і пропорційним. Заходи впливу повинні відповідати характеру та тяжкості виявленого порушення. Принцип пропорційності є не рекомендацією, а обов'язковою умовою легітимності втручання держави у торговельну діяльність.

Угода СОТ про спрощення торгівлі (TFA), ратифікована Україною, закріплює право імпортера на оскарження митних рішень, доступ до мотивованого обґрунтування будь-якого рішення митниці, а також право на одержання попереднього рішення з питань класифікації та митної вартості — тобто правову визначеність до, а не після поставки. Ці стандарти прямо кореспондують з вимогами статті 1 Першого протоколу ЄКПЛ: втручання держави у право власності є правомірним лише тоді, коли воно передбачуване, законне і пропорційне.

Рамкові документи Всесвітнього банку щодо управління митними ризиками є одностайними: аналітичний контроль є правомірним інструментом лише за умови забезпечення адекватних процесуальних гарантій для суб'єктів, яких він стосується. Відсутність таких гарантій перетворює моніторинг на інструмент тиску, а не захисту публічного інтересу.

Судово-слідча діяльність функціонує в логіці змагального процесу: сторони мають рівні права на представлення доказів і на їх оспорювання. Аналітичні можливості БЕБ — доступ до митних IT-систем, баз даних ЄС і США, статистики UNCOMTRADE та Eurostat Comext — формують суттєву асиметрію між стороною обвинувачення і стороною захисту.

Ця асиметрія виявляється в конкретних ситуаціях. Перша: аналітичне блокування — вантаж зупиняється до оформлення митної декларації за неформальним сигналом оперативного підрозділу БЕБ. Процесуального документа немає, підстави не повідомляються, але товар не рухається. З точки зору суворої процесуальної логіки — це незаконне обмеження господарської діяльності за статтею 206 ККУ, однак підприємець фактично позбавлений оперативного правового захисту.

Друга ситуація: ретроспективний аналіз за три-п'ять років із подальшим відкриттям провадження по епізодах, що в момент здійснення не викликали жодних питань при безпосередньому оформленні. Це породжує стан перманентної правової невизначеності: підприємець не може знати, які саме минулі операції стануть предметом майбутнього провадження.

Аналізуючи законопроєкти, що розширюють повноваження контролюючих органів у сфері ЗЕД, Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради вказувало: концентрація аналітичних і процесуальних функцій в одному органі не сприяє реалізації завдань кримінального провадження відповідно до статті 2 КПК. Ініціативи БЕБ щодо розширення доступу до баз даних ідуть ще далі: вони пропонують поглиблення інформаційних повноважень без відповідного розширення гарантій для іншої сторони.

Існує вимір тиску, про який рідко говорять прямо, — матеріальне примушення через блокування господарської діяльності. Арешт вантажу, блокування банківських рахунків, вилучення документів, необхідних для поточної діяльності підприємства, — всі ці заходи завдають реальної фінансової шкоди до будь-якого судового рішення по суті. Збитки від простою транспорту, розірваних контрактів, псування товару під арештом не відшкодовуються автоматично навіть у разі закриття провадження.

Стаття 529 МКУ закріплює відповідальність митниці за збереження товарів на власних складах. Статті 1173–1174 ЦКУ передбачають відшкодування шкоди, завданої незаконними діями державних органів. Проте механізм реалізації цих норм є складним і тривалим: від подачі позову до виконання рішення минає два-три роки, що для малого і середнього бізнесу нерідко означає фактичне банкрутство ще до отримання компенсації.

Практика фіксує й інший тип фінансового тиску: вимоги «добровільно» підвищити задекларовану митну вартість під загрозою блокування наступних партій. ЄКЕП у своїх настановах неодноразово підкреслювала: будь-який механізм, що ставить правовий результат у залежність від матеріальних поступок суб'єкта, є несумісним з принципами верховенства права. Стаття 206 ККУ кваліфікує такі дії посадовців як злочин, але практика кримінального переслідування за цією статтею залишається мінімальною.

Чинна система захисту від безпідставного або непропорційного митного контролю є багаторівневою, хоча й недостатньо відомою підприємцям.

На рівні адміністративного провадження: стаття 467 МКУ встановлює жорсткий шестимісячний строк для відкриття провадження — з дня вчинення або виявлення порушення. Цей строк не поновлюється і є безумовною підставою для закриття справи за відповідним клопотанням. За нашою практикою, близько 20% адміністративних справ про порушення митних правил закривається саме через пропущення цього строку митними органами.

На рівні фіксації доказів: з 2025 року огляд без відеозапису зобов'язує залучення двох незалежних понятих — не співробітників митниці. Відсутність належної фіксації робить протокол огляду неналежним доказом. Верховний Суд у справі № 761/11228/21 підтвердив: висновок і протокол оцінюються судом нарівні з усіма іншими доказами, без заздалегідь встановленої сили.

На рівні кримінального провадження: частина четверта статті 212 ККУ передбачає звільнення від кримінальної відповідальності у разі добровільного повного відшкодування збитків до моменту повідомлення про підозру. Цей механізм є найбільш ефективним інструментом виходу зі складної ситуації — але лише за умови негайного реагування. Слідчий суддя є реальним інструментом контролю законності дій БЕБ: скарга на незаконне блокування вантажу або неналежне зберігання речових доказів може зобов'язати орган усунути порушення негайно.

Ця система передбачає, що незалежний арбітр — суд — оцінює конкуруючі позиції сторін. Якщо ж одна зі сторін отримує процесуальну перевагу через монополію на аналітичні інструменти без відповідної процесуальної відповідальності за їх застосування, змагальність стає декларацією, а суд — інстанцією пост-фактум.

Критика практики БЕБ у митних провадженнях не означає заперечення самої проблеми. Митні порушення — це факт. Заниження митної вартості, підроблені інвойси, транзитні схеми — це реальні збитки для державного бюджету, що потребують ефективного реагування. Перехід до ризик-орієнтованого аналізу та використання міжнародних баз даних є виправданим і відповідає кращим практикам митного адміністрування.

Однак розширення аналітичних і оперативних можливостей без відповідного зміцнення процесуальних гарантій породжує системну проблему: добросовісні підприємці, що допустили технічні помилки в документуванні або стали жертвами несумлінних постачальників, опиняються під тим самим тиском, що й свідомі порушники. Статистика красномовна: 45% справ про порушення митних правил виграються через процесуальні помилки митниці — порушення строків і неналежну фіксацію доказів, — а не через відсутність самого порушення.

Відповіддю на реальні проблеми митного контролю має бути не концентрація повноважень без процесуальної відповідальності, а збалансована система: розвиток інституту попередніх класифікаційних рішень; прозорі та передбачувані критерії оцінки митної вартості; ефективний механізм відшкодування збитків від незаконних дій контролюючих органів; підвищення якості процесуального оформлення доказів. Лише поєднання ефективного контролю і реальних процесуальних гарантій відповідає стандартам справедливого судочинства, закріпленим у статті 6 ЄКПЛ.

Адвокатська спільнота має артикулювати цю позицію чітко: розширення повноважень БЕБ у митних провадженнях є виправданим лише в тому обсязі, в якому воно супроводжується посиленням процесуальних гарантій для підприємців. Без цього балансу контроль перетворюється на тиск, а кримінальна відповідальність — на інструмент вилучення бізнес-активів.

Висновок для адвокатської практики

 Митна проблема рідко приходить одна. За адміністративним протоколом — кримінальне провадження. За кримінальним провадженням — арешт активів і збитки, що накопичуються до судового рішення. Ефективний захист вимагає одночасної роботи на всіх треках: оскарження протоколу через процесуальні підстави; документування збитків з першого дня; використання механізму ч. 4 ст. 212 ККУ до повідомлення про підозру; скарга слідчому судді на незаконні дії. Адвокат у митній справі сьогодні — це не реакція на кризу. Це частина нормальної юридичної гігієни бізнесу в умовах, коли межа між контролем і тиском визначається якістю процесуального захисту.