Короткий зміст позовних вимог:
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на квартиру.
Позов обґрунтовував тим, що з 08 липня 1995 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2016 року розірвано.
Зазначає, що на підставі договору дарування від 25 липня 1995 року йому належала квартира АДРЕСА_1 . Прийнявши у 2007 році рішення про збільшення житлової площі шляхом придбання іншого житла, він 02 липня 2007 року продав належну йому квартиру АДРЕСА_1 за 16 000 грн та 17 липня 2007 року за отримані кошти придбав квартиру АДРЕСА_2 вартістю 13 000 грн.
Вважає, що оскільки квартира АДРЕСА_2 придбана за його особисті кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_1 , належної йому на праві власності на підставі договору дарування, тому зазначена квартира є його особистою приватною власністю.
Вказує, що оскільки ОСОБА_2 після розірвання шлюбу продовжує проживати у його квартирі та заперечує його право особистої власності на таку, він змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.
З наведених підстав позивач за первісним позовом просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
В грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права спільної власності на квартиру.
Зустрічний позов мотивувала тим, що у період з 08 липня 1995 року до 01 квітня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2016 року.
Зазначає, що за час перебування у шлюбі, а саме 17 липня 2007 року, вони придбали квартиру АДРЕСА_2 , яка була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_4 , яка діяла в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_1 .
Стверджує, що зазначена в договорі купівлі-продажу вартість квартири в розмірі 13 000 грн не відповідає дійсності, оскільки реально за квартиру було сплачено 70 000 дол. США, що підтверджується розпискою ОСОБА_4 про те, що вона отримала за продаж квартири АДРЕСА_2 кошти в сумі 70 000 дол. США. Зазначає, що для купівлі вказаного житла подружжя позичило у ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 орієнтовно 48 000 дол. США, решта суми складалась із спільних грошей сторін та частини грошей, отриманих ОСОБА_1 від продажу житлової квартири АДРЕСА_1 .
Звертає увагу, що з 2015 року фактичні шлюбні відносини між сторонами припинено, тривалий час сторони проживали окремо, а позичені грошові кошти для купівлі квартири ОСОБА_2 повертала самостійно в період з 2016 по 2021 роки.
З наведених підстав позивач за зустрічним позовом просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину житлової квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 02 вересня 2022 року, яке Львівський апеляційний суд постановою від 13 березня 2023 року залишив без змін, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив.
Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивач не спростував презумпцію спільності майна, набутого в шлюбі. Суд установив, що спірна трьохкімнатна квартира придбана під час перебування сторін у шлюбі, за спільні кошти подружжя, а не лише за кошти, отримані ОСОБА_1 від продажу подарованої йому двохкімнатної квартири, а тому спірна квартира належить до спільного сумісного майна подружжя.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира набута під час перебування сторін у шлюбі, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільності майна подружжя, набутого в шлюбі, придбання квартири за час перебування сторін у шлюбі за їхні спільні кошти, а не лише за кошти, отримані ОСОБА_1 від продажу подарованої йому квартири, а тому вказана квартира є спільним майном подружжя і оскільки їхні частки є рівними, суд визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку спірної квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20, від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що спірна квартира була придбана виключно за особисті кошти від продажу належної скаржнику квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Жодних коштів в борг від зазначених ОСОБА_2 осіб скаржник не отримував. Долучена ОСОБА_2 розписка не має юридичної сили. Факт позики у розмірі 48 000 дол. США не відповідає дійсності. В матеріалах справи відсутня інформація про джерело доходу відповідача за зустрічним позовом.
Суд апеляційної інстанції безпідставно долучив до матеріалів справи звіт про оцінку майна від 17 лютого 2023 року, який не був предметом дослідження в суді першої інстанції.
Позиція Верховного Суду:
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що під час перебування у шлюбі, а саме 17 липня 2007 року сторони придбали спірну житлову квартиру АДРЕСА_2 , яка була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_4 , яка діяла в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_1 .
Відповідно до положень чинного законодавства, зокрема норм сімейного права, презумпція спільної сумісної власності подружжя застосовується до майна, набутого під час шлюбу, якщо не доведено інше. Тягар доказування обставин, які можуть спростувати цю презумпцію, покладається на ту сторону, яка стверджує про виключне право власності. Тобто особа, яка заявляє, що майно було придбане за її особисті кошти, зобов`язана надати відповідні докази, які підтверджують цю обставину.
У цій справі позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не надав належних доказів того, що спірна квартира була придбана виключно за його власні кошти, які не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Також відсутні докази, які б підтверджували, що придбання квартири здійснювалося в порядку, який виключає її віднесення до спільної сумісної власності подружжя.
Висновок:
Враховуючи ці обставини, суди дійшли правильного висновку, що спірна квартира, зареєстрована за позивачем за первісним позовом, була набута під час шлюбу і є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Крім того, суди врахували положення статті 60 СК України відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, які спростовують доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували матеріальну можливість, джерело доходів ОСОБА_2 .
Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно долучив до матеріалів справи звіт про оцінку майна від 17 лютого 2023 року, який не був предметом дослідження в суді першої інстанції є обґрунтованими, проте не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Хоча апеляційний суд у своїй постанові послався на цей звіт, проте це не призвело до переоцінки досліджених судом першої інстанції доказів та ухвалення нового рішення. Тобто вказане процесуальне порушення не призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними, обґрунтованими та такими, що відповідають встановленим у справі обставинам.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.