Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками мирне вирішення сімейних спорів, а саме:

1. Сила конфлікту.

2. Причини конфліктів, що призводять до спорів.

3. Що заважає домовлятися.

4. Що потрібно для мирного вирішення спорів.

У рамках характеристики мирного вирішення сімейних спорів акцентовано на наступному:

1. Сила конфлікту

Конфлікт розглядається не як виключно негативне явище, а як криза, яка може стати точкою росту.

Конфлікт = криза, а усвідомлений вихід із кризи є:

·              позитивним досвідом у житті людини;

·              чинником розвитку особистості.

Зазначається, що історично попередні покоління формували установку, згідно з якою конфліктів потрібно уникати. Наслідками такого підходу стали:

·              невміння вирішувати конфлікти;

·              страх перед самим конфліктом;

·              страх перед змінами;

·              накопичення образ;

·              звинувачення навколишнього світу та інших людей у власних проблемах.

Конфлікт тісно пов’язаний із суб’єктивним сприйняттям реальності, оскільки:

·              світ є різноманітним і нейтральним (не добрим і не поганим);

·              людина надає світу, іншим людям і собі характеристики, виходячи зі свого досвіду;

·              кожен бачить світ по-своєму;

·              у кожного — своя правда і своє бачення;

·              кожен сприймає світ крізь призму власного життєвого досвіду;

·              людина бачить у світі те, що носить у собі;

·              людина — це сума її історій.

2. Причини конфліктів, що призводять до спорів

Причиною конфліктів є дефіцит ресурсів, тобто незакриті потреби.

Основні ресурси (потреби) в сім’ї:

·              біологічний ресурс — потреба в базовій безпеці (житло, їжа, одяг тощо);

·              інформаційний ресурс — можливість говорити, бути почутим або почутою, отримувати психологічну підтримку;

·              самоцінність — відчуття власної значущості («я потрібна / потрібен»);

·              соціальний ресурс — можливість розвитку людини в соціумі.

Коли виникає дефіцит будь-якого з цих ресурсів, людина:

·              потрапляє у конфлікт;

·              на інстинктивному рівні запускає захисні механізми:

-              бий;

-              біжи;

-              ховайся;

-              завмри.

На цьому рівні тіло намагається:

·              закритися;

·              завмерти;

·              сховатися;

·              втекти;

·              напасти.

Лектор наголошує: на інстинктивному рівні домовитися неможливо, оскільки поведінка керується не раціональними рішеннями, а реакціями виживання.

3. Що заважає домовлятися

На рівні конфліктних відносин домовленостям заважає комплекс внутрішніх і поведінкових чинників, зокрема:

·              внутрішній біль;

·              нерозуміння власних потреб і потреб іншої сторони;

·              перекладання своєї відповідальності на інших або, навпаки, взяття на себе чужої відповідальності;

·              невміння слухати;

·              страх відкрито озвучувати власні почуття;

·              невміння відрізняти факт від власної інтерпретації подій;

·              бажання бути «правим»;

·              боротьба за «справедливість».

Окремо підкреслюється вплив життєвого досвіду, оскільки:

·              кожна людина має свій унікальний особистий досвід;

·              людина є сумою своїх історій;

·              особливо впливає травматичний досвід — «бібліотека болю, образ і розчарувань»;

·              існують приховані установки, переконання, критерії «добре — погано», система координат добра і зла, засвоєна на несвідомому рівні;

·              одні й ті самі події люди інтерпретують по-різному.

4. Що потрібно для мирного вирішення спорів

Для мирного вирішення будь-якого конфлікту, необхідно:

·              усвідомлювати і розуміти власні потреби та потреби опонента;

·              створити довірливу атмосферу для перемовин;

·              не включатися емоційно та намагатися бачити ситуацію «зверху»;

·              пам’ятати позицію Фрица Перлза, засновника гештальт-терапії:
«Ваша емоція — це ваша проблема та ваша відповідальність»;

·              не приймати рішення за опонента;

·              уважно вислуховувати, не перебивати;

·              чітко формулювати основні питання, які будуть обговорюватися;

·              не виставляти ультиматумів;

·              шукати альтернативні варіанти;

·              усвідомлювати, що перемовини починаються з первинної пропозиції, яка може змінюватися в процесі;

·              сприймати заперечення не як відмову, а як спосіб:

-              краще зрозуміти потреби опонента;

-              з’ясувати його ризики;

·              за потреби користуватися висновками експертів;

·              працювати спільно над фінальним (заключним) документом.

Першоджерело  https://tinyurl.com/2j2yuu54