Кредит на будівництво для підприємницької діяльності не є споживчим: незастосування мораторію на звернення стягнення на предмет іпотеки
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2026 року у справі № 362/205/25
Короткий зміст скарги:
У грудні 2024 року Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк», банк) звернулося до суду із скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка І. П. (далі - приватний виконавець Голяченко І. П.) у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Скарга обґрунтована тим, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2011 року у справі № 2-1124/2011 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк», правонаступником якого є АТ «Укрексімбанк»), до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Укрексімбанк» заборгованість за кредитним договором від 30 квітня 2008 року № 27108С30 у розмірі 7 435 303,20 грн та судові витрати у розмірі 1 820,00 грн.
19 листопада 2011 року Васильківський міськрайонний суд Київської області видав виконавчий лист у справі № 2-1124/2011, який банк звернув до примусового виконання.
Постановою приватного виконавця Голяченка І. П. від 12 січня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2011 року у справі № 2-1124/2011.
19 січня 2022 року приватний виконавець Голяченко І. П. здійснив опис майна боржника.
02 грудня 2024 року банк звернувся до приватного виконавця Голяченка І. П. із клопотанням про вчинення заходів щодо примусової реалізації майна боржника.
Листом від 18 грудня 2024 року приватний виконавець Голяченко І. П. повідомив Укрексімбанк про те, що звернути стягнення на майно боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 немає можливості, оскільки діє мораторій на виконання рішень за споживчими кредитами відповідно до пункту 5-2 Розділу VI Прикінцеві положення Закону України «Про іпотеку».
Посилаючись на те, що приватний виконавець незаконно залишив без задоволення клопотання стягувача про звернення стягнення на майно боржника, оскільки Закон України «Про споживче кредитування» не поширюється на кредитні договори, укладені з ОСОБА_1 ; рефінансування кредиту та надання кредиту у гривні для погашення кредиту в іноземній валюті не входить до категорії споживчого кредитування, а тому у приватного виконавця Голяченка І. П. були відсутні правові підстави для відмови у задоволенні заяви стягувача, АТ «Укрексімбанк» просило суд зобов`язати приватного виконавця Голяченка І. П. вчинити виконавчі дії в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення (виконавчого листа) Васильківського міськрайонного суду Київської області виданого у справі № 2-1124/2011 щодо примусової реалізації майна боржника ОСОБА_1.
Короткий зміст судових рішень:
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду
від 21 травня 2025 року, скаргу АТ «Укрексімбанк» задоволено частково.
Визнано неправомірною бездіяльність приватного виконавця Голяченка І. П. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо невчинення виконавчих дій з реалізації майна боржника ОСОБА_1 , а саме:
земельної ділянки площею 0,3416 га, кадастровий номер 3221487001:01:007:0152, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: с. Путрівка, Васильківський район, Київська область;
земельної ділянки площею 0,3415 га, кадастровий номер 3221487001:01:007:0153, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: с. Путрівка, Васильківський район, Київська область;
земельної ділянки площею 0,3258 га, кадастровий номер 3221487001:01:007:0154, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: с. Путрівка, Васильківський район, Київська область.
У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивована тим, що іпотечний договір, на реалізацію якого звернено стягнення на майно, за своєю правовою природою не підпадає під ознаки споживчого кредитування, а тому висновок приватного виконавця Голяченка І. П. про неможливість звернення стягнення на майно боржника із посиланням на пункт 5-2 розділу VI Прикінцеві положення Закону України «Про іпотеку» є помилковим.
Відмовляючи у задоволенні вимог скарги щодо зобов`язання приватного виконавця вчинити дії щодо реалізації земельних ділянок, суд першої інстанції виходив з того, що суд не в праві перебирати на себе повноваження приватного виконавця щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до його компетенції.
Зважаючи на наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні скарги АТ «Укрексімбанк» в частині зобов`язання приватного виконавця Голяченка І. П. вчинити виконавчі дії в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання судового рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2011 року № 2-1124/2011 щодо примусової реалізації майна боржника.
Пропуску строку звернення до суду зі скаргою на дії приватного виконавця суд не встановив.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги:
У червні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дударенко А. М., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги АТ «Укрексімбанк».
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц згідно, з якими аналіз пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», дає підстави для висновку про те, що якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов`язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи невиконанням нею обов`язків як найманим працівником, такий договір є споживчим.
Велика Палата Верховного Суду урахувала, що за правилами частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживачів.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 вересня 2018 року у справі № 727/5461/23 та від 25 грудня 2024 року у справі № 826/19911/14, у яких зазначено про те, що не є підставою для визнання кредиту неспоживчим, якщо метою його отримання було погашення попередніх кредитів, а не отримання безпосередньо такого на споживчі цілі.
Крім того, суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 травня 2025 року у справі № 308/15538/22, згідно з яким підставою для визнання кредиту споживчим є аналіз його змісту, відповідність його змісту пункту 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування». Суд встановив, що позичальнику надавався саме споживчий кредит, оскільки позичальником була фізична особа, кредит надавався саме фізичній особі для придбання та реконструкції нерухомості, а іпотечним майном є одна безпосередньо житлова квартира та інша квартира, яка використовується під офіс і перебуває на стадії реконструкції, проте не здана в експлуатацію і не переведена з житлового фонду у нежитловий.
Кредитні договори № 27108С30 та № 27108С31 мають всі істотні ознаки притаманні договору споживчого кредитування, а внесені у зазначені договори зміни не стосувалися цільового використання коштів.
Позиція Верховного Суду:
Відповідно до пункту 5-2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.
Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на нерухоме майно (нерухомість), оформлене в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за договорами, укладеними після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», або за договорами, до яких після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» за погодженням сторін вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов`язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій.
Закон України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення кредитних договорів, визначав, що:
споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»);
споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»);
продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Системний аналіз цих понять у їх взаємозв`язку дає можливість дійти висновку, що у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» (у зазначеній редакції) споживчим кредитом є кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві - фізичній особі, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, для придбання продукції - будь-яких виробів (товарів), робіт чи послуг, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Подібне як за змістом, так і за основними сутнісними ознаками визначення споживчого кредиту наразі міститься у пункті 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (постанова Верховного Суду від 25 грудня 2025 року у справі № 362/201/25).
У справі, що переглядається у касаційному порядку, суди встановили, що 30 квітня 2008 року між ПАТ «Укрексімбанк» і ОСОБА_1 було укладено два окремі кредитні договори.
Відповідно до умов кредитного договору № 27108С30 банк надав позичальнику кредит у сумі 1 200 000,00 дол. США, строком повернення до 15 квітня 2011 року. Згідно із наступними змінами, внесеними додатковою угодою, кредит було трансформовано у два транші, один з яких передбачав рефінансування кредитних зобов`язань позичальника за кредитним договором від 15 червня 2007 року № TL-SME 001/182/2007, укладеним із Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», а інший - надання коштів у сумі 8 048 049,00 грн.
Згідно з кредитним договором № 27108С31, укладеним 30 квітня 2008 року, з урахуванням змін, внесених додатковими угодами, банк відкрив для позичальника невідновлювальну кредитну лінію у розмірі 800 000,00 дол. США, а надалі також передбачив другий транш у сумі 6 476 000,00 грн, із зазначеним цільовим призначенням на будівництво.
Забезпеченням виконання зобов`язань ОСОБА_1 за цим договором є іпотеки майна, зокрема: земельної ділянки площею 0, 3416 га, кадастровий номер 3221487001:01:007:0152; земельної ділянки площею 0, 3415 га, кадастровий номер 3221487001:01:007:0153; земельної ділянки площею 0, 3258 га, кадастровий номер 3221487001:01:007:0154.
У матеріалах справи міститься інформація з публічних офіційних реєстрів щодо реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи - підприємця з 06 березня 2000 року, який здійснював підприємницьку діяльність на час укладення кредитних та іпотечного договорів (т. 3, а. с. 11-13).
Суду першої інстанції банк надав копії документів, які ОСОБА_1 надав банку у 2008 році з метою отримання кредитних коштів, серед яких: заява про надання кредиту на будівництво житлових будинків від 14 квітня 2008 року, копія рішення Виконавчого комітету Путрівської сільської ради Васильківського району Київської області від 28 вересня 2007 року № 72 про надання дозволу на будівництво житлових будинків, копія кредитного договору від 15 червня 2007 року № TL-SME 001/182/2007, укладеного між ОСОБА_1 і Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», копії бізнес-планів будівництва житлових будинків та кошторис будівництва, копії попередніх договорів та договорів купівлі-продажу житлових будинків, земельних ділянок, укладених між третіми особами та ОСОБА_1 (т. 3, а. с. 14-59).
Крім того, матеріали справи містять заяви боржника, направлені на адресу АТ «Укрексімбанк», у яких він зокрема просив: переглянути процентну ставку за кредитом; зменшити розмір щомісячних платежів; припинити нарахування відсотків за кредитом, та здійснювати погашення кредиту за рахунок добровільного продажу заставленого майна. У зазначених заявах ОСОБА_1 посилався на те, що будівельна галузь перебуває у кризі, а збудовані будинки у котеджному містечку, на фінансування яких він брав кредитні кошти, не продаються; його доходи від підприємницької діяльності зменшилися, оскільки замовлення на нові котеджні будинки не надходять та є недобудовані будинки. Водночас зазначав, що він продовжує виконувати роботи з покращення привабливості земельних ділянок, створив офіційний сайт котеджного містечка та залучив брокерів для пошуку покупців земельних ділянок і котеджів (т. 3, а. с. 60-64).
Висновок:
Зважаючи на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що зобов`язання ОСОБА_1 за кредитними договорами не підпадають під ознаки споживчого кредитування, оскільки зміст умов кредитних договорів свідчить про те, що за рахунок кредитних коштів були задоволені не особисті потреби боржника, а отримані кошти були спрямовані на здійснення підприємницької діяльності, а саме на будівництво котеджного містечка та продаж котеджів, які розташовані у с. Путрівка Васильківсбкого району Київської області.
Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки фактичних обставин справи, які встановили суди на підставі належних та допустимих доказів.
З огляду на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавця Голяченка І. П. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо невчинення виконавчих дій з реалізації майна боржника, аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишення оскаржуваних судових рішень без змін.