Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
02.11.2022

Куди звертатися одному з батьків в результаті незаконного вивезення дитини за кордон

Матеріал підготувала Анна Цвєтошенко, адвокат, член команди Центру “Адвокат дитини” ВША НААУ

Куди звертатися одному з батьків в результаті незаконного вивезення дитини за кордон, щоб повернути її в країну попереднього проживання

У справі, яка переглядалася Верховним Судом, спір виник з приводу вирішення вимоги батька про повернення неповнолітніх дітей за їхнім попереднім місцем проживання в Україну. Батько дітей надав свою згоду на тимчасові поїздки дітей за кордон, з України до Республіки Вірменії, транзитом через російську федерацію та Грузію, у супроводі матері на один рік, проте вони не повернулись після закінчення періоду, на який він надавав згоду на їх виїзд. Звертаючись до суду з позовом, батько обґрунтовував свої вимоги положеннями Гаазької конвенції 1980 року.

Відмовлячи у задоволенні позову, суд першої інстанції застосував виключно національне законодавство України, керувався принципом найкращих інтересів дитини та не врахував, що спірні правові відносини є відносинами з іноземним елементом і регулюються міжнародними договорами, положення яких є частиною національного законодавства та мають пріоритет у застосуванні у порівнянні з законами України, окрім положень Конституції України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про залишення позову без задоволення, апеляційний суд вважав, що ефективним способом захисту порушеного права батька на повернення малолітніх дітей до країни постійного проживання, в Україну, є саме ініціювання ним процедури повернення дітей у порядку, визначеному Гаазькою конвенцією 1980 року, а саме за правилами статей 8-11 цієї Конвенції, в яких зосереджені положення про повернення дітей як адміністративними органами Договірних держав, так і судовими.

Однак, за правилами статей 8-11 Гаазької конвенції 1980 року, Верховний Суд зробив висновок, що заявник має право обрати один із шляхів пред`явлення вимоги про повернення дитини до звичайного місця проживання:

1) подання заяви до Центрального органу держави (в Україні – до Міністерства юстиції України) за місцем постійного проживання дитини;

2) подання заяви до Центрального органу держави (до прикладу: в Республіці Вірменія – міністерство юстиції, в рф – міністерство просвіти), до якої дитину вивезено та в якій вона утримується;

3) подання відповідної заяви до суду.

Верховний Суд наголошує на тому, що, враховуючи зміст та усталене розуміння наведених Гаазьких конвенцій, під відповідним Центральним органом держави потрібно розуміти, зазвичай, певний центральний орган виконавчої влади, наділений Договірною державою відповідними повноваженнями на виконання покладених на державу функцій з виконання вимог цих Конвенцій, яким в Україні є Міністерство юстиції України. Вочевидь під таким Центральним органом держави не може розумітися національний суд.

З врахуванням наведених міркувань Верховний суд вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо того, що позивач (батько), звертаючись до національного суду в Україні, обрав неефективний спосіб захисту своїх інтересів. В оцінці помилковості зазначених висновків Верховний Суд виходить з того, що Гаазька конвенція 1980 року не встановлює обмежень у зверненні до суду з позовом про відібрання (повернення) дитини, а тому таке рішення суду апеляційної інстанції з викладених підстав безумовно підлягає скасуванню як таке, що постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Звернення батька з позовом до суду про відібрання дітей та повернення їх за попереднім місцем проживання відповідає одному із способів захисту, визначених Гаазькою конвенцією 1980 року, що переконливо доводить обрання заявником правомірного та ефективного способу захисту його порушених прав. Верховний Суд наголошує на тому, що йдеться швидше не про спосіб захисту порушених прав, а про порядок, обраний позивачем, тож такий порядок захисту так само є правомірним та ефективним, оскільки правила Гаазької конвенції 1980 року не виключають право на безпосереднє звернення одного з батьків до національного суду на підставі положень цієї Конвенції або на іншій підставі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не врахував, що батько обрав саме той спосіб та порядок захисту, який відповідає змісту прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач до суду, та про який апеляційний суд зазначив як про неефективний та неналежний, а тому висновки про відмову у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту не відповідають дійсним обставинам справи та завданню цивільного судочинства, яким є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Гаазька конвенція 1980 року жодним чином не перешкоджає судам договірних держав розглядати справу про викрадення дітей, не звертаючись до Центральних органів влади.

Ті обставини, що заявник вже розпочав процедуру повернення дітей відповідно до Гаазької конвенції 1980 року, звернувшись із відповідною заявою до Центрального органу російської федерації, не можуть бути перешкодою у зверненні заявника до повноважного суду з позовом, оскільки, як встановив апеляційний суд, таке звернення до адміністративного органу рф не завершилося позитивним результатом та протягом розумного строку вирішенням спору.

Тож Верховний Суд зробив висновок, що звернення позивача з відповідними вимогами на підставі Гаазької конвенції 1980 року безпосередньо до суду, а не до відповідного Центрального органу держави не є порушенням згаданої конвенції щодо обрання правомірного та ефективного порядку (способу) захисту його порушених прав та інтересів.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року по справі № 613/1185/19, провадження № 61-2286св21

https://reyestr.court.gov.ua/Review/106204815