Наталія Дорошенко,
член Комітету захисту прав людини НААУ,
голова Секції захисту прав на свободу віросповідання та свободу совісті

Сьогодні, на превеликий жаль, Україна має жахливу статистику нарко-та алкозалежних людей і фактично кожний другий обвинувачений у вчиненні злочинів за статтями 185, 186, 187, 309, 307 КК України входять в дану категорію.
Як практикуючі адвокати ми бачимо, що найчастіше вищевказані злочини вчиняються нашими підзахисними саме з цієї причини. Маючи залежність від наркотиків або від алкоголю, фактично втративши можливість працювати та жити повноцінним життям, вони йдуть на злочин тому, що іншого шляху просто не бачать. Будь-яких альтернатив щодо лікування від вказаних видів залежностей наша державна таким особам не пропонує.

У той же час, в Україні успішно функціонують центри соціально-психологічної реабілітації та інтеграції нарко- та алкозалежних людей, які організовані благодійними або релігійними організаціями. З метою обговорення успішної практики захисту даної категорії підзахисних пропонуємо своїм колегам розглянути один із наступних прикладів, а саме справу № 755/13078/15-к, кримінальне провадження №1-кп/755/787/15.
Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2015 року особу Х визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.309 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст.75 КК України особу Х звільнено від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Обставинами, що пом’якшують покарання обвинуваченого особи Х, суд обґрунтовано визнав його щире каяття у вчиненому, сприяння розкриттю злочину, а також проходження ним курсу реабілітації від наркотичної залежності.

Хочемо звернути увагу на той факт, що раніше дана особа Х уже була засуджена:

у 2000 році за ч.1 ст.229-6 КК України на 1 рік позбавлення волі;
у 2002 році за ч.2 ст.309 КК України на 2 роки і 6 місяців позбавлення волі;
у 2007 році за ч.1 ст.317, ч.2 ст.307 КК України на 6 років позбавлення волі.

Крім того, дана особа Х, з його слів, більш як 20 років перебував в наркотичній залежності, що і було основною причиною скоєння злочинів. Багато років він намагався лікуватись, але безуспішно, доки не звернувся до реабілітаційного центру, в якому отримав допомогу та повністю звільнився від наркотичної залежності. Не погоджуючись з даним вироком, прокурор в апеляційній скарзі просив скасувати його через неправильне застосування судом положень ст. 75 КК України. В обґрунтуванні апеляційних вимог прокурор, серед іншого, посилався також на те, що особа Х має не зняту та не погашену судимість за злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів, на шлях виправлення не став та знову вчинив новий злочин. На судовому розгляді апеляційної скарги прокурора, адвокатом було подано клопотання про допит керівника реабілітаційного центра як спеціаліста.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КПК України спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

На підтвердження своїх спеціальних знань та навичок керівником реабілітаційного центру було подано суду копію диплома за фахом психолог та довідку, що підтверджувала посаду керівника в даній організації. Крім того, адвокатом були подані до суду документи, що підтверджували проходження реабілітаційного курсу обвинуваченим, а саме: відповідна довідка про строки проходження реабілітації, характеристика від керівника центру, копії установчих документів благодійної організації та положення (витяг) про програму реабілітації.

Як результат, апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення. Запобіжний захід у виді тримання під вартою − скасовано, особу Х було звільнено з-під варти в залі суду.
Апеляційний суд задовільнив клопотання адвоката та надав слово в судовому засіданні керівнику реабілітаційного центру, де обвинувачений пройшов реабілітацію від наркотичної залежності. Більш того, думка останнього фактично була викладена апеляційним судом в його ухвалі як спростування апеляційних доводів прокурора щодо неможливості виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

З тексту ухвали апеляційного суду:

«…як вбачається з поданих до суду документів особа Х з 01.09.2015 року по 04.04.2017 року пройшов реабілітаційний курс в центрі духовної та соціально-психологічної реабілітації нарко- та алкозалежної молоді «Перемога» при Тальнівському відділенні міжнародного благодійного фонду «Христос для всіх міст» в Черкаській області, а з 05.09.2015 року по теперішній час працює волонтером в цьому ж Центрі.

Допитаний в суді апеляційної інстанції директор ВМБФ «Христос для всіх міст» Овчаров В.А. повідомив суду, що особа Х за час перебування в очолюваному ним центрі духовної та соціально-психологічної реабілітації зарекомендував себе виключно з позитивної сторони, пройшов реабілітаційний курс лікування, під час якого з ним проводилися заходи щодо корекції поведінки та відновленню духовних та моральних цінностей, які дали позитивні результати. Вважає, що особа Х не є соціально небезпечною особою, а тому його виправлення можливе без ізоляції від суспільства». Наведеним спростовуються апеляційні доводи прокурора про те, що через стійку антисоціальну поведінку особи Х, спрямовану на вчинення ним злочинів, його виправлення неможливе без відбування покарання».

Прокурором було подано касаційну скаргу на вирок Дніпровського районного суду та ухвалу Апеляційного суду, яка була розглянута Верховним судом (справа № 755/13078/15-к) та винесено відповідну постанову від 04 жовтня 2018 року, якою суд постановив залишити попередні рішення судів першої та другої інстанцій без змін, а касаційну скаргу прокурора − без задоволення.

Верховний суд вважає, що покарання призначене особі Х із застосуванням ст. 75 КК Україні є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових законів. З тексту постанови Верховного суду: «…Також судом апеляційної інстанції було враховано інформацію надану під час допиту директором ВМБФ «Христос для всіх міст» Овчаровим В.А. про те, особа Х за час перебування в центрі духовної та соціально-психологічної реабілітації зарекомендував себе виключно з позитивної сторони, пройшов реабілітаційний курс лікування, під час якого з ним проводилися заходи з корекції поведінки та відновлення духовних та моральних цінностей, які дали позитивні результати. Вважає, що особа Х не є соціально небезпечною особою, тому його виправлення можливе без ізоляції від суспільства».

На даний час, особа Х живе повноцінним життям, вільним від будь-якої залежності, одружився, виховує дочку, вірить в Бога та вже офіційно працює в тому же реабілітаційному центрі, де сам проходив реабілітацію та найголовніше − допомагає іншим людям вийти із залежностей.