Місце проживання дитини та право на спілкування: судова практика під час воєнного стану
Про місце проживання дитини та право на спілкування: судова практика під час воєнного стану розповіла суддя у відставці, адвокат, медіатор, тьютор програми HELP Ради Європи та лектор Національної школи суддів України Любов Мірошниченко під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Матеріали заходів
19.11.2026

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками місце проживання дитини та право на спілкування під час воєнного стану, а саме:

1. Евакуація та переміщення.

2. Розрив звичного укладу спілкування.

3. Мобілізація одного з батьків.

4. Труднощі виконання рішень.

У рамках характеристики місця проживання дитини та права на спілкування акцентовано на наступному:

1. Евакуація та переміщення

Повномасштабна війна істотно змінила фактичний контекст сімейних спорів. Евакуація та вимушене переміщення можуть стосуватися як дитини, так і одного з батьків. Виїзд дитини або одного з батьків за кордон чи переміщення в межах України змінює фактичний уклад виховання, що потребує судової оцінки.

При вирішенні спорів про місце проживання дитини сам факт її перебування за кордоном не є самостійною підставою для відмови у визначенні місця проживання. Об’єднана палата КЦС ВС у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 сформулювала правову позицію, відповідно до якої факт проживання дитини за кордоном не перешкоджає українському суду вирішувати спір про визначення її місця проживання, а повернення дитини в Україну не є передумовою такого розгляду.

Водночас у справах, пов’язаних із воєнним переміщенням, першочерговим завданням є забезпечення безпеки дитини та її права на життя. У постанові ВС від 9 лютого 2023 року у справі № 753/572/20 зазначено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини, а в умовах воєнного стану безпека дитини має пріоритет. Тривале фактичне проживання дитини з одним із батьків до початку війни саме по собі не є достатньою підставою для визначення місця проживання, якщо обставини істотно змінилися внаслідок воєнної агресії.

Разом із тим суд має оцінювати конкретні обставини переміщення. Самовільне вивезення або утримання дитини без згоди другого з батьків може мати інше правове значення, ніж вимушений виїзд з міркувань безпеки. У справі № 947/23505/20 Верховний Суд звернув увагу на самовільне залишення дитини на території держави-агресора після завершення дозволеної тимчасової поїздки та пов’язане з цим обмеження права батька на піклування і безпосередні контакти з дитиною.

2. Розрив звичного укладу спілкування

Територіальна віддаленість та безпекові обмеження, спричинені війною, можуть унеможливлювати особисті зустрічі батьків із дітьми, які були встановлені до початку воєнних дій. Водночас право на спілкування з дитиною не припиняється, а спосіб його реалізації може бути адаптований до нових обставин.

У постанові ВС від 7 грудня 2023 року у справі № 569/14585/21 зазначено, що неприязні стосунки між батьками не дають одному з них права забороняти іншому спілкуватися з дітьми. Оскільки діти перебували за кордоном, виконання порядку особистих зустрічей було об’єктивно ускладнене. У зв’язку з цим особисті зустрічі було відстрочено на час воєнного стану та перебування дітей за кордоном, натомість матір зобов’язано організувати регулярне спілкування дітей із батьком у режимі відеозв’язку.

Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 12 березня 2025 року у справі № 487/2960/23. Суд виходив із того, що тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися для обмеження права батька на спілкування з дитиною. Воєнна агресія об’єктивно звужує можливості особистого спілкування, однак це не означає припинення родинних зв’язків та емоційного контакту. У конкретній справі особисті зустрічі в Україні було відстрочено до закінчення воєнного стану, а батькові забезпечено щоденний відеозв’язок із дитиною.

Отже, в умовах війни звичний порядок спілкування може трансформуватися з особистих зустрічей у дистанційне спілкування, але право батька чи матері підтримувати контакт із дитиною зберігається. Такий підхід відповідає загальній тенденції судової практики: особисті зустрічі можуть відстрочуватися, однак регулярний відеозв’язок використовується як спосіб збереження сімейних зв’язків.

3. Мобілізація одного з батьків

Мобілізація одного з батьків та проходження ним військової служби ускладнюють його участь у судовому процесі, особисте спілкування з дитиною та виконання судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 сформульовано підхід щодо зупинення провадження у зв’язку з перебуванням особи на військовій службі. Належними доказами перебування особи на військовій службі є, зокрема, військовий квиток, накази командира військової частини, довідка за формою № 5. При цьому немає необхідності окремо доводити безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях. За наявності належних доказів суд не має дискреції відмовити у зупиненні провадження.

Водночас Велика Палата ВС звернула увагу на волевиявлення самого військовослужбовця. Якщо він як сторона або третя особа прямо заявляє про бажання продовжити розгляд справи, суд має врахувати це волевиявлення та не зупиняти провадження. Такий підхід спрямований на те, щоб процесуальна гарантія для військовослужбовця не перетворювалася на перешкоду в доступі до правосуддя.

У постанові ВС від 29 листопада 2023 року у справі № 466/5393/22 було застосовано імперативний підхід до зупинення провадження: за підтвердженого перебування відповідача у складі ЗСУ на виконанні бойових завдань суд зобов’язаний зупинити провадження незалежно від категорії спору та наявності у військовослужбовця представника.

Окремо зазначено розвиток практики у постанові ВС від 30 червня 2026 року у справі № 699/1569/25, де КЦС ВС поставив питання про відповідність пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України Конституції України саме у справах про утримання дитини та звернувся до Верховного Суду для ініціювання подання до Конституційного Суду України.

4. Труднощі виконання рішень

Воєнний стан створює ситуації, за яких рішення суду, ухвалені до початку повномасштабної війни, щодо місця проживання дитини або порядку спілкування можуть стати фактично невиконуваними без їх адаптації до нових обставин.

Найбільш очевидно це проявляється у справах про спілкування з дитиною. Якщо дитина перебуває за кордоном, особисті зустрічі в Україні можуть бути об’єктивно неможливими або небезпечними. У таких випадках судова практика передбачає відстрочення виконання особистих зустрічей на період воєнного стану та перебування дитини за кордоном із одночасним встановленням дистанційного способу спілкування. Саме такий механізм застосовано у справах № 569/14585/21 та № 487/2960/23.

Таким чином, у сучасній практиці виконання рішень щодо дітей має бути пристосованим до фактичних умов воєнного стану. Особисте спілкування може бути тимчасово відстрочене, але замість нього суди використовують регулярний відеозв’язок, що дозволяє зберігати родинний та емоційний контакт між дитиною і батьком або матір’ю.

Першоджерело